За крок перед руїною

Ми з вами добре знайомі, ми — земляки. Ви, працюючи Головою правління Національного банку України, допомагали мені видати книжку «Мені на цьому світі не нажитись», я запрошував вас на установчі збори Сумського земляцтва, задуманого мною ще в 1995 році. Ви були в опалі кучмівського режиму, а тому мені безперервно телефонували з Банкової, вимагаючи, щоб і прізвища вашого не згадувалося на звітно-виборних зборах Сумського земляцтва. Я зробив так, щоб обрати вас почесним головою земляцтва без обговорення. Саме я через пару днів зустрічав вас у себе в кабінеті на вул. Суворова.

Але сьогодні звертаюся до вас не тому, що маю на це якесь особливе право, взяте з минулого, а тому, що холодний дух руїни вже завис над нашою Вітчизною і не сказати усього, що думаю з цього приводу як українець (не маленький, звичайний), не маю права.

Уже кілька місяців у мене в очах стоїть смертний ясирський шлях з Полтавщини на Крим. Пригадуєте, коли невдовзі після отруєння Богдана Хмельницького гетьманом України став Іван Виговський? Як вихованець польської корони він вирішив розвернути Україну від Москви і лягти під Варшаву. Тоді проти нього повстали козацький полковник Барабаш і полтавський Пушкар. Щоб зламати своїх противників — Виговський запросив до себе в союзники кримську орду і відкрив їй шлях на Полтаву.

Ви цікавитесь історією і пам’ятаєте, чим тоді розрахувався гетьман за допомогу — дозволом на сваволю орди над українським народом на території усього шляху з Полтави до Криму завширшки в десять верст. Людолови з руки гетьмана ґвалтували, вбивали, в’язали в ясир український народ. Чорний смерч прокотився Україною, лишивши на шляху попіл, смерть і прокляття гетьману.

Вічна трагедія українця (знову-таки — навіть не маленького!): він ніяк не зрозуміє, що народу, котрий сам не зуміє відстояти власну волю, гаранта незалежності у світі нема! І шукати його, присипляючи власні сили, — гріх.

У Виговського попереду ще був Конотоп — блискуча перемога над московською кіннотою, але й вона не порятувала Україну від тяжкої руїни.

Холодом загибелі від зради гетьманом свого народу потягло на нас по всьому овиду.

Виговський знав: він не перший, хто на хвості чужого бойового коня хотів утвердитися як зверхник України вдома. Знав так само, як і те, чим закінчували політичні кар’єри ті, хто на свою землю загукував чужих. Такий гріх їм могли прощати люди, навіть сучасники, але є якісь інші сили, котрі прощення не знають, вони не підвладні ні золоту, ні страху. І суд їхній — невідворотний.

Уперше ця паралель майнула в мене перед очима ще на тлі оранжевого маєва, коли народ, вдихнувши надію на волю, демократію, на людське життя, громово повторював «Так, Ющенко». В екстазі наш мудрий народ не почув, що «на підтримку» його святих сподівань американський конгрес виділив 140 мільйонів доларів. Я переконаний, що не почув, бо народ обдурити не можна, він добре знає: даром ніхто грошей не дає, «даром тільки мама дитину цілує» (Григір Тютюнник).

І народ, і наші політологи не помітили також і того, що тоді запрошення до США від Кондолізи Райс одержали не ви — символ революції, а Ю. Тимошенко. Але ви не пропустили нічого і все зрозуміли: запросили її тому, що Ю. В. закликала «на штурм», а ви чесно хотіли все по-доброму. Нашим же спонсорам демократії і свободи потрібен саме штурм! Штурм і хаос, який загрожував би світовому порядку. Тоді будуть всі підстави ввести «миротворчий контингент» (як ви пам’ятаєте, зброю ми здали одразу, під їхнім оком, тому іракська модель вторгнення в Україну не підходила).

Щоб все мало вигляд за найвищими зразками світової політичної сцени, добре було б, аби Президент сам запросив миротворців. Але саме для того, щоб Президент запросив, потрібні були передумови, а створити їх може характер дій Юлії Володимирівни — провокаційний, «штурмовий» надто ситуативний, непередбачуваний.

Не знаю лише, чи Юлія Володимирівна розуміє, що і її пальне, яке «гуде», згораючи на майданах, теж буде випалено дотла, а її залишать на узбіччі політики держави, котра їй не належатиме, як і не належала?

