Закон «Про попередження насильства в сім’ї» потребує негайного вдосконалення

15 листопада 2001 року Верховна Рада України прийняла перший на теренах СНД Закон «Про попередження насильства в сім’ї», чим визнала і наявність цього явища в суспільстві, і готовність протистояти йому. Але робота правоохоронних органів з попередження насильства в сім’ї, соціальних служб, неурядових організацій, науковців виявила необхідність вдосконалення закону. Тому 14 листопада 2006 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 2539 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення законодавства України щодо протидії насильству в сім’ї)», внесений народними депутатами різних фракцій, який передбачає зміни до Кодексу України про адміністративні порушення та Закону України «Про попередження насильства в сім’ї». 22 лютого 2007 року Верховна Рада України прийняла його в першому читанні. Під час підготовки законопроекту до другого читання точилися гарячі дискусії стосовно пропонованих змін, виникли додаткові питання, що є свідченням актуальності запропонованих змін та необхідності вдосконалення законодавства у сфері протидії насильству в сім’ї.

Одним з напрямів розвитку цивілізованої правової держави є захист та забезпечення прав людини і громадянина. Насильство в сім’ї є одним з проявів порушення прав і законних інтересів людини та громадянина. В 2001-му Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» та Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису». Про гострість проблеми насильства в сім’ї свідчить і державна статистика, і дані громадських організацій. Так, за даними МВС України за 2006 рік, на профілактичному обліку перебувало 85 744 особи, які вчинили насильство в сім’ї. У 2006 році взято на облік майже 65 тисяч осіб. З яких за фізичне насильство — 30 тисяч осіб, психологічне — близько 17 тисяч осіб, економічне — майже 2 тисячі осіб. Винесено: попереджень — 66 тисяч, захисних приписів — близько 5 тисяч. Водночас у 2006-му майже на 20 відсотків зменшилася кількість умисних убивств та тяжких ушкоджень, скоєних у сім’ї, і їх питома вага зменшилася з 21 відсотка до 17. Фізичне та психологічне насильство є найпоширенішими видами насильства, на які припадає 95 відсотків випадків.

Проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо вдосконалення законодавства України щодо протидії насильству в сім’ї)» містить зміни, більшість з яких назріла вже давно: це й відмова від такої санкції, як штраф, яка наказує не тільки насильника, а й всю родину (стаття 173-2 Кодексу України про адміністративні порушення); вилучення статті 11 «Офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сім’ї» із Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»; введення адміністративного арешту як санкції припинення насильства. Так, накладанням санкції у вигляді адміністративного арешту відбувається вилучення насильника з сім’ї, а не жертви. Отож не жертва вилучається з сім’ї, а правопорушник.

Що стосується систематичної віктимної поведінки в сім’ї (три і більше разів), про яку йдеться в статті 11, при з’ясуванні ситуації насильства в сім’ї, якщо жертва насильства в сім’ї обвинувачується у віктимному поводженні, слід визначати, наскільки ймовірна вона схильна до провокуючих насильство дій. На місці виникнення спалаху насильства працівникові міліції важко зробити висновок про свідому, активно-провокуючу віктимну поведінку. Кваліфікований висновок про наявність у жертви насильства активно-провокуючої віктимної поведінки може бути зроблений лише фахівцем-психологом, що на практиці фактично неможливо. Тому термін «віктимна поведінка» та статтю 11 пропонується виключити із Закону України «Про попередження насильства в сім’ї».

Вважаємо, що прийняття запропонованих законопроектом змін до статей 262 («Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання»), 263 («Строки адміністративного затримання») Кодексу України про адміністративні правопорушення (включення таких видів адміністративних правопорушень, як «вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису» до переліку підстав адміністративного затримання), позитивно вплине на стан профілактики правопорушень, що вчиняються в сімейному середовищі, сприятиме створенню дієвого механізму забезпечення правових гарантій з охорони прав і законних інтересів членів сім’ї, стосовно яких здійснюються заходи з попередження насильства в сім’ї.

Є в законопроекті й певні правові новели. Головна —спроба включити в систему попередження насильства в сім’ї не тільки потерпілих осіб, а й осіб, які вчинили насильство в сім’ї. Для цього вводяться поняття «корекційні програми», «корекційна робота» та описується їх зміст. Так, «корекційна робота» визначається як робота з особою, яка вчинила насильство в сім’ї, з метою зміни поведінки та формування ненасильницької моделі поведінки. «Корекційна програма» — це програма, спрямована на формування цінностей та ненасильницької моделі поведінки в сім’ї особи, яка вчинила насильство в сім’ї.

