«Грати в любов до народу й обманювати його — аморально!»

Місцеве самоврядування — це поки що єдина сила в Україні, яка удержує комунальне господарство від розвалу. Держава давно переклала ці проблеми на міста і доклала рук до його розвалу своїм популізмом! Політичне шоу на тему житлово-комунального господарства сягнуло свого апогею в березні 2007 року. Тепер навіть уряд зрозумів, що захист себе від опозиції мовчанням призводить до розвалу міського господарства. Тому і пройшла в березні зустріч членів уряду з міськими головами, де конструктивно обговорили ситуацію і ціну популізму в економіці. Висновок зустрічі — негайно припинити демагогію і приступити до радикальної реформи ЖКГ на принципах ринкової економіки. А що відбувається насправді й у чому вихід із ситуації?

Пропонуємо свої думки на цю тему і запрошуємо до дискусії.

Майже всі комунальні підприємства — банкрути

Комунальна сфера за всіх часів була найболючішою темою. До того ж цією сферою були незадоволені всі: і громадяни, тоді ще Радянського Союзу, і працівники комунальних підприємств. Після того, як СРСР розпався на кілька держав, ситуація дедалі більше загострювалася, бо з того моменту держава ніякої участі в реформуванні та реструктуризації житлово-комунального господарства не брала.

Сьогодні в житловому фонді України кожен третій будинок потребує капітального або поточного ремонту, більш як 10 тисяч ліфтів пропрацювали чверть століття і потребують заміни або модернізації.

В аварійному стані перебувають 32% теплотрас, 48% смітників вичерпали свій ресурс і не відповідають санітарним нормам. Не кращі справи й у водопровідно-каналізаційному господарстві — четверта частина очисних споруд і кожна п’ята насосна станція України відпрацювали нормативний термін амортизації.

Знос устаткування в ЖКГ перевищує 60%. Майже в усіх містах немає гарячої води, 40% мешканців одержують холодну воду за графіком. Споживання енергоресурсів у нас у 2—3 рази вище, ніж у Європі, тобто все обладнання старе, затратне. І перелік цей можна продовжувати.

Сьогодні комунальні підприємства України, практично усі, — банкрути. А збиткове підприємство не може існувати, воно просто розвалюється. Назвіть хоч одне промислове підприємство, яке продавало б свою продукцію нижче за собівартість! Це абсурд, бо воно швидко закриється: не буде чим платити зарплату і податки, не буде що виділяти на розвиток виробництва.

А сьогодні політики намагаються прив’язувати економіку комунальних підприємств до соціальної політики держави. Але ж не може ЖЕК і не повинен виконувати соціальну політику і співвідносити свої витрати з пенсією чи зарплатою. Не його це справа! Він зобов’язаний обчислити ціну послуги, замовленої споживачем у бажаному обсязі, і виконувати умови договору. А держава зобов’язана виплачувати адресну допомогу тим, кого спроможна фінансувати. Не плодити пільги і забувати фінансувати їх, а адресно виплачувати «живими» грошима. У такому разі підприємство працюватиме рентабельно, і відкриються умови для ринку та конкуренції в сфері ЖКГ. Тоді піде в цю нішу приватний бізнес. А поки що не йде. Хто на шкоду собі працюватиме? Прийняття тарифів на мітингу неприпустиме і хибне.

Політична боротьба ховає міське господарство

Прийшовши до влади, будь-який уряд змушений буде протверезіти і виконувати очевидні та розумні дії. У комунальній галузі держава не просто сприяла розвалу, а стала першим її могильником. І сталося це тому, що свого часу вона з панського плеча всім роздала пільги і десять років не фінансувала їх, тобто послуги виконувалися, а грошей держава на їх виконання не давала. От так держава і загнала комунальні підприємства в борги. Та ще й встановило пені й штрафи за невиплату податків, що її сама створила! Тепер, щоб налагодити роботу цих підприємств, потрібен не один рік. Ще довго доведеться нам викручуватися і працювати на погашення боргів. Мільйонних боргів.