Але переконаний: ті, хто й досі кричить «Юлька!», не розуміють, що вони працюють на заморський сценарій, створюючи фон для знищення нашого істинного державного суверенітету. До того ж за умов порушення Конституції України не чужими солдатами, а нашими народними обранцями.

Ті, хто далеко за межами України розробляв і оплачував цей театр дій, чудово знають наші закони. Вони Конституцію України можуть цитувати спросоння і пам’ятають, що відповідно до п.21 статті 106 Президент України приймає рішення про введення в Україні надзвичайного стану із наступним затвердженням його Верховною Радою України. Через те, що Верховна Рада такого рішення не прийме (навіть опозиційні депутати цього не приймуть), то треба розпустити Верховну Раду. Краще — переступивши конституційні норми. Це свідомо готували і ваші юристи — юристи секретаріату Президента. Вони теж закони знають. І все, що чиниться вами неконституційно, спочатку цілеспрямовано осмислюється ними. Вони зробили все, щоб рішення Президента викликало опір і коаліції, і народу, і в залах, і на вулиці. Конфлікт є! Його буде підтримано і розпалено підготовленими спеціалістами. Вони теж є. Їхні дії контролюватимуться професіоналами — патріотами України, борцями за українську мову, які, звичайно, говорять мовами своїх народів, а про нас чули лише в російській транскрипції. Вони теж є. Але на це зважити нашим патріотам ніколи. Головне, за Далласом, — посіяти хаос. Тоді побачити кров, і крові якнайбільше, бо саме це дасть Президентові привід запросити «миротворців», «рятувальників» уже в оперативному порядку, не погоджуючи свого рішення з Верховною Радою України (саме для цього вона й розпускалася за підготовленою схемою).

Архітектори цього злочинного задуму, спланованого для здійснення його на нашій землі, звичайно, не про все зізналися й виконавцям. Далі треба додумати самим. Україна потрібна миротворцям не для того, щоб її годувати та виводити в люди, Україна потрібна як вигідна територія для базування збройних сил.

Але у світовому військовому театрі кожен виборює свою роль сам. Не виключено, що так само неконституційно буде запрошено й інших миротворців (якщо Конституція — ніщо для її гаранта, то вже механічно те саме вона означає й для всіх інших). Я переконаний: обидва миротворці хотітимуть «взяти під крило» всю Україну. Але в крайньому разі можна вдовольнитися й половиною (ми знаємо історію, пам’ятаємо, скільки разів нас ділили). І тоді — прощавай назавжди наша одвічна оспівана мріє про соборність і суверенітет!

Саме отут, отут із горлянок сотень поколінь волає ідея української цілісності й незалежності: не зробіть помилки!

Шановний Вікторе Андрійовичу! Я знаю, ви чудово розумієте: ми не вибороли свою незалежність, нам дали нею покористуватися ненадовго і невсерйоз. А трапилося так, що ми, розпалені ідеєю, уже майже вирвалися із формули колоніальної держави, чим не лише дуже подивували колонізаторів, а й обурили та налякали їх. Вони кинуть усі сили... І ви будете лише соломинкою в полум’ї, розпаленому на Дніпрі на початку третього тисячоліття. Це — бісівський вогонь!

Невже ви не задумалися над тим, чому всі ці події підсунули нам, православним, на Страсному тижні, на Благовіщення, коли пташка навіть гнізда не в’є, і на Великдень?

Чи вам новина, що ви, глибоко віруюча людина, оголосили вибори в день Зіслання святого Духа (щоб потрапити на цей день, ви навіть порушили конституційні норми, скоротивши термін оголошення виборів на кілька днів).

Це замах уже й на духовні святині. І підказано його вам не випадково. Щоб переступити всі межі!

Україна в небезпеці. Сьогодні ми — за крок до прірви. Сьогодні гріх торгуватися, хто нам ближчий і дорожчий — Президент, Кабмін чи Верховна Рада. Найдорожчий нам мир! Бо тільки він дає змогу зберегти цілісність і незалежність України. А вищого і дорожчого в нас нема нічого. Тому згадайте козацьких гетьманів, які приводили додому чужих. Ті гетьмани були не останніми людьми, але вони помилялися останнім кроком, за яким лежав мертвий час. Ви ще маєте одну-єдину можливість — відвернути апокаліпсис від України. Скористайтеся нею. З кожним днем вона віддалятиметься від вас і, зрештою, стане недосяжною.