В Україні є декілька спеціалізованих установ для жертв насильства в сім’ї, якими є кризові центри та центри медико-соціальної реабілітації. Серед них створені 2005—2006 років перші шість притулків для жертв насильства в сім’ї, 18 кризових центрів, 24 центри соціально-психологічної допомоги, а також служби медико-соціальної реабілітації. Але в них проводиться робота виключно з особами, які постраждали від насильства в сім’ї. І немає жодної установи, де проводилася б робота з особою, яка вчинила насильство в сім’ї з метою зміни її поведінки та формування ненасильницької моделі поведінки.

Для здійснення корекційних програм пропонується переорієнтувати роботу кризових центрів з роботи лише з потерпілими від насильства в сім’ї на роботу з сім’ями загалом та з особами, які вчиняють насильство в сім’ї, що також відображено в запропонованому законопроекті. Відповідальність за здійснення цієї роботи покладається на Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту та його структурні підрозділи на місцях, які визнані уповноваженими органами державної влади у сфері попередження насильства в сім’ї.

Дискусійною може стати введена в законопроекті додаткова санкція для осіб, які вчиняють насильство в сім’ї, така як зобов’язання проходження курсу лікування від алкоголізму (статті 24 та 32 Кодексу України про адміністративні порушення). Але законодавці пішли на такий крок, оскільки в абсолютній більшості випадків насильство здійснюється в стані алкогольного сп’яніння. Про необхідність врегулювання цієї проблеми свідчать зустрічі і робота з потерпілими від насильства в сім’ї, які проводять соціальні працівники. А також і дані органів внутрішніх справ, і численні телефонні дзвінки, які консультанти центру «Ла Страда-Україна» отримують на загальнонаціональну «гарячу лінію» з попередження насильства (8-800-500-33-50), яка є безоплатною для телефонуючих з усієї території України. До речі, за рік роботи «гарячої лінії» на неї надійшло близько 700 звернень з питань насильства в сім’ї, насильства над дітьми, з проблем алкогольно- та наркозалежних громадян, які скоюють насильство в сім’ї, а також інших питань.

10 березня, перед підготовкою законопроекту про внесення змін до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» відбулися робочі зустрічі та дискусії на Чернігівській землі, в центрі медико-психологічної реабілітації для жертв насильства в сім’ї, в центрі соціально-психологічної допомоги, який відкрито в 2006 році обласною державною адміністрацією спільно з громадськими організаціями. Під час зустрічей обговорювалися питання складнощів у впровадженні в життя Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», проблеми в наданні допомоги таким сім’ям.

Порушували питання про актуальність внесення змін до Закону України «Про психіатричну допомогу», особливо в частині обов’язкового лікування від алкогольної та наркотичної залежності осіб, які скоюють насильство в сім’ї, необхідності законодавчого врегулювання цього питання.

А також розглядали питання необхідності фінансування процесу створення притулків для потерпілих від домашнього насильства, а також інших осіб, які перебувають у кризовому стані (або опинилися в складних життєвих ситуаціях) з державного бюджету України шляхом виділення цільових субвенцій з державного бюджету на створення таких установ. Після процесу створення та організації роботи такі установи мають передаватися на утримання місцевих бюджетів.

У центрі медико-психологічної допомоги жертвам насильства в сім’ї відбулася зустріч із відвідувачкою центру, яка є жертвою домашнього насильства. Від свого імені, імені інших жінок, які потерпають від насильства в сім’ї, вона передала пропозиції для врахування у подальшій законотворчій роботі. Серед них є такі: «Є абсурдною необхідність триразового звернення до органів внутрішніх справ, перед тим як кривдника буде заарештовано, оскільки летальним може бути будь-який випадок; міліція не бажає виїжджати на сімейні конфлікти, навіть якщо чоловік та жінка не перебувають у шлюбі, є розлученими, але проживають в одній квартирі; недоцільною є відміна примусового лікування від алкоголізму та наркозалежності; необхідно вирішувати проблему обов’язкового працевлаштування усіх осіб, які скоюють насильства в сім’ї, але не працюють; потрібно позбавляти права насильників на житло за асоціальну поведінку». Схожі пропозиції надходять і у зверненнях громадян, що свідчить про те, що за всієї складності вирішення цих питань потрібно шукати шляхи їх законодавчого врегулювання.

З’ясувалося, що відповідно до Типового положення про центри соціально-психологічної допомоги, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України, в таких центрах може надаватися допомога лише особам у віці до 35 років, що суперечить Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», Конституції України, принципам захисту прав людини. Отже, вдосконалення потребує не лише Закон «Про попередження насильства в сім’ї», а й ціла низка інших законів та нормативно-правових документів.

Запропонованих змін чекає суспільство, працівники соціальних служб, громадських організацій, правоохоронних органів для більш ефективного попередження насильства в сім’ї, якісного реагування органів внутрішніх справ на цей вид правопорушення, організацій допомоги та реабілітації потерпілих.