Шоу С. Шустера популярне в суспільстві. Там політики поливають одне одного брудом і демонструють популізм. Наші парламентарії універсальні у своїй діяльності. Готові сперечатися на будь-яку тему, навіть не розуміючи нічого в ній. Ми пропонували уряду влаштувати «круглий стіл» чи передачу, де фахівці говорили б про роботу, про справу. Де професіонали сперечалися б про механізми розв’язання проблем. Сподіваємося на діалог і нині. Очевидно, всі існуючі проблеми давно кимсь і десь вирішені.

Міський бюджет не повинен утримувати приватну власність

Подумки повернімося в історію і подивимося: за рахунок чого раніше існувала ця життєво важлива комунальна сфера. За часів Союзу було кілька джерел фінансування комунального господарства: державний бюджет, місцевий бюджет, заводи і фабрики, котрі мали своє відомче житло, і квартирна плата громадян. Усі джерела фінансування, крім квартплати, зникли в 1991 році. Заводи припинили своє існування і покинули житло, змусивши міськради прийняти його в зруйнованому вигляді. А квартирна плата становила й у ті часи невелику частку — до 20% від загальних витрат на утримання житла. Тому, не маючи інших джерел, крім однієї квартплати, ніхто навіть не став говорити й думати про проведення капітальних, планово-попереджувальних, поточних ремонтів. До речі, й сьогодні не існує джерела для капітальних ремонтів. Немає його ні в тарифі, ні в бюджеті! За рахунок чого ремонт має проводитися? Відповіді в нашій країні немає. Надходження від квартплати спрямовували на латання дірок: десь дахи підремонтувати або вікно засклити. А фактично всі ці роки будинки, споруди, устаткування й мережі не обслуговувалися, а поступово руйнувалися.

Парадокс виходить: грошей на утримання житлового фонду не стало, а громадяни продовжували висувати вимоги. Парадоксально й те, що 80% житла — це вже приватна власність. Постає питання — а чому міський бюджет має утримувати приватну власність? Адже тоді й мешканцям приватного сектору потрібно за рахунок міста ремонтувати дахи, стіни тощо. Так ми прийдемо до цілковитого абсурду. Середньостатистичний громадянин, який приходить на прийом до міського голови, починає розмову з того, що проблему ремонту його приватної квартири зобов’язана вирішити міська влада. Але ніхто і нічого йому не зобов’язаний робити безплатно! І грошей на це в бюджеті не передбачено! Депутати нашої міськради сім років тому пішли на те, що виділили гроші на ремонт і реконструкцію аварійних будинків, але з умовою, що в цих будинках будуть створюватися товариства співвласників багатоквартирних будинків (ТСББ), і їх буде передано громадянам у власність і на обслуговування.

І це допомога із загальміських грошей, але не обов’язок! Це важливо розуміти.

Результат тепер очевидний! Сьогодні в Бердянську 36% багатоповерхових будинків — це ТСББ! Там порядок і чистота, і квартплату усі платять. І гроші заощаджують, адже не секрет, що більш як половина квартплати іде на утримання ЖЕКу! Тому прийшов час прийняти закон про обов’язкову передачу багатоквартирних будинків їх фактичним власникам, тобто громадянам.

Звісно, потрібно попередньо допомогти людям зробити ремонт будинку, замінити мережі та комунікації. І немає альтернативи ТСББ. У всьому цивілізованому світі є приватне житло; частка, що здається в найом, і є соціальним житлом. Є кілька країн, де житло безплатне і утримується за рахунок держави. Але Україні це не «загрожує»... І те, що стільки років не мінялася вартість послуг, — це був самообман. Уряд і можновладці грали на почуттях (то одні вибори, то інші, вживати непопулярних заходів небажано....), ошукували людей, а проблему заганяли тим самим у глухий кут. А чого вартий останній мораторій на підвищення тарифів? Благо, прожив він недовго. Цей приклад свідчить про те, що в Україні закони економіки іноді не діють.. Їх, як і схід сонця, можуть скасувати депутати!

