Хочеш жити — тікай!

«Любовь нечаянно нагрянет...»

Хоча батькам цього й не хотілося, але, спостерігаючи за щасливою дочкою, все-таки довелося дати свою згоду на її шлюб з палестинцем. Щоправда, Віка жила б зі своїм Мухаммедом і без батьківського благословення. Любов сліпа, а молодість нерозсудлива. Одне слово, одружилися молоді. На радість батьків Віки Мухаммед був зразковим сім’янином. Вихований, турботливий, не мав шкідливих звичок, а коли народилася донька, студент-медик показав себе і гарним педіатром. У Луганську молода родина жити не збиралася. Чоловік планував переїхати на місце проживання в одну з країн Євросоюзу. Але восени 2004 року Мухаммед з жалем повідомив дружині про те, що йому треба терміново виїхати на батьківщину. Мовляв, мати хвора, потребує догляду, а він — лікар, тож лікування обійдеться набагато дешевше. Через рік Мухаммед покликав у Палестину і дружину з донькою. Спочатку —погостювати, познайомитися з родичами, показати спадкоємицю. Наприкінці грудня 2005 року, маючи в руках візу терміном на три місяці, Віка з донькою поїхала на Близький Схід.

Їхня зустріч з Мухаммедом в аеропорту Аммана (Йорданія) була дуже зворушлива. Батько цілував доню, яка вже підросла, і був ласкавий з Вікторією. На територію Палестини родина в’їхала через ізраїльський пропускний пункт. Заповнюючи документи, ізраїльські чиновники внесли дані про дівчинку в паспорт батька. Такі місцеві закони: дитину віком до п’яти років без документів може провозити тільки батько-араб. І так сталося, що кордон Палестини маля перетнуло вже не як громадянка України, а як донька араба. Цей факт зіграв не останню роль у цій розповіді.

Кінець арабській казці

Як мало, виявляється, Віка знала про свого чоловіка. Його родина була велика, до того ж усі семеро братів Мухаммеда жили разом, в одному будинку, зі своїми дружинами і багатьма дітьми. Без опалення, газу, води туалету і меблів. Їжу готували у дворі на багатті. Для Віки, яка звикла до інших побутових умов, це здалося мало не дикунством. Спочатку терпіла, потім почала збиратися додому. «Побачились, познайомилася з родиною — час додому», — пояснювала вона чоловікові. Але Мухаммед став умовляти її не їхати. На цьому наполягали й нові родичі. І Віка залишилася.

Закінчувався термін візи, коли Віка помітила, що її документи і мобільний телефон кудись зникли. Куди вони могли подітися? Брати Мухаммеда не приховували, що сховали речі невістки. Пояснили це дуже просто: «Ми не хочемо, щоб ти залишала сім’ю». Виявилося, що дії чоловіків продиктовані аж ніяк не великою родинною любов’ю до Віки. Річ у тім, що брати оплачували навчання Мухаммеда в Луганському медуніверситеті, важко працювали на некваліфікованих роботах в Ізраїлі. Мухаммед був вдячний братам за те, що йому, єдиному в родині, дали можливість одержати вищу освіту. Але, як з’ясувалося, допомога не була безплатною. Тому Мухаммедові доводилося працювати у трьох лікарнях, щоб поступово розплатитися з боргами. Фактично він утримував багатодітну родину, тому від’їзд до Луганська означав втрату головного годувальника. У принципі, Віка могла виїхати додому. Але сама. Залишити дівчинку на батька — про це навіть думати було страшно.

На жаль! Сімейне щастя тривало недовго. Родичі стали дорікати Мухаммедові, що його дружина не говорить арабською, не готує для всіх їжу і взагалі — невірна. Українці постійно казали, що вона не може претендувати на ті права, які мають мусульманські жінки. А якщо безправна... Одне слово, Мухаммед почав бити дружину, навіть на очах дитини, потім і брати стали розпускати руки. Але Мухаммед при цьому ніколи не вважав за потрібне захистити Віку. Життя жінки стало нестерпним. Зателефонувати додому, поскаржитися мамі, попросити допомоги вона не могла. Чоловік дозволив спілкуватися з батьками тільки «есемесками», до того ж всі повідомлення обов’язково контролював. А тут ще донька занедужала. Їй не підійшов близькосхідний клімат, а, можливо, однією з причин було недоїдання. Маляті ставало дедалі гірше, почалися астматичні напади. Але її батько, хоч і був дитячим лікарем, нічого не робив, щоб полегшити стан доньки, —сподівався на волю аллаха.

