Для Президента закони не писано

Зокрема, всі дії вищих посадових осіб держави можуть бути виправдані, якщо вони ґрунтуються на букві закону. Проте в даному разі події 2 квітня 2007 року чітко демонструють незнання та ігнорування Основного Закону главою держави. Дивуватися такій безвідповідальності гаранта Конституції громадянам, які хоч інколи цікавляться нормами права, не випадає, бо Президент України вважає належним виконання своїх повноважень шляхом систематичного порушення законодавства. Більше того, він вважає себе рівнішим серед рівних перед дотриманням Конституції та законів України, у зв’язку з чим може на всю країну назвати Верховну Раду України нелегітимною, Верховний суд України — «шоу», прокуратуру — корупційною, внести зміни до законів про проведення судової реформи, а після розгляду парламентом одразу їх відкликати тощо.

Такого нехтування Конституції України не було жодного разу за час існування України при будь-яких її керівниках. Людина, яка за підтримки громадян у час сходження на політичний олімп президентства, проголошувала принципи верховенства права, дотримання Конституції, демократії, тепер здійснює «гвалтування» тієї ж Конституції, застосовує принцип демократії як диктатуру трьох названих демократів і дозволяє собі витерти ноги об Основний Закон заради задоволення їх амбіцій, підтримки заокеанських інтересів та збереження своєї посади.

Повне ігнорування законодавчих норм, суперечності в правозастосовчій діяльності органів влади, що стало перешкоджанням дій всіх гілок влади, врешті-решт привернуло до себе увагу Верховної Ради України.

Пильна увага парламенту до нахабного нехтування законодавства Президентом певною мірою відобразилась у постанові Верховної Ради України

№ 601-V про утворення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України для вивчення стану додержання Конституції та законів України у нормотворчій та правозастосовчій діяльності державних органів, посадових осіб, інших суб’єктів владних повноважень. З перших кроків роботи комісії було виявлено численні порушення законодавства Президентом України, які будуть описані в цій статті.

Але головною подією для обговорення на початку релігійного свята — Страсного тижня став Указ Президента від 2 квітня 2007 року № 264/2007 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України».

Безперечно, єдиним органом, який може офіційно тлумачити Конституцію та закони України і надавати висновки про конституційність правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, є Конституційний Суд України. Водночас тимчасова спеціальна комісія, відповідно до своїх повноважень, проводить аналіз стану додержання Конституції суб’єктами владних повноважень, що дає їй можливість робити відповідні висновки та звертатися з ними до Конституційного Суду з проханням взяти їх до відома.

За результатами проведеного юридично-правового аналізу, слід визнати: цей указ Президента справді видано з порушенням Конституції України, що засвідчує таке.

1. Частина 5 статті 83 Конституції України чітко визначає формування коаліції: «... на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій»; у частині 6 цієї ж статті чітко сказано: «Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України». Відповідно до цих положень Конституції сформовано коаліцію.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 106 Конституції України, статті 64 Регламенту Верховної Ради Президент вносить кандидатуру на пост Прем’єр-міністра.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 85, частин 2 і 3 статті 114 Конституції України кандидатуру Прем’єра було затверджено і сформовано уряд, що свідчить про повне дотримання Конституції і повне визнання таких дій Президентом і суспільством.

2. Необхідно звернути увагу, що пунктом шостим статті 83 Конституції і частиною другої статті 61 Регламенту Верховної Ради України чітко визначено, що коаліція формується упродовж місяця, що і було зроблено. Ні в Конституції, ні в Регламенті немає норми, яка визначала б подальше формування коаліції упродовж всього скликання чи формування конституційної більшості в 300 голосів, чого так боїться Президент! Одночасно Основний Закон і Регламент не містять положень, які забороняють депутатам приєднуватися до коаліції.

Тому формування коаліції було в повній відповідності з Конституцією, тобто фракціями і за один місяць. З огляду на норми Конституції і Регламенту, переконання Президента про неправильність формування коаліції не можуть бути причиною дострокового припинення повноважень парламенту.

3. Що стосується безпосереднього розпуску. Стаття 90 Конституції чітко визначає три причини дострокового припинення повноважень Верховної Ради України:

1) якщо впродовж одного місяця у Верховній Раді не сформована коаліція депутатських фракцій;

2) якщо впродовж 60 днів не сформований персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) якщо впродовж тридцяти днів однієї чергової пленарної сесії не можуть початися засідання.

Це вичерпний перелік підстав.

Президентський указ містить у собі всі можливі пункти і статті Конституції, окрім основної і єдиної — 90-ї статті Конституції.

В даному разі юридична служба секретаріату Президента не доклала зусиль навіть щоб згадати статтю 90 Конституції, що опосередковано могла б передбачити норму прямої дії. Варто нагадати, що частина третя статті 8 Конституції свідчить: «Норми Конституції є нормами прямої дії».

1) 43 акти Президента видані без дотримання вимоги частини четвертої статті 106 Конституції України щодо скріплення акта підписом Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт і його виконання (контрасигнація).

2) 8 актів Президента України з питань призначення на посаду або звільнення з посади голів місцевих держадміністрацій прийнято з порушенням частини четвертої статті 118 Конституції України, яка чітко визначає, що подібні призначення повинні відбуватись за умови наявності відповідного подання Кабінету Міністрів України;

3) низка актів Президента України видана з перевищенням повноважень Президента, встановлених Конституцією України, і має ознаки втручання у сферу повноважень інших органів державної влади, зокрема виконавчої. Це, насамперед, укази:

від 04.08.2006 № 675 «Про підготовку пропозицій та попередній розгляд кандидатур для призначення на посади та звільнення з посад керівників місцевих державних адміністрацій»;

від 29.12.2006 № 1164 «Про тимчасове виконання обов’язків голів місцевих державних адміністрацій»;

від 23.01.2007 № 33 «Питання Державного управління справами» ;

від 30.01.2007 № 56 «Питання Фонду державного майна України».

4) Президентом незаконно призначено 11 виконуючих обов’язки голів місцевих державних адміністрацій. Доречно сказати, що норми, які б передбачали призначення Президентом виконуючих обов’язки голів місцевих адміністрацій, не передбачені ні в конституції, ні в законах України. Це є повноваженням місцевих адміністрацій та посадових інструкцій.

5) Глава держави зупиняє своїми указами дію постанов уряду, які, на думку Президента, не відповідають Конституції України. За період із серпня 2006 р. було зупинено дію 16 постанов Кабінету Міністрів України. В той же час, заздалегідь розглянувши зупинені акти Кабінету Міністрів, комісія дійшла висновку про відсутність підстав для їх зупинення. Це саме підтверджується і тим, що після зупинення дії постанов уряду Президент через певний час відновлював дію окремих з них.

6) Перевищення повноважень Президента України мають місце під час видання актів, що передбачають доручення уряду здійснити організаційні заходи, у тому числі і з використанням бюджетних коштів, що потребує додаткових витрат з державного бюджету України.

7) У нормотворчій діяльності гаранта держави має місце зволікання з підготовкою і виданням указів про визнання такими, що втратили чинність, актів Президента, якими затверджувалися положення про міністерства, незважаючи на те, що відповідні положення вже затверджені Кабінетом Міністрів. Говорячи простою мовою, Президент України умисно гальмує повноцінну діяльність міністерств, щоб їх робота була розбалансованою, неефективною тощо.

Аналізуючи такі факти, на переконану думку комісії, можна впевнено сказати, що Президент умисно штовхає Україну в прірву, в хаос, веде до дестабілізації політичної ситуації, порушення фінансових, економічних зобов’язань держави, що, як наслідок, буде мати суттєве погіршення життя громадян.

У цілому більш як 80 актів Президента України викликають юридичні зауваження, в тому числі видані поза повноваженнями Президента, чітко визначеними статтею 106 Конституції.

Окремо потрібно відзначити діяльність Президента як голови Ради національної безпеки і оборони. Аналізуючи акти Президента та законодавство України, можна сказати, що глава держави не користується наданими йому Конституцією повноваженнями і, навпаки, робить те, що Конституцією не передбачено.

Однією з «вольностей» Президента України є Указ від 12 лютого 2007 року

№ 105 «Про Стратегію національної безпеки України», який не розглядався Радою національної безпеки і оборони України, суб’єктами оборонного планування, не скріплений підписами Прем’єр-міністра України, міністра, відповідального за цей акт та його виконання.

Конституцією та законами України «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про основи національної безпеки і оборони», «Про організацію оборонного планування» чітко визначено повноваження Президента України у сфері забезпечення національної безпеки і оборони та механізми їх реалізації.

Таким чином, Президент України повністю забезпечений усіма механізмами реалізації своїх повноважень у сфері національної безпеки і оборони з метою належного виконання обов’язків, але користується ними у вигідних для себе ситуаціях.

Президент України, видаючи укази, спирається на законодавство у сфері національної безпеки і оборони, що входять до компетенції та функцій РНБО, при цьому ігноруючи цей орган.

Комісією відзначено, що глава держави схильний застосовувати подвійні стандарти, оскільки одні питання розглядаються, обговорюються та приймаються з них рішення Радою національної безпеки і оборони та надсилаються гаранту Конституції для їх впровадження шляхом видання указу, а щодо інших актів ця процедура не застосовується.

Проте, як зрозуміло, Президент не те що не хоче дотримуватись Конституції України, він навіть при виявлених порушеннях не хоче їх виправляти, не хоче визнати їх та зробити відповідні висновки. Здебільшого порушення законодавства Президентом, невиконання Конституції, судових рішень призводять до протистояння політичних сил та суспільства загалом.

Це можна спостерігати на прикладі Харківської обласної ради, коли дві третини депутатів від її складу висловили недовіру голові обласної державної адміністрації Арсену Авакову. Відповідно до частин дев’ятої, десятої статті 118 Конституції України Президент приймає рішення щодо відставки такого голови місцевої державної адміністрації. У даному випадку можна звернутися до суду, що й зробив пан Аваков, але все ж таки правда залишилась на боці депутатів обласної ради. Пройшовши через суди різних інстанцій, отримавши в січні 2007 року вердикт Вищого адміністративного суду, Президент знов ігнорує Конституцію України та рішення суду вищої інстанції. Харківський губернатор по сьогоднішній день в милості нашого гаранта.

На відміну від глави держави, в жодного громадянина України не виникне й думки чи фантазії не виконати рішення Верховного суду України, а Президент знову дозволяє собі такі вольності, більше того, називає суд «шоу». Це стосується рішення Верховного суду від 13 березня 2007 р. про поновлення на посаді голови Київської обласної державної адміністрації Євгена Жовтяка. Стаття 256 Кодексу адміністративного судочинства України чітко передбачає, що постанова суду про поновлення на посаді відносно публічної особи виконується негайно. Таким чином, оскільки постанова Верховного суду України не підлягає оскарженню, відповідна норма повинна бути виконана негайно. На сьогодні вже квітень місяць, а Президент не квапиться з виконанням рішення Верховного суду, що говорить про його нехтування законами України.

У такому разі народним депутатам та громадянам України хотілося б почути оцінку Президента на рішення Верховного суду 2004 року — щодо третього туру виборів. Напевно, гарант Конституції без перебільшення вважає ті події в суді теж «шоу», але про це вголос не говорить, оскільки тодішнє «шоу» з телекамерами дало йому можливість стати Президентом України. Історія засвідчує схильність застосовувати аналогію права під час розроблення законів, аналогію у порівнянні законодавства держав — імплементацію міжнародних норм, правових систем тощо.

У такому разі доцільно застосувати аналогію проведення демократичних перетворень, зокрема. Судовий процес, який вирішував долю держави, Конституції, а найголовніше — громадян, про проведення третього туру президентських виборів, був під пильним оком народу. Кожне засідання Верховного суду України проводилося за участю телевізійних камер. На даний час ситуація в країні подібна. Президент знову поставив під сумнів Конституцію, свої слова — щодо демократичності виборів 2006 р., а найосновніше — волевиявлення народу та його подальшу долю.

Таким чином цілком очевидним та необхідним є клопотання Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів перед Конституційним Судом України про проведення засідання з розгляду конституційного подання стосовно відповідності Конституції України указу Президента про дострокові вибори Верховної Ради України із залученням засобів масової інформації.

Незважаючи на всі правові норми, обов’язок дотримання законодавства, всі громадяни нашої держави зрозуміли, що для Президента Конституція і закони не писані. Він сам собі Конституція, закон та суд, і це прикро визнавати.

Тому в останній раз ми намагаємося довести хибність та незаконність рішення глави держави про припинення повноважень Верховної Ради України, закликати до дотримання Конституції України та припинити розкол українського народу.

Підсумовуючи вищенаведене, тимчасова спеціальна комісія стверджує, що Указ Президента № 264/2007 від 2 квітня 2007 року «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України» не відповідає Конституції України, виданий з грубим порушенням законодавства та є породженням диктатури і розколу країни, що, відповідно до статті 19 та частини першої статті 60 Конституції, не підлягає виконанню.

Тому тимчасова спеціальна комісія звертається до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та правоохоронних органів вжити заходів реагування до порушників — відповідно до частини другої статті 60 Конституції, яка передбачає юридичну відповідальність за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу, з метою захистити наших громадян на всій території України.