Проблема не розв’язувалася роками, а все руйнувалося, руйнувалося... Ми сьогодні знаємо, що 35% води іде під землю, бо мережі всі згнили. Будинки руйнуються, балкони падають. Не прилетять до нас інопланетяни і раптом нам це самі не зроблять. І градоначальників можна усіх замінити на «обіцяльників», тільки проблема не в керівниках міст, а в системі, яка не працює, і реанімувати її професійно так і не почали.

Де взяти гроші?

Отож: на наболіле питання «де взяти гроші?» відповідь тільки одна — з кишень громадян, котрі живуть у цих будинках і в своїх приватних квартирах, або за всіх заплатити з бюджету. Вибір невеликий. І не треба себе й інших обманювати! Бо на дива годі й сподіватися. У тарифі має бути інноваційна складова. Комунальні підприємства повинні мати рентабельність не менш як 5%. Якщо цього не буде, то процес руйнування триватиме. І не треба говорити про високі тарифи, вони обчислені економістами. І уряду доведеться зосередити свої зусилля над підвищенням доходів! Змістити акценти потрібно з тарифів на доходи! І в цьому ключове завдання!

Про яке процвітання комунальної сфери могло йтися, якщо в державі раніше навіть не було структури, яка займалася б політикою, стратегією житлово-комунального господарства! Не було структури і не було ніякої скоординованої політики.

Врешті-решт було створено Комітет житлово-комунального господарства, тепер і міністерство. І цей комітет, природно, приступив до розробки програми реформування ЖКГ. Ми з асоціацією міст брали дуже активну участь у цьому. І, можна сказати, останні муніципальні слухання, що відбулися у вересні за участі міських голів, підтвердили правильність цього курсу. Програму прийнято Кабінетом Міністрів. Прикметно і те, що вперше в Україні під час муніципальних слухань було проведено громадсько-професійну експертизу проекту Загальнодержавної програми реформування і розвитку ЖКГ. Але так і не був розроблений робочий план реалізації цієї програми. Тому справа знову не зрушила з місця.

У Загальнодержавній програмі реформування і розвитку ЖКГ уперше за роки незалежності України йдеться про необхідність удосконалення керування в цій сфері. Під час реалізації програми мають бути упорядковані та розмежовані повноваження органів влади різного рівня в управлінні об’єктами комунальної власності.

...і досягти стовідсоткової оплати?

Практично, починаючи з 1998 року, ми ведемо планомірну роботу в цьому напрямі. У нас переглянуто структуру ЖКГ, проведено реорганізацію комунальних підприємств, створено нові підрозділи, що надають послуги населенню на вищому рівні. З керівниками укладено контракти, звіти про їхню роботу розглядають на засіданні виконкому. Мало того, кожне комунальне підприємство подає на засідання виконкому свій бізнес-план на рік і щорічно звітує про його реалізацію. У структурі виконкому створено відділ економіки комунальних підприємств.

До управління житловим фондом міста от уже кілька років залучено громадськість. Практично в усіх будинках створені і працюють такі органи самоорганізації населення, як домові комітети. У нас добре зарекомендував себе і новий інститут громадянського контролю — старші по будинку, обрані самими мешканцями. Тепер без їхнього підпису не чинний жоден акт приймання виконаних робіт, що підвищило відповідальність підприємств за якість наданих населенню послуг.

У ТСББ квартиронаймачі встановлюють самі тарифи, а на окремі роботи передбачено цільові внески. Тобто, господарі самі вирішують, скільки і на що їм витрачати. Більш того, в ТСББ стовідсоткова оплата комунальних послуг. До того ж сьогодні держава майже цілком компенсує пільги.

