Феноменальну пам’ять має 26-річний вінничанин Леонід Кучерук. Каже, що це своєрідна компенсація природи за його фізичну ваду — він осліп ще немовлям.

Усно перемножив два 15-значних(!) числа

Пам’ять Леонід тренував з дитинства. Робив це залюбки, граючись. Його мати, Світлана Львівна, каже, що син виявляв неабияке бажання запам’ятовувати все, про що йому казали. Хлопчика це так захоплювало! У три роки знав усі столиці країн світу. Син одразу виправляє маму: «Не всі, а багато». Далі просив читати йому все про футбол: дотепер пам’ятає назви популярних зарубіжних футбольних клубів. Коли київське «Динамо» виграло у 1975-му Суперкубок, Льоні ще не було на світі, але на запитання, хто забивав у двох поєдинках з «Баварією», впевнено відповідає: «Блохін». Ще й уточнює, в які саме ворота: «Ті, що ближче до Бессарабки. Це коли грали повторний матч у Києві». На футбольні поєдинки місцевої «Ниви» ходив за будь-якої погоди. Найчастіше з батьком Василем Юхимовичем. Він коментував для сина перебіг подій на полі.

У 12 років хлопець опинився у «полоні» історичних дат і подій. А ще у пам’яті тримав десятки номерів телефонів. А в 16 здивував батьків тим, що почав множити багатозначні числа. Бувало, мати не встигала на калькуляторі визначити результат, а син уже називав його. Під час нашої зустрічі Леонід перемножив два тризначні числа всього за 45 секунд. Із чотиризначними довелося попрацювати на 90 секунд довше.

Рахує він уголос. При цьому дуже швидко говорить, ніби доганяє цифри, які розкладає у пам’яті, як він каже, стовпчико-рядковим методом. Чи уявляє їх? Пояснює, що асоціативний ряд дається йому складніше. Сильніше працює логіка.

Після вправ з цифрами на обличчі хлопця з’явилася втома. Мати йому взагалі заборонила «гратися» з великими цифрами. Сталося це після того, як Льоня «замучив» її множенням двох 15-значних цифр.

— Було йому тоді 17 років, — каже Світлана Львівна. — Як зараз пам’ятаю, що ми просиділи з ним над цією задачкою майже три години. Коли дійшли до трильйона, калькулятор «здався», бо на більше в машини немає пам’яті, і я продовжувала контролювати отримані результати на папері. Добре, що я за фахом бухгалтер, тому цифри для мене справа звична. Але Льоня так тоді виснажив себе, що я сказала: «Годі!». Сама тоді почувалася недобре.

Формула щасливого дня

— Маму треба слухатися, — усміхається Леонід. — Але цифри все одно не йдуть з голови. Не гнати ж мені їх буком!

Множення замінив іншими математичними вправами. Зокрема, вивів власну формулу «щасливого дня». За декілька секунд може сказати, в який саме день тижня народилася людина. А що такий день і є щасливим, звідси й назва формули. З її допомогою можна заглянути і в минуле, і в майбутнє. З минулого Льоня визначає дні тижня, починаючи з часу народження Христа. Для цього треба назвати рік, місяць, і хлопець скаже, який це був день. Ісус народився у неділю. Це відомо багатьом. А ось Тарас Шевченко з’явився на світ у вівторок. У майбутнє з допомогою такої формули можна заглядати до нескінченності, стверджує співрозмовник.

Нині він виявляє схильність до астрології. Прогнозує деякі події. Найкраще вдається передбачати результати футбольних поєдинків. Результат товариської зустрічі Україна—Ізраїль назвав без похибки. Серед трьох можливих авторів забитих м’ячів у нашій команді у прогнозі Леоніда значилося прізвище Калініченка. Він таки відзначився в поєдинку.

Дуже влучно характеризує незнайомих людей. Як кажуть, цілить точно в яблучко. Щоправда, спершу має трохи поспілкуватися з ними: запитує знак зодіаку, уточнює дату народження. Той, хто народився у короткий зимовий день, неодмінно буде відрізнятися і характером, і звичками від того, хто з’явився на світ, скажімо, навесні чи влітку, переконаний Кучерук. «Людина — це 48 хромосом, — нагадує нам Леонід. — А ось її доля записана в генетиці ще до появи на світ. Тобто програмується наперед. Тому кожен з нас, як кажуть, ходить у житті своїми коридорами». Краще пізнати людину, на думку Леоніда, могла б нова наука, він її називає астропсихологією. Але у нас немає такої. Хлопець певен, що з часом вона все одно з’явиться. Уже в багатьох галузях вчені проводять свої дослідження саме на стику двох наук. Прогрес підштовхує до цього.

Якщо щастя не допомогло, може, нещастя допоможе

Леонід частенько любить повторювати цей, ним же перефразований, вислів. Має веселу вдачу. Читає гуморески, сипле жартами. Кепкує навіть над своєю вадою. «Мама не віддала мене в дитсадок, бо боялася, що всі дерева поламаю». Попри все, хлопець здобув середню і вищу освіту. Змалку батьки віддали його на навчання до Києва, у спецшколу для дітей з вадами зору. Там він не лише набирався знань. Діток ще навчали вміти себе обходити. Льоня багато чого вміє. Навіть краватку сам зав’язує.

Упродовж 11 років навчання сина у столиці Світлана Львівна постійно навідувала його. Не було жодного тижня, щоб вона на вихідні не їхала до Києва. Бувало, приїжджала частіше. Коли їй повідомляли, що син захворів, навіть серед ночі поспішала на вокзал. Вона і вступала з ним до Вінницького педінституту. Документи подали на істфак. А дійшла справа до письмового іспиту, викладачі розгубилися. Абітурієнт готовий писати диктант так, як це роблять незрячі, за системою Брайля. «А як ми це перевіримо?» — запитували Світлану Львівну здивовані викладачі.

Добре, що вона порушила це питання завчасно. «Інакше «пролетіли» б ми», — жартує Леонід. В інституті довго радилися, а тоді прийняли рішення: після того, як Леонід напише роботу, він вголос читатиме її, а мати, з його слів, викладе почуте на папері.

Ще складніша ноша випала на плечі батька. Тільки-но син став студентом, Василь Юхимович залишив роботу і всі п’ять років був його «очима». Зате Льоня віддячив батькам «червоним» дипломом. Каже, що батько заслуговує на такий самий диплом. Бо всі набуті знання він опановував саме з його слів. Нині Леонід викладає історію в консультаційному пункті, створеному при Українському товаристві сліпих у Вінниці. Щоб бути поруч із сином, Світлана Львівна влаштувалася на роботу бухгалтером в УТОС. Недавно в сім’ї Кучеруків був радісний день — Леонід одружився. Його судженою стала другокурсниця педагогічного університету. Віра теж майбутній історик. Про це я дізнався наприкінці нашої зустрічі. Тільки тоді зрозумів, чому це обличчя хлопця так світиться від щастя...

На знімку: в руках у матері Леоніда зайва річ для її сина — калькулятор йому не потрібен.