Леся і Юрій Цікали за фахом інженери. Вона — хімік, він — механік. Працювали в одному з проектних інститутів. Творча робота була до вподоби. У часи перемін інститут лопнув, мов мильна бульбашка. А жити треба, у сім’ї підростало двоє діток: Андрійко і Христинка.

Що вони тільки не робили... Юрій сконструював прес і організував кооператив з випуску одноразових рукавиць, потім — спроба відродити млин, заробітки у Португалії. Тепер разом з сином виготовляють вироби з каменю. Задоволення мало, але на хліб насущний є. Леся розмальовує скляні вироби у приватного підприємця. Каже, це їй до душі.

Юрій пригадав, що колись і мама, і бабуся розмальовували писанки. Хранителькою традицій у сім’ї була бабуся Євгенія, вчителька за фахом. Перед Великоднем вона усіх садила за стіл розмальовувати писанки. Так що Юра писачок у руках тримати вмів.

Тепер у домі найпопулярнішою стравою стала яєчня, адже яйця для розмальовування треба відповідним чином підготувати, а їх вміст — на сковорідку. Куди тільки за 18 років не помандрували їхні писанки... Найбільше, певно, до Америки. Тут їх скуповували підприємливі земляки, а там — перепродували. А ще мали персонал ьні виставки у Бельгії, Хорватії, Польщі, кілька — в Україні. Були моменти, коли завдяки писанкам сім’я виживала.

Цікали знають чимало про писанки, їх походження, види, символи тощо. Як пояснює Леся, завиток означає зародок життя, крапка — Господь, восьмираменна зірка — сонце, а дубовий листочок з жолудями — знак міцності і здоров’я, півень — оберіг. Трикутник символізує святу трійцю: батька, матір, дитину, а також повітря, воду і землю, безконечник — символ вічності. Тернопільські писанкарі у кожний свій витвір закладають глибокий філософський зміст. З року в рік їх майстерність зростає, незмінним залишається знаряддя праці — перо, таким колись у школах вчилися каліграфії.

Заповітна мрія — купити «бусик», їздити містами і селами, щоб показувати свої писанки. Бо якщо навіть на Тернопільщині це мистецтво йде у забуття, то що казати про інші регіони. А якби випускати журнал, організувати власну школу писанкарства, хоча б заочну... З цією ідеєю вони не раз стукали у владні двері, та поки розуміння не знаходять. Але Леся і Юрій не з тих, хто відступає.

— Писанка — то поле, на якому можна сіяти добро, — переконана пані Леся. — Людина, яка хоч раз взяла до рук писачок, не здатна на зло. Нині, коли серед молоді так поширилися наркоманія, пияцтво, блуд, злочинність, писанкарство — один з методів протистояння цьому злу. На заняттях з семикласниками бачу зацікавлені очі і кажу з певністю: дітям це потрібно. Та хіба тільки їм? І ми, дорослі, забуваємо про усі незгоди, коли сідаємо за писанки. Ніби поринаємо в інший світ.

Недавно майстриня на замовлення одного з банкірів розмальовувала страусяче яйце. Стільки символіки можна закласти! Неповторний вийшов витвір. Писанкарство — символ світлого Воскресіння Христового, диво дивнеє, ну як тут без творчості, без новизни?

Тернопільська область.