Звичайно, створити ТСББ — півсправи, потім треба навчити голів, допомогти їм в організації роботи. А, може, і варто почати готувати таких фахівців у навчальних закладах. Але поліпшити якість послуг можна тільки зусиллями висококваліфікованих кадрів. Таблиця зарплати сьогоднішніх фахівців показує, що картина дуже сумна. На які подвиги ми очікуємо від працівників з такою оплатою?

Ефективність управління комунальною сферою багато в чому визначається і станом контролю (чи як тепер кажуть — моніторингом) наявних програм і планів. Ми, не чекаючи вказівок зверху, розробили комплексну програму реформування ЖКГ і вже кілька років працюємо за нею. Причому уже кілька разів вносили в неї доповнення і зміни, бо, постійно аналізуючи її виконання і зважаючи на побажання і зауваження громадян, депутатів, рад мікрорайонів, прагнемо зробити програму дієвою. Нову концепцію програми ми розглядаємо на муніципальних слуханнях.

Без збитків

Ми вже говорили про єдине джерело фінансування ЖКГ — про вартість послуг і про необхідність їх підвищення. Вірніше, доведення їх до реальної вартості. Причому говоримо не просто про підвищення, а про обчислені тарифи. Неминучість цього кроку ми цілком усвідомлювали, коли вперше підготували розрахунки, але нам не вдалося довести справу до кінця з політичних міркувань.

Проблема тарифів нинішнього року виникла з двох причин: перша полягала в тому, що тарифи спочатку підвищили, потім стали роз’ясняти причини такого непопулярного кроку, а друга — в тому, що опозиція до влади скористалася цією помилкою і спрямувала обурення людей на свою користь. Справа при цьому нікого не цікавила.

А уряд почав, зі свого боку, валити провину на місцеву владу й організував кампанію з перевірок прокуратурою та іншими контролерами. Вони кинулися ловити бліх і звітувати про виявлені «злодіяння». До речі, зважте, що в 99% випадків порушення були дрібними і не вплинули на зменшення тарифів. Якими їх місцева влада була змушена обчислити, такими вони й залишилися. І будуть зростати. Це потрібно розуміти і не брехати людям. Місцева влада не впливає на велику частину складових тарифів. Ми не можемо зменшити вартість енергоносіїв, зарплату і податки. Фактично, роль місцевої ради полягає у визначенні рівня рентабельності підприємства.

Слід припинити і кампанію пошуку ворогів. Кожне відомство в бажанні відзвітуватися доклало рук до розпалення пристрастей і дестабілізації ситуації. А це призвело до зниження проплат і погіршення економіки ЖКГ.

Ми прагнемо, щоб мінімально постраждало населення, хоча незаможні від цього взагалі не мають постраждати, бо субсидіями їм буде компенсовано збільшення вартості послуг. Решті доведеться платити так, як належить. Статистика засвідчує, що сьогодні незаможні платять сумлінно — і з ними проблем немає, а от ті, хто може платити, безсовісно цього не роблять. І ніяк за це не відповідають. Немає в нас важелів впливу! Тільки домовленості та прохання. Де закон? Чому його немає?

Тому перше завдання — це розробка вартості послуг і організація контролю за їхньою сплатою.

Після зміни вартості послуг розпочнеться етап стабілізації економіки наших комунальних підприємств. Ми повинні показати громадянам, що збільшення вартості послуг неминуче приведе до поліпшення їх якості, до реструктуризації і модернізації підприємств, в результаті чого нормалізується робота міського господарства. І це буде не завтра. На відновлення системи підуть роки.

Нові проблеми

Але тут постають нові проблеми. Уявіть, що тариф обчислений правильно, встановлено п’ять відсотків рентабельності, громадськість перевірила, розглянули на слуханнях.. А в реальності що маємо наступного дня?

