«Вам потрібна інформація офіційна чи ні?»

— Вам потрібна інформація офіційна чи ні? —перепитав мій співрозмовник, після того, як я назвалася і розповіла, що саме цікавить газету.

— А що, у вас є різна інформація — офіційна та неофіційна? Різні цифри? — закралися в мою душу підозри.

— Ні, цифри однакові, — завагався профспілковий активіст. — Але телефонуйте до дирекції студмістечка. Я не уповноважений давати таку інформацію.

У свою чергу, директор студмістечка Донецького національного університету Ігор Палкін дзвінок кореспондента «Голосу України» зустрів із пильністю, гідною розвідника з 20-річним стажем. Ще раз перепитавши моє прізвище, ім’я та по батькові, назву видання і посаду, Ігор Георгійович настійливо поцікавився, для чого саме мені потрібна цифра вартості проживання в гуртожитку і як я збираюся використовувати отриману інформацію. Я почувалася, як агент іноземної розвідки, котрого заслали вивідати розташування крилатих ракет далекого радіусу дії.

— Інформацію правоохоронним органам і пресі ми надаємо лише за письмовим запитом і з дозволу керівництва університету, — твердо заявив мій співрозмовник. — Я вас не бачу. Як я можу переконатися, що ви — журналіст? Звертайтеся до мого начальства. Якщо воно дасть команду, я все розповім.

Згодом у розмові із ректором університету Володимиром Шевченком автор цих рядків поділилася враженнями від спілкування із керівництвом студмістечка та активістами студентського профкому. Ректор засміявся і сказав, що проблем із такою інформацією не повинно бути: підлеглі, вочевидь, вирішили перестрахуватися.

Зате студенти університету охоче розповіли про своє життя в гуртожитку. За перший семестр довелося викласти близько 250 гривень. Молоді люди зазначили, що в університеті бракує місць: на ремонт став перший гуртожиток, ремонтують п’ятий. Традиційно не поселяють у гуртожитках студентів із найближчих міст. Хоча жити в кампусі дешевше, ніж щодня діставатися до університету і назад маршрутками, приміром, із сусідньої Макіївки: на дорогу витрачається 4—6 гривень.А що робити, якщо поселитися в гуртожитку дуже треба? Студенти порадили йти до директора студмістечка чи до проректора Володимира Бондаренка. Мовляв, комендант нічого не вирішує. Хоча від коменданта залежить, до якої кімнати поселять. Один першокурсник відмовився жити в гуртожитку після того, як його поселили в кімнату разом із третьокурсниками. Хлопець зізнався, що його співмешканці вживали наркотики. Переселити новачка до однокурсників комендант відмовилася. Тепер студент щодня їздить на заняття зі свого міста, розташованого за 40 кілометрів від Донецька.

Вартість проживання в гуртожитку №9 Донецького національного технічного університету становить близько 80 гривень. Це найдорожчий і найкомфортніший гуртожиток. Мешканці кампусів із «коридорною» системою платять удвічі дешевше. Усі гуртожитки мають прилади обліку води, тепла і газу. Тож вартість проживання залежить від показників. В опалювальний сезон вона вища, влітку — нижча.

— Усього в гуртожитках нашого навчального закладу мешкають близько 4900 осіб, — розповідає директор студмістечка ДНТУ Анжела Малютіна. — Найдорожча вартість проживання — у будівлях із блочною системою та сміттєпроводами, таких у нас три. Черги на поселення немає. Першокурсники, наприклад, усі, хто хотів, поселилися. Зараз нова хвиля — студенти, які пішли жити на квартиру, просяться назад. По-перше, в гуртожитку дешевше, по-друге, життя на квартирі, де мешкають ще й господарі (чи господарка), не дуже подобається молоді. У них — різні інтереси.

Місце у гуртожитках Донецького державного університету економіки і торгівлі імені Тугана-Барановського коштує 50 гривень на місяць. «Але майже всі студенти оформлюють субсидію і в такий спосіб сплачують близько десяти гривень на місяць, — пояснила проректор університету із виховної роботи Світлана Дрожжина. — Поселяємо всіх, хто цього потребує. У наших гуртожитків — гарна репутація, там майже домашня обстановка, кілька років поспіль вони посідають перше місце у змаганні серед донецьких вузів.