На схід від Бердянська аж до самісінької Новопетрівки вздовж моря простягся чималий масив покинутої землі, котрого, за мірками радянських часів, вистачило б для безбідного існування середнього колгоспу, а за нинішніми для створення солідної рекреаційної зони. Місця тут мальовничі, а море чисте й ласкаве, тож улітку всі прибережні піски перетворюються на дикі пляжі. Зважаючи на те, що сотка узбережжя на «чорному ринку» в Бердянську коштує від 15 до 18 тисяч доларів, підприємливі люди вже давно поглядають на цей ласий шматочок. Але бачить око, та зуб не бере земля казенна, закріплена за Міністерством оборони.

Ще пять років тому тут лунко дріботіли зенітні артилерійські установки, а раніше стартували й зенітні ракети, тепер же хіба що вітер висвистує у хащах бурянів та в проваллях напівзруйнованих будинків військового містечка. Немає вже ні відомої на весь Радянський Союз «учебки», ні знаменитого полігона. Воно й правильно місця курортні, а наші військові так уміють дошкуляти населенню своїми невдалими стрільбами, що краще від них триматися подалі. Але ж «роззброєння» проведене в стилі середньовіччя, коли після запеклого штурму завойоване місто віддавалося на поталу переможцям. З тією тільки різницею, що це діється на своїй землі і не три дні, а довгі роки...

Хоча територію ліквідованого гарнізону охороняє відділення солдатів, це аж ніяк не допомогло зберегти його майно. Полігон зяє вирвами там, де пролягали сталеві труби й мідні електричні кабелі. І це зрозуміло, а от коли під самісіньким носом у вартових у покинутих офіцерських оселях знімають двері чи трощать начинку систем водяного опалення, мимоволі замислюєшся. Утім, що з воза впало, те пропало. Неприємно, звичайно, дивитися на таку безгосподарність, але не це примусило місцеву владу проявляти активність у нерівній боротьбі за кращу долю занедбаного військового обєкта. Річ у тім, що Міністерство оборони вже заборгувало 2,3 мільйона гривень земельного податку, а недоїмка постійно включається в доходну частину районного бюджету. З оборонним відомством ось уже кілька років судиться податкова інспекція, та віз і нині там, а від отого безладу потерпає територіальна громада.

І, що особливо прикро, покинута напризволяще територія полігона аж ніяк не є пустелею. У структурі його угідь, зокрема, налічується 1037 гектарів орних земель, 1581 гектар сінокосів і пасовищ, є чималий масив полезахисних лісосмуг і навіть ставок. Якби не було під боком моря, можливо, військові безболісно передали б їх у власність територіальної громади, і на тому сумна історія закінчилася б. Нехай це й не полтавські чорноземи, але новопетрівці уміють отримувати високі врожаї і в принципі справедливо претендують на їх оренду. Адже колись ті землі належали їхнім прадідам-козакам. Та хоч демілітаризовані поля за селом, однак і досі далекі та недосяжні.

Першими спробували обробити ці угіддя механізатори риболовецького підприємства «Бриз» після того, як колишній голова райдержадміністрації Анатолій Бабаріка розпорядився прийняти їх у власність територіальної громади. Але військові оскаржили в Господарському суді його рішення, і новоявлені хлібороби залишилися біля розбитого корита. У жовтні минулого року райдержадміністрація знову видала розпорядження, в якому обґрунтувала свої претензії на територію полігона, і почалися інтенсивні переговори з Міністерством оборони про його передачу. Було вироблене рішення, котре влаштовує усіх. Залишаючи за собою 500 гектарів узбережжя та невеликий майданчик у глибині полігона, військові погодилися решту угідь повернути територіальній громаді. Частину азовського узбережжя вони хочуть зарезервувати для створення рекреаційної зони, а на крутому березі збудувати вітрову електростанцію потужністю 200 мегават. На зразок тієї, що діє в Тарханкуті, тільки значно більшу. А чом би й не збудувати такий обєкт він аж ніяк не зайвий для нашої економіки!

Про серйозність намірів посадовців Міноборони свідчило те, що взимку на полігон було завезене спеціальне обладнання для вимірювання та обрахування сили вітрової енергії. Але днями в телефонній розмові з власним кореспондентом «Голосу України» виконувач обовязків голови Бердянської райдержадміністрації Сергій Кеда зазначив, що остаточне рішення про подальше облаштування території полігона й досі не прийнято. Вочевидь, чиновникам у погонах згадати про цей занедбаний обєкт завадили столичні «розбірки». Між тим весна вже вступила у свої права, а поля, котрі могли б і нагодувати людей, і поповнити коштами бюджет, знову не обробляються. Як це по-нашому: на словах уболівати за народ, а на ділі нічого не робити для його блага!

Запорізька область.