Як мені повертали гроші за двічі проплачений товар

Покупку в супермаркеті «Велика Кишеня» я оплатила два рази. Готівкою і кредитною картою. Дівчина-касир здійснила цю операцію легко і невимушено. Протягла мою кредитку через термінал двічі і скрушно повідомила, що «приватівськи» картки сьогодні чомусь не спрацьовують. Навіть порадила пред’явити претензії банку. Але оскільки закупівля продуктів була планова, то й підготувалася я ґрунтовно.

Загалом, розрахувалася готівкою. Наостанок запитала в милої дівчини про термінал, чи точно не спрацював? Вона безнадійно махнула рукою в бік технічного пристрою. Ясно...

І все-таки, мабуть, наша інтуїція потужніша за розум і техніку. Наступного дня невідома сила підвела мене до банкомату перевірити кредитку. Треба сказати, що я була абсолютно впевнена у своїй платіжній спроможності. Тому баланс на чеку, що виплюнув мені залізний ящик, був просто образливий.

У мінусі значилася сума, що здалася мені, навскидку, доволі знайомою. Удома я, слава Богу, знайшла чек. Звірила суму на банківському і магазинному чеку — все точно: 226 гривень 72 копійки. Підбадьорилася і заспокоїлася. Вирішила в той момент, що повернення грошей у моїй ситуації — чисто технічне питання. Як я помилялася!

Це стало зрозуміло, коли півтори години простояла біля стійки адміністратора. Мій чек відносили кудись, приносили, про щось напівголосно перемовлялися одне з одним супермаркетівські службовці. Нарешті, запропонували пройти до місцевого відділення банку «Форум». Співробітниця магазину пояснила ситуацію банківському клерку, попросила його проконсультувати мене, що робити далі. Хоча, чесно кажучи, я думала, що необхідні дії вже зробила і в консультаціях потреби не мала. Касова техніка підтвердила обґрунтованість моїх претензій. І по касі, і по терміналу платіж пройшов. Чого ж іще? На жаль, свята наївність!

— Ідіть до свого банку і пишіть там заяву, — сказав клерк.

— Про що? — ошелешено запитала я.

— Як про що? Про те, що вами зроблено платіж за товар, який ви не купували. Нехай вирішують. Чи ви думали, я зараз вам викладу гроші?

Треба сказати, почувалася я при зверненні «ви» з дуже маленької літери. А від здивування почала заїкатися. Спробувала пояснити, що особисто від нього особисто в мене й у думках не було одержати гроші, по-перше. А по-друге, мій банк просто виконав свої договірні зобов’язання, оплативши придбання товару через термінал «Великої Кишені». Які в мене до банку можуть бути претензії?

— Все одно, це має вирішувати ваш банк, — резюмувала середньомолода людина, даючи зрозуміти, що аудієнція закінчена.

На зворотному шляху до стійки адміністратора службовець, що супроводжувала мене, визнала, що в цій ситуації винуватий саме продавець, і завірила в неодмінному позитивному рішенні. Адміністратор порадила зателефонувати години в чотири, мовляв, зв’яжуться з Києвом і визначать, що робити далі.

Але далі, на жаль, нічого на мою користь не сталося. Я телефонувала, мені відповідали, що от-от, зовсім скоро, зателефонуйте пізніше... Були при цьому дуже ввічливі, перепрошували, просили взяти роздруківку мого карткового рахунка. І, нарешті, з’єднали з головним бухгалтером.

Діалог наш був щонайменше дивний з погляду мого здорового глузду. Спочатку головбух почала запевняти мене, що саме мій банк зобов’язаний повернути гроші на кредитку. Мій подив і аргументи її не вражали. Вона завзято стояла на своєму. Треба сказати, що я зовсім не маю патріотичних почуттів до свого банку. Та тільки в цій ситуації банк яким боком причетний? Тим паче що роздруківку я брала, докладно пояснивши навіщо. Дівчата все перевірили і підтвердили — гроші пішли в магазин.

Головбух під час нашої бесіди якось помітно втрачала напір і переконливість. У молодому голосі зазвучали нотки непевності. Мені ще щось пояснювали про термінали банку «Форум», про гроші, які надходять не на рахунки магазину, а на рахунки банку. Я, у свою чергу, заявляла, що технічні подробиці їх діяльності мені не цікаві.

Зрештою, я подякувала співбесідниці за розмову і поклала слухавку, зрозумівши, нарешті, абсолютну безплідність нашого спілкування...

P. S. Поки матеріал готувався до друку, гроші мені повернули. Спрацювали переваги професії. Після тритижневого ходіння по тих місцях, куди мене посилав магазин, я все-таки зізналася, що працюю журналістом у солідному виданні. Супермаркет зглянувся. І замість обіцяних шести місяців очікування повернення грошей, зменшив мені термін. Знову-таки лише з «поваги» до професії і повіривши моїй обіцянці описати історію. Гадаю, що навряд чи моя ситуація — виняток. До завершення доходять не всі. А що з цього приводу думають банкіри і керівники супермаркетів, та й ви, шановні читачі?