Батьки Віки все-таки зрозуміли, що з дочкою і внучкою не все гаразд. Вони звернулися до Міністерства закордонних справ України, а потім і до Посольства України в Ізраїлі. Їм відразу сказали, що допомогти Віці буде важко. По-перше, на територію Палестинської Автономії вона в’їхала добровільно, по-друге, ситуацію в містечку, де живе родина Мохаммеда, контролюють не ізраїльтяни, а два ісламські угруповання — «Фатх» і «Хамас». Тим часом Вікторія зрозуміла, що її чоловік і сам є членом організації «Хамас», фанатичним прихильником ісламу. У Луганську вона нічого такого за ним не помічала і взагалі не могла припустити, що її чоловік, котрий раніше багато говорив про європейські поняття толерантності і віротерпимості, тепер сповідує зовсім інші істини. Наприклад, став вимагати від Віки прийняти іслам, а якщо вона відмовиться це зробити, погрожував убити. Так само чинили і брати чоловіка. Щоб врятувати себе й доньку, Віка вирішила скоритися волі чоловікової родини. На деякий час.

Порятунок через Віфлеєм

Після прийняття ісламу контроль з боку чоловіка трохи ослаб. Тепер Віці дозволялося виходити з будинку, спілкуватися зі співвітчизницями, що жили в їхньому містечку. Коли ходила в гості, Віка отримувала від чоловіка свій паспорт на випадок перевірки документів, а коли поверталася додому, віддавала його йому. Такий порядок гарантував шанс для втечі. До того ж за закордонним паспортом матері донька була громадянкою України. Коли ці обставини стали відомі в Посольстві України в Ізраїлі, працівники дипломатичного представництва вирішили, що зможуть допомогти українці, якщо вона перебуватиме на території, контрольованій ізраїльськими військами. Наприклад, у Віфлеємі.

На початку листопада 2006 року Віка вийшла з донькою погуляти. Щоб не викликати підозру, вона одяглася в домашній одяг і нічого із собою не взяла. На таксі доїхали до Віфлеєма, а там пересіли у посольську машину, що очікувала їх і довезла до Тель-Авіва. Українське посольство підготувало ноту ізраїльській владі, пояснивши нелегальне перебування Віки на території Ізраїлю. У Тель-Авіві до цієї історії поставилися з розумінням, хоча зазвичай влада Ізраїлю досить жорстка до нелегальних мігрантів. Через кілька днів після втечі Вікторія з донькою вже була в Луганську. Батьки і сама Віка нарешті заспокоїлися: жах закінчився. Але виявилося, що ні.

Мухаммед, зрозуміло, почав шукати дружину й доньку. Спочатку він думав, що Віка опинилася у в’язниці, як нелегальна емігрантка. Про те, що дружина може бути на іншому континенті, він і гадки не мав. Адже всі теплі речі залишилися в будинку, а на вулиці — листопад... Та коли Мухаммед зрозумів, що Віка в Луганську, дуже розгнівався. Він почав телефонувати Віці, погрожував фізичною розправою. Адже дружина зганьбила його перед усією громадою і йому, як правовірному мусульманинові, варто покарати її за цей вчинок — убити, а дитину відвезти в Палестину і виховувати, як мусульманку. Всі розуміли, що ці погрози цілком здійсненні, бо під час навчання в Луганську Мухаммед мав дозвіл на проживання в нашій країні, тож у будь-який час міг приїхати. Це обставина і змусила Вікторію шукати захисту в Службі безпеки України.

Співробітники УСБУ в Луганській області отримали підтвердження, що Мухаммед дійсно планує свій приїзд в Україну і своїх намірів розправитися з дружиною не полишив. З огляду на те, що дії іноземця являють загрозу життю громадян України, Мухаммедові було заборонено в’їжджати до нашої країни на п’ять років —до 2011 року.

На початку цього року Віка дізналася, що її колишній чоловік одружився вдруге — тепер уже на арабці. Але повного спокою це не принесло. Розуміючи, що приїхати в Україну на законних підставах він уже не зможе, невгамовний палестинець заявив Вікторії, що вендета усе рівно відбудеться — якщо не власноручно, то з допомогою друзів. У Луганську живуть і навчаються вихідці з Палестини. Деякі з них уже мали розмову з Вікою і настійно рекомендували їй повернутися до законного чоловіка, попередивши, що готові сприяти «торжеству справедливості». За інформацією прес-служби Управління СБУ в Луганській області, з кожним з цих іноземців «проведено профілактичні заходи, роз’яснено норми чинного в Україні законодавства. Іноземних громадян повідомлено про те, що у разі надання допомоги особі, якій заборонено в’їзд в Україну, їх буде притягнуто до кримінальної відповідальності».

Дзвінки з погрозами і візити до Вікторії припинилися. Однак молоду жінку не полишає тривога: невже і через п’ять років Мухаммед продовжить свою помсту?

Луганськ.