Замість картоплі на городі ростуть... декоративні рослини

Коли донька привезла з кар’єру машину сірого граніту і висипала каміння на городі, де мали садити картоплю, мама від побаченого ледь не знепритомніла. «Молодець!» — мама сказала пізніше.

— Я ж мати, і мені треба було переконатися, наскільки затребуваним може бути незвичне заняття доньки, — розповідає Валентина Михайлівна Чайковська із села Малі Хутори, що під Вінницею. — Через її каменюки ми перестали вирощувати картоплю. А бараболя у нашому селі в пошані. До Вінниці рукою подати. Є де збувати. Можна заробити копійку. Тому люди використовують для її вирощування кожен клаптик землі. Не дивно, що сусіди з недвозначною усмішкою дивилися після того на наше обійстя. Стільки нахвилювалася! Бувало, ночами не спала, думала: що з того вийде? Згодом Віка настояла ще й на тому, щоб зрізати дві старезні груші. Дерева віддячували рясними плодами. Але її новій справі, бачте, заважали. Батько, зрештою, змушений був узятися за пилку. Каміння, як і декоративні кущики та рослини, заполонило майже всю присадибну ділянку. Так Вікторія Чайковська розпочинала нову справу ландшафтного дизайнера.

Якось після того Валентина Михайлівна побувала у Польщі. Побачила там те, чим так прагнула займатися донька. Подвір’я доглянуті, на кожному такі самі ландшафти з камінців і декоративних рослин. І ніхто не бідкається з того, що не садить картоплю. Повернувшись додому, мати сказала доньці: «Молодець!»

У тендітної на вигляд Вікторії Чайковської любов до холодних каменюк, схоже, закладена на генному рівні. Її бабуся по матері Ксенія Тимофіївна (на жаль, її уже нема серед нас), все життя споруджувала будинки. Працювала жінка у Вінницькому РБУ-1. Зводила приміщення олієжиркомбінату. Найпомітнішою роботою, в якій брала участь бабуся, є чудова арка при вході у Центральний парк культури і відпочинку, що давно стала символом міста над Бугом. За участь у зведенні такої непростої архітектурної споруди бабуся отримала нагороду з Москви, каже Вікторія. Ми її зберігаємо як дорогоцінну реліквію. «У нас на Хуторах не одна хата поставлена руками Ксенії Тимофіївни, — доповнює розповідь доньки мати. — А ви запитуєте, звідки у Віки захоплення каменюками. Та й батько її перед виходом на пенсію працював на будівництві.»

— Коли я чекала другу дитину, — згадує Віка, — задумала спорудити щось на зразок каскаду невеликих фонтанів. Місця на подвір’ї батьківської хати вистачало. Допомогти втілити мою фантазію теж було кому. Матеріалу вдосталь. Під час прогулянок на берег річки я завжди уважно роздивлялася навсібіч. Підбирала, щоправда, не кожен камінець, а тільки той, що мав певну форму.

Син робив те саме, що й мама. Тепер у неї два хлопчики. Обидва час від часу хваляться перед мамою знахідками — оригінальної форми камінцями. Моя задумка вдалася. Перша ландшафтна споруда сподобалася всім, хто її бачив. Не вистачало лише екзотичних рослин. І молода жінка взялася за їх вирощування. Нині у неї на садибі півтори тисячі видів декоративних рослин.

Вікторія каже, що в житті їй таланило на подорожі. Об’їздила не лише Україну, де особливо запам’яталися походи в Кримські гори та Карпати. Побувала на Кавказі. Її пам’ять цупко тримає фрагменти ландшафтів такими, як їх створила природа. Часто дівчина робила замальовки. І тепер все це втілює на практиці.

— Чи багато маєте замовлень?

— Дуже багато. Майже кожна хоч трохи заможна людина після зведення будинку хоче мати на подвір’ї куточок чарівного ландшафту.

— А які нині тенденції?

— Раніше здебільшого обмежувалися вічнозеленими декоративними рослинами. Тепер доповнюють їх різнобарвним розмаїттям квітучих кущів, квітів тощо.

Віка каже, що не вимощує капітальних фрагментів, тобто не використовує в роботі цементного розчину. «Якщо людині через деякий час надокучить один і той самий ландшафт, камені можна розібрати і змінити композицію». Так заробляє на життя.

Нині на її садибі зацвіли перші квіти. Радують око крокуси, їх у неї дев’ять видів. Милує ніжним цвітом гібіскус та проліски. Запалахкотів червоним вогнем карликовий тюльпан, його пелюстки чимось схожі на пелюстки троянди. А Вікторія мріє про справжню «королеву» квітів — англійську троянду. Вона більш стійка до морозів, ніж наші троянди, а пелюстки має завбільшки з долоню. Щоправда, доставити хоча б штамб цієї рослини з туманного Альбіону не так просто. Англійці не дозволяють масово вивозити таку красу. Митні оформлення можуть сягати тисячі доларів за одну рослину, каже співрозмовниця. Пані Чайковська вірить, що мрії мають властивість збуватися. Коли цього дуже прагнути...

На знімку: руки Вікторії ніжно торкаються пелюсток карликового тюльпана.

Фото автора.