Усі знають усе...

За радянської системи можновладці як вогню боялися критичних матеріалів у ЗМІ, бо зазвичай це означало, що їх герої неодмінно розпрощаються з посадами, а з ними й з «прикріпленими» благами: кращим медичним і торговельним обслуговуванням, відпочинком у санаторіях четвертого управління, одне слово, будуть відлучені від «годівнички». Тому й критика часто була дозованою, що, природно, не прикрашало епоху, з якою ми попрощалися майже два десятиліття тому.

Нині ніхто не сумнівається, що в Україні утвердилася свобода преси. Насправді: громадяни, здається, знають якщо не все про всіх, то принаймні дуже багато. Приміром, політики роблять такі «зливи» інформації один про одного, що коли б наші правоохоронні органи як слід виконували службові обов’язки, то переповнили б в’язниці не убивцями, гвалтівниками й дрібними злочинцями, а переважно багатіями-високопосадовцями та державними службовцями різного рангу.

Приміром, лідер БЮТ Юлія Тимошенко запевняє, що за перехід депутатів-опозиціонерів до правлячої коаліції Партія регіонів платить 5—7 млн. дол. За логікою, політики, звинувачені в такому негожому вчинку, мали б звернутися до суду з позовом про образу честі та гідності. Або в якийсь інший спосіб його спростувати. Нічого такого не сталося. Це означає, що Тимошенко сказала правду? Якщо так, то чому мовчить прокуратура, котра повинна б належно на такі заяви реагувати?

Днями в деяких газетах була опублікована топ-десятка найбільших рейдерів України, визначених за матеріалами Центру досліджень корпоративних стосунків, Антирейдерського комітету підприємців, а також відкритих джерел статистичного та аналітичного характеру. Видання стверджували, що в Україні для рейдерів відчинені двері найвищих кабінетів. А також що вони контролюють суд: одного «пригодованого» служителя Феміди, повідомляють газети, достатньо для успішної діяльності по всій країні. Але правові органи, зокрема, міністр внутрішніх справ заявляє, що рейдерські атаки вдалося практично припинити. Як і Прем’єр-міністр, котрий не стомлюється переконувати, що для бізнесу та інвестицій Україна — стабільна територія. Тим часом аналітики та експерти дійшли висновку, що кількість рейдерських атак дедалі зростає, що, звісно, зменшує інвестиційну привабливість країни.

І хто вони, ці дуже сумнівні «герої» нашого часу, повного хаосу у всіх гілках влади? Серед найбільших рейдерів ЗМІ називає мало не найвідоміші фінансові групи, консорціуми, союзи, компанії, корпорації, очолювані не менш відомими політиками, депутатами, членами уряду і адміністрації глави держави.

Центр досліджень корпоративних стосунків назвав людей і їхні компанії, чию діяльність дипломатично можна назвати «недружнім поглинанням» чужих підприємств. А можна так, як це є насправді, — нальотами, загарбанням добра, яке їм не належить...

Тепер ми їх знаємо — найбільших грабіжників. Це — результат свободи преси в Україні. То й що?