Президент — за дочасні вибори, бо парламент і уряд узурпували владу

Не поспішайте звинувачувати автора у використанні назви відомого твору класика. Адже події, що розвиваються в Україні, якщо простежити за ними у своєрідній динаміці впродовж останніх більш як десяти років, нагадують саме таку ситуацію. Принаймні від 1994-го — з початку ініційованих Міжнародним валютним фондом (МВФ) реформ, котрі замість економічного зростання призвели до кризи. А коли тодішній уряд відмовився від його «рецептів», фонд у найважчий час — 1999 року — відмовив Україні у кредитах.

Всупереч цьому 2000 року вперше за багато років економіка почала зростати. Але невдовзі, під час підготовки до війни в Іраку, США обвинуватили Україну у відмиванні брудних грошей, а потім і в нелегальному продажу цій країні «Кольчуг». Санкції були запроваджені негайно: блокада у галузі торгово-економічного співробітництва тривала, аж поки Україна не доправила до Іраку вояків, 17 із яких заплатили за це життям. І хоча навіть слідів «Кольчуг» американці не знайшли, та вибачатися не стали.

Здавалося б, задобрили й наддержаву, і Європу, тож начебто можна було сподіватися на їхню ласку. Але щойно торік Україна всерйоз засумнівалася у доцільності вступу до НАТО, європейці та американці показали нам відому фігуру з трьох пальців: обіцяна ними ще 1996 року зона вільної торгівлі знову стала недосяжною, бо для цього, з’ясовується, треба неодмінно вступити до СОТ. Після чого США відклали нашу заявку про це до невизначеного часу...

Та в Україні багато чого чиниться всупереч. Приміром, усупереч політичній нестабільності економіка цього року знову почала зростати. Й відразу з’явилася ідея проведення дочасних виборів. І хоч експерти дійшли висновку, що розстановка політичних сил не зміниться, однак Захід мовчазно схвалив такий варіант розвитку подій, та ще й вважаючи їх «живою» демократією. Що дуже подобається вітчизняним прихильникам дочасних виборів, мовляв, у Європі — це звична справа. Але чомусь замовчують, що там вибори оголошують заздалегідь і з ініціативи правлячої більшості. Як це було, приміром, на останніх парламентських виборах у ФРН. Або опозиція, як в Ізраїлі, — через оголошення вотуму недовіри. І якщо ініціатори прорахувалися, то програють, як, приміром, соціал-демократи в Німеччині. У нас процес дуже схожий, тільки навпаки: Президент, за волею меншості, як сніг серед літа, кинув рішення про дочасні вибори...

Віктор Ющенко здійснив цей крок через те, що парламент і уряд, на його думку, узурпували владу. Але він, начебто прагнучи захистити демократію та позбавивши всіх прав і Верховну Раду, і народних депутатів, сам чинить, як диктатор. Так, приміром, США намагаються побудувати демократію в Іраку та Афганістані. Але в такий спосіб демократія знищується, а диктатура залишається...

Тим часом, на думку навіть дуже лояльного до Президента голови ЦВК Ярослава Давидовича, провести дочасні вибори без порушень технічно неможливо. І це не лише заява: без жодного засідання уже перенесено терміни реєстрації заявок політичних партій на участь у виборах. І це — не єдине порушення. Та їх і не уникнути, оскільки не існує самого закону про дочасні вибори, який регламентував би їх проведення. Тож нині в Україні в повному розпалі не «жива» демократія, а хаос.

Хто не зумів чи не захотів розібратися в цих процесах — запитання риторичне. Хто міг би якщо не допустити, то покласти цьому край? Звісно, Президент України. Але за умови, що він виконував би саме цю свою місію, а не залишався б начальником однієї партії. Натомість з його волі Україна дедалі більше грузне в конфліктах і безладі...