1. Відсоток оплати населенням ніколи не становитиме 100%. Фактично — не більш як 90%. А в умовах, коли з екранів телебачення щодня закликають не платити, то цей показник падає ще нижче, і ЖЕК недоодержує грошей, виходить, рентабельність уже 0%!

2. Обіцяні субсидії держава виплачує частково, а не в повному обсязі. Отже, пішли збитки.

3. Щомісяця без попередження підвищується вартість електроенергії і матеріалів. Знову збитки.

Так поліпшаться послуги і їх якість після підвищення тарифів? Це можливо тільки після виконання договірних зобов’язань не тільки ЖЕКом, а й державою, і що найважливіше — громадянином! Адже він сьогодні вимагає, але ні за що матеріально не відповідає! Немає Житлового кодексу в країні! Немає матеріальної відповідальності! Про це не люблять говорити... Зручніше критикувати і вимагати.

Звичайно, перший час після початку реформи доведеться працювати на погашення боргів, що накопичилися (ми проаналізували економічні розрахунки міськводоканалу і знаємо, що навіть за підвищеного тарифу йому ще два роки доведеться тільки платити борги), і після цього можна буде спрямовувати додаткові кошти на модернізацію, заміну мереж. При оздоровленні економіки кожного окремо узятого підприємства можна буде шукати інвесторів, брати кредити, тобто думати про реконструкцію, про перспективу. Сьогодні жоден банк або інвестор не дасть грошей лежачому підприємству... А з таким станом справ, як сьогодні, шлях тільки в нікуди.

Далі потрібно буде укласти договори, що ми вже почали робити, між комунальними підприємствами і квартиронаймачами про перелік і ціни послуг, що їх надають. Загалом у переліку майже тридцять послуг, а в договорі має бути чітко домовлено про суму грошей і кількість послуг, що їх реально надають, тобто підприємство обумовлює, яку частину послуг і за певну суму воно береться виконати (якісно виконати!).

Неминуче й те, що має бути ринкова свобода на право надання послуг. Я думаю, що наші «Житлолсервіси» або закриються, або змінять форму і якість роботи, оскільки квартиронаймачі будинків (і це насамперед зроблять в ТСББ) укладатимуть договір з тими, хто краще працює. Це торкнеться всього спектра послуг: ремонту будинків і мереж, вивезення сміття тощо. Ми вже давно почали надавати право приватним фірмам займатися цією роботою і побачили, що якість у них краща, а це дуже переконливий аргумент.

Якщо говорити про технічне переоснащення, то варто сказати, що потрібно не тільки замінити і модернізувати мережі, а й застосувати енергозберігаючі технології, побудувати об’єкти в сфері благоустрою та інженерного захисту територій. Частину цих проблем ми вирішуємо вже зараз. Приміром, ми вже кілька років працюємо за програмою енергозбереження в бюджетній сфері — в Бердянську вже стає нормою встановлювати міні-котельні, лічильники обліку споживання газу, тепла, води. Але тут потрібна державна програма, і на це піде чимало часу. Нинішнього року ми передаємо міськводоканал у концесію.

Ми побачили, що щорічно зростають наші витрати на опалення бюджетної сфери! Ми маємо аналіз зростання платежів і сум по об’єктах. Тепер можна визначити пріоритети і готувати бізнес-план будівництва котелень у школах і лікарнях, закладах культури і спорту, використовуючи кредитні гроші. Ось тут і використовувати б держбюджетні гроші на оплату відсотків за кредитами під конкретні бізнес-проекти комунальних підприємств, а не роздавати їх нардепам, як це було раніше...

