Насправді свині не бувають золотими. Бувають сальні та м’ясні, добре вгодовані та вередливі до їжі, традиційні білі й екзотичні в’єтнамські. Проте на фермі в селі Шумівці, що в Хмельницькому районі, жодна із звