Депутатське звернення до Квітчиного Стецька і Нечуєвої баби Параски
Шановні й вічні Стецьку і бабо Параско!
Спасибі творцям вашим, що не даєте од нудьги згинути і потішаєте всенький люд своїми витівками та лайками. Які були мудрі та як далеко бачили пан Квітка з Основи та пан Нечуй зі Стеблева, що аж у наш час заглянули і побачили ваших нащадків.
О, пане гарбуз носящий і пані з дулями на філейних половинках! Якби ви знали, як далеко вперед пішли ваш, Стецьку, правнук і ваша, Параско, правнучка. Які окуляри та які штани з краваткою носить правнучок і яке плахіття щодня міняє на собі, аби прикрити на філеях дулі, правнучка! А які слова нечувано чудесні вивчив в університетах цей новий кльовий Стецько: дебіл, термінатор, маразматик, чмо, окей, щодня разів сто згадує якогось чи то Марка, чи то Маркса, дружить на гроші з багатим грузином і передражнює вихреста-дідуся зі Старокостянтинова, що в Москві на його внука всі ходять у труні дивитися. Кривлятися вивчився, куди там вам, Стецьку, до нащадка-мартопляса. А якою артисткою стала, бабо Параско, ваша правнучка! Не через тин дулі посилає, а з трибун і чортячих ящиків, у яких наввипередки з псами люди бігають. І слова, як намистинки, з рота вискакують у неї
— банда, крадуть, брешуть, тарифи, перевибори. Кажуть, сердешна, з другом Павликом та візиром Льонею їх завчила напам’ять, аби одбитися од вимог повернути державі вісім мільярдів. Вам би, бабо Параско, її турботи, чи до змагання в лайках було б з бабою Палажкою.А ось же не хоче їсти гарбузової каші ваш, Стецьку, очманілий од розкошелюбства правнучок, загордився, бачте, і не хоче колупати комин ваша, бабо Параско, мільярдерка-правнучка, все норовлять цареві-підкаблучникові щось на вухо шептати та з усіх усюд народ на Київ вести. Стецько, ваш самолюб-грошолюб, тобто правнук і тезко, гарбузів назбирав видимо-невидимо, пасльону в пиріжки наклав тьму-тьмущу, аби люд не голодував, а Параска, ваше, бабусю, янголятко, всі тини один на один зносить, щоб на них посилати усім Палажкам дулі і показувати свою підплахітну красу. І чого, питається, було на землю з дерева зіскакувати? Аби царя із трону вигнати і самій на нього всістися? Та тільки ніяк із Стецьком, що зі своїм чмо як із гарбузом носиться, не помиряться, кому ж той трон дістанеться. Хам не хоче поступитися брехусі. Змагаються, хто з них більше за Еллочку-людоїдку слів знає. Чули таку?
Ця Еллочка під великим секретом розповіла, як до неї в хату добивалися ваші, пане Стецьку та бабо Параско, нащадки і тезки. Кричали попід вікнами, що уряд наскрізь просякнутий корисливістю, корупцією і марнотратством. То ви що, запитала Еллочка-людоїдка, хочете з цим боротися?
«Ви що, — засміялися ваші нащадки, — ми хочемо до всього цього самі прикластися та накрастися». Ну, хіба не мудрі ваші кревняки, пане з гарбузом і бабусю коло Кайдашевого тину? Один дядько, як це почув, після гопок нових Стецька й баби Параски на Майдані в Кацавецівці аж потилицю почухав: казали, що то гопки для дурнів, а мені сподобалось. От би ще у Києві на таких гопках потанцювати. І таки потанцював.А ще, пане Стецьку і бабо Параско, ваші нащадки ох і блудливі. Що Стецько удар у спину без сорому завдасть, що Параска у невірності зажила слави. Зречуться й вас, дідусю і бабусю, як грошина чи влада хроном у ніс залізуть. Тільки знаєте які хитрощі? Зрадником і відступником завжди зроблять інших. Стецько, щоправда, любить пісню:
«І пішла я по руках на високих каблуках». Чомусь себе в жіночому роді уявляє, мабуть, гарбуз клепку вивів з ладу. Каляка як істинний кривляка. А Параска... Що Параска? Як ото у Вольтера: «І як у вадах кається жона, це ще не значить, що свята вона». Це про королеву, не про Жанну д’Арк, хоча Параска чомусь на всіх гопках видає себе за неї. Манія величності, напевно, не дає спокою.Може б, і ви, Квітчин герою і Нечуєва героїне, з того світу на мітлі прилетіли до нас на новітні гопки? Тим більше що нова баба Параска, кажуть, уклала угоду з новою конотопською відьмою, правнукою Квітчиної ж героїні, і з Стецьком з ізраїльським аусвайсом на столичних гопках таки об
’єднаються, аби сплюндрувати, обернути на руїну те, що нині будують. Недавно ще одне одному під ніс дулі тикали і шльондарські лайки горлали, просили антагоністам смерть послати, то чого б і вам не ожити та не помилуватись, які вірні вам і як далеко просунулись у великому мистецтві ваші егоцентрики-нащадки. Ви там десь дома чи з сусідами через тин язиками товклися, а ваша кров у нових стецьках із пасльону, в нових конотопських відьмах і парасках закипає тепер в українській політиці. Та так закипає, що хоч би ум за розум не зайшов, щоб не пішли поза уманню ваші гени з ума та з блеску, щоб не заколосилося пшоно у просяній каші.Тому й звертаємося до Вас, творіння українського духу й українського генія, аби Ви покропили живою водою ваших обтяжених усілякими науками, але не дуже розумних нащадків та застерегли їх, що їхня наука не вища за гарбуз і сколупаний комин, а гопки можна й у себе вдома справляти. Скажіть їм, як називають віддавна у народі того, хто з вогнем під стріхами бігає, та зваріть гарбузову кашу з пшоном, хай поїдять її, стоячи на колінах на гречці. Може, у головах посвітлішає і не захочеться з гречки на трон стрибати? Агов, пане Стецьку і бабо Параско, ви чуєте нас?