А тепер з переходом будинків в ТСББ розпочнеться цей процес і в житловому секторі. Це дасть економію в 3—5 разів. Наведу вам як приклад будинок, в якому я живу. Ми спільно встановили міні-котельню і тепер платимо тільки в місяці, коли вона працює, при цьому в нас тепло, і плата зменшилася утричі, а міні-котельня окупиться через два роки. У нас є домовленість із «Приватбанком» на оформлення кредиту товариствам співвласників на придбання такого обладнання. Заставою буде те устаткування, що купується. Монтаж триває 1—2 тижні. І цьому самому банку громадяни платитимуть ту саму вартість за тепло, а фактично воно коштуватиме уже значно дешевше, от за рахунок цієї різниці й буде погашатися кредит. Це колосальна можливість не тільки заощадити кошти, а й забути про проблеми. Завдання держави в цьому разі — запропонувати нам фінансові інструменти для розв’язання проблем енергозбереження та організувати процес.

Вважаю, що не за горами той час, коли ми всі (і керівники підприємств, і мешканці квартир) будемо рахувати, заощаджувати, застосовувати енергозберігаючі заходи — аж до утеплення лоджій і під’їздів, обклеювання вікон і закладення щілин. Кожна людина піклуватиметься про те, в яких умовах вона живе, як не тільки одержує оплачені послуги, а й зберігає їх.

Нормативно-правове забезпечення

Учасники всеукраїнських муніципальних слухань, обговорюючи проект Загальнодержавної програми реформування і розвитку ЖКГ, звернулися з низкою прохань і пропозицій до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Президента України. Зокрема, ми настійно заявили про необхідність прийняття Житлового кодексу України, про який я говорив.

Житловий кодекс, за яким сьогодні живе Україна, існує ще с радянських часів. І, звичайно, він не працює. Давно змінилася не тільки політична, а й економічна ситуація в країні, а закон, прийнятий за іншої епохи, намагаються застосувати сьогодні. Та за ним узагалі не можна жити. От вам приклад: громадянин злісно не платить за комунальні послуги, зрозуміло, що в законодавчому порядку до нього потрібно застосувати заходи впливу, але кодекс такого права нам не дає. Ви знаєте, що ми кілька років виявляємо таких квартиронаймачів, передаємо справи до суду, приймається рішення, але його ніхто не виконує — просто немає навіть такого механізму. І неплатник (а найчастіше це люди зі статком) просто сміється над нами. Хіба таке можна зрозуміти! І вся наша робота перетворюється на пшик!

Є гостра необхідність і прийняття законодавчих актів: «Про теплопостачання населених пунктів», «Про благоустрій населених пунктів». Прийшов час внести зміни до законів України: «Про ліцензування окремих видів господарської діяльності», «Про ціни і ціноутворення», «Про оподатковування прибутку підприємств».

Ну хто хоче, щоб послуги дорожчали? Ніхто не хоче! Але водночас усі розуміють, що іншого рішення немає. Тому й говорити треба не про тариф сам по собі, а про результат цього кроку — поліпшення комунального обслуговування.

І якщо ми сьогодні не проявимо наполегливості й не зробимо це, обдуримо себе і людей, то мине 5—10 років, і ми побачимо сумні наслідки...

І отоді запитають у нас: «Ви ж усе це знали! І нічого не зробили!» Потім усі обурюватимуться, але ситуація буде непоправною. Тому сьогодні потрібно проявити політичну наполегливість, коли це в інтересах міста і самих же громадян.

Наше спільне завдання має бути в тому, щоб об’єднати зусилля центральної влади і місцевих керівників, припинити популізм, скласти робочий план виконання програми і забезпечити ідеологічний супровід процесу. Вірніше, потрібно роз’яснити і переконати людей у неминучості процесу.

Такі механізми розв’язання проблем є і для рішення проблем медицини, соціальної політики, адміністративного управління тощо. Уже багато років основна проблема України лежить у площині керування, а решта — наслідки. Торік Асоціація міст розробила пропозиції стосовно виведення України з управлінської кризи. На жаль, сьогодні вони не затребувані.

Борис ПЕТРОВ, народний депутат;

Валерій БАРАНОВ, Бердянський міський голова.