Коментар Голови Верховної Ради України Олександра Мороза щодо ситуації в державі

Я зобов’язаний зробити оцінку того, що відбувається сьогодні в Україні з позиції Верховної Ради України і своєї власної позиції.

Найперше, аналізуючи указ Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, хотів би сказати кілька слів про конституційний порядок формування влади в Україні взагалі. Ви знаєте, що, слідуючи кращим традиціям демократичних країн, Конституцією України передбачено, що основним джерелом влади в Україні є народ. Влада поділяється на три функціональні групи — влада законодавча, представницька, влада виконавча і судова. Розподіл влади передбачає, що одна гілка не має права втручатися в діяльність іншої. Це унеможливлює узурпацію влади.

Чи буває невдалим рішення народу під час проведення виборів, бо тільки після того, відповідно до Конституції, формуються структури влади? Буває. І тоді у статті 90 Конституції передбачено підстави, які дають право Президенту оголошувати дострокові вибори Верховної Ради, і після того повноваження Верховної Ради припиняються, і країна готується до виборів, оголошених указом Президента.

Підкреслюю, в статті 90 Конституції передбачені три підстави — Верховна Рада не може зібратися на засідання протягом 30 днів, не може за два місяці сформувати коаліцію і Кабінет Міністрів України. Інших підстав немає, і тільки ця стаття дозволяє Президенту видавати відповідний указ.

У нас вісім місяців працює коаліція, сформований Кабінет Міністрів, який показує успішні результати своєї роботи. Іншими словами, немає підстав для видання такого указу. Посилання на інші статті Конституції, які свідчать про відповідальність Президента за збереження суверенітету держави — це видумки від лукавого, тому що такі самі повноваження віднесені до повноважень Кабінету Міністрів, до повноважень Збройних Сил. Власне кажучи, вся держава, і так записано в Конституції, відповідає за збереження суверенітету України. Не окремий представник влади, навіть не Президент. Він є гарант дотримання Конституції, але видання указу всупереч Конституції свідчить про порушення ним основного свого обов’язку — дотримання Конституції.

Змушений про це говорити відверто, тому що тривалі переговори з Президентом, на превеликий жаль, поки що не увінчалися успіхом з точки зору повернення всіх процесів до конституційних вимог.

Хочу підкреслити, що стаття 19 Конституції передбачає, що і Президент, так само як і всі посадовці, повинні діяти тільки на підставі і в спосіб, передбачений Конституцією. Спосіб дій у цьому відношенні передбачений статтею 90 Конституції, на яку Президент навіть не посилається. Запитайте чому — буде зрозуміло, що це одразу виявить неконституційність указу глави держави.

Які ж аргументи використав Президент, записуючи підстави, на його погляд, достатні, щоб вдаватися до таких антиконституційних дій. Найперше він посилається на те, що коаліція розширюється не на основі статті 83 Конституції. Я хочу заперечити — це не так. Більше того, сам Президент визнавав, що створення коаліції було правовим. Пригадайте серпневі події минулого року, коли потрібно було витримати відповідні строки, передбачені Регламентом. Він казав про те, що на індивідуальній основі Конституція не передбачає входження депутатів в коаліцію. Справді, Конституція передбачає, що на основі рішення фракцій створюється коаліція, але це коаліція більшості, в якій повинно бути мінімум 226 голосів для того, щоб приймати рішення Верховної Ради. Парламент минулого скликання виписав процедуру, як це робити, щоб дотриматись Конституції, і зміни в Регламенті, внесені минулим складом парламенту, передбачають, що рішення про створення коаліції приймають фракції, котрі вирішили об’єднатися, і кожен депутат повинен індивідуально поставити свій підпис під заявою про входження до коаліції. Це робиться для того, щоб була гарантія 226 голосів, адже фракція може прийняти рішення простою більшістю, а в сумі депутатів не вистачить для того, щоб створити коаліцію, як визначає Конституція.

Отже, індивідуальне входження до коаліції не є порушенням Конституції. Але навіть не про це йдеться, це тільки зачіпка. Всі чудово розуміють, що до цього дня і в опозицію, і в коаліцію входили депутати, які після виборів перебували в різних фракціях. Проте ми йдемо назустріч Президенту, ми у постанові передбачили: давайте зупинимо цю статтю Регламенту до тих пір, доки Конституційний Суд не дасть висновків щодо відповідності Конституції такого порядку формування коаліції.

Але очевидно, що не це було причиною указу Президента. Все це домисли, це підстави, як вимагати з інших дотримання Конституції, а самим обходити її норми, тиснучи на Конституційний Суд, тиснучи на керівників обласних адміністрацій, на представницькі органи на місцях, вимагаючи від них рішень неправового порядку стосовно діяльності парламенту, тиск на силові структури. Ми не можемо з цим змиритися і спокійно дивитися на це не можемо, і, звичайно, не будемо.

На що може розраховувати ініціатор такого неправового документа? Очевидно, сподіватися на дотримання законів не можна, і тому парламент прийняв відповідну постанову, яка визначила характер указу, і прийняв це рішення до введення його в дію. Постанова Верховної Ради обов’язкова для виконання всіма структурами влади, всіма службовцями в Україні. Постанова Верховної Ради України не може бути відмінена Президентом. Постанова обов’язкова для Кабінету Міністрів, і тому на своєму екстреному засіданні він відповідно до вимог парламенту прийняв цілу низку рішень, які забезпечують існування виконавчої влади в Україні у межах, визначених Конституцією, привів всю діяльність у правове поле, обмежене Основним Законом. Інакше і бути не повинно, інакше, я хочу підкреслити, і не буде, а буде так, як записано у Конституції і законах України, виходячи з функцій Кабінету Міністрів і тих структур, які йому підпорядковані.

Хочу сказати, що ситуація в Україні тривожить і міжнародні інституції. У мене була розмова з Президентом Парламентської асамблеї Ради Європи Рене ван дер Лінденом і Генеральним секретарем цієї інституції Террі Девісом, які висловлювали стурбованість ситуацією, і які наголошували на необхідності проведення спеціального засідання сесії Парламентської асамблеї, щоб розглянути ситуацію в Україні, адже вони відстежують її шляхом моніторингу тривалий час — з 1995 року. Але вони підкреслюють, що ця проблема, безперечно, повинна бути вирішена найперше самими політичними колами в Україні, інститутами влади. Вважаю, що це правильний підхід, це наша з вами справа, справа парламенту, депутатів, Президента, уряду та інших структур влади, громадських організацій тощо.

Хто зацікавлений у такому загостренні політичної ситуації? Мушу щиро вам сказати, навіть не називаючи прізвища, ви самі здогадаєтесь, про кого йдеться. Це керівник однієї з політичних сил, яка не задоволена розподілом владних повноважень після виборів і весь час створює цю інтригу, добиваючись можливості прийти до влади під певні гарантії, які вона давала зарубіжним і внутрішнім політичним колам.

Інтерес прагматичний і, очевидно, люди не забули попри всі балачки про успішність діяльності уряду, керованого відповідною політичною структурою (чи представниками цієї політичної структури) у 2005 році, і про зростання цін, і про авантюрне рішення щодо виходу із умов по газових взаєминах із Росією, і авантюрну ревальвацію курсу гривні, що поставило на межу банкрутства значну кількість виробництв, і багато інших речей.

Саме це було підставою для того, щоб після виборів нинішнього складу парламенту керівництво держави, стурбоване перспективою повторення катаклізмів, характерних для 2005 року, зробило все, щоб ця політична структура не одержала повноважень у виконавчій владі, на які вона претендувала. А потім робилися спроби знайти винних — партію соціалістів, на чиї плечі хотіли перекласти вину, та інших. Все це відомі речі, але, очевидно, це тема інших розмов.

Я хочу сказати, що треба уважно дивитися за тим, хто що каже і які ідеї відстоює. І що за тими ідеями є суттю справи, а що просто балачками, спробою навести тінь на істинні речі. Це принципово важливо. Ми раз по раз чуємо, що сьогодні спотворюються підсумки виборів, обмануті виборці, бо вони хотіли такої чи іншої коаліції. Може, хтось і хотів. Це правда. Але скажіть мені, ви були рік тому на виборах, скажіть, хто виступав, де вів агітацію про те, що буде створена ось такого складу коаліція? Жоден із політиків, жодна політична сила не називали можливий склад коаліції. Більше того, найжорстокіша боротьба велася між блоком Юлії Тимошенко і «Нашою Україною». Блок Тимошенко звинувачував найбільше соціалістів. А в політичному сенсі ціла низка суб’єктів виборчого права у 2006 році на виборах — і Партія регіонів, і «Наша Україна», і Блок Юлії Тимошенко, з точки зору соціалістів, практично нічим не відрізняються.

Тому всі розмови про те, що перехід депутата в іншу коаліцію спотворює результати виборів, обманює людей абощо, нічого не варті. Більше того — ще раз повторюю — ми згодні, давайте зупинимо цей процес. Власне кажучи, нам не потрібна більшість у 300 голосів, нам потрібне голосування у 300 голосів, щоб можна було внести зміни до Конституції у частині прав місцевих органів влади, органів самоврядування, ліквідувати двовладдя на місцях, прийняти рішення про зміну законодавства про місцеве самоврядування, про податкову систему, про бюджетну систему, дати можливість людям нарешті відчути, що влада, сформована ними на місцях, працює на захист їх інтересів. Але для того необхідно дати їм матеріальні, фінансові, організаційні, кадрові можливості. Ми це відстоюємо, і ми це проведемо. Це, до речі, спільна позиція і Президента, яка підписана у документах і мною, і ним, й іншими суб’єктами політичного життя ще у 2003 році. Я зустрічався з багатьма представниками місцевої влади у багатьох областях України. Не чув жодного слова, яке заперечило б таку перспективу, таку потребу для України. Врешті-решт, якщо ми говоримо про євровибір України, ми повинні говорити про європейську модель правління, властиву для цих країн, яка необхідна Україні, бо тільки вона одна гарантує і демократичний розвиток України, і боротьбу з корупцією, і захист інтересів і прав людини.

Вважаю, що саме виходячи із такої перспективи, з таких обставин, зважаючи на позитивні зрушення, які маємо сьогодні у соціально-економічному розвитку, на потреби суспільства, держави, конкретної людини у таких перетвореннях, ми знайдемо вихід із цієї ситуації, знайдемо розв’язок штучно нав’язаного конфлікту в інтересах одного-двох людей для того, щоб на основі Конституції, і тільки на основі Конституції і законодавства України кожна структура влади здійснювала свої повноваження в інтересах суспільства, в інтересах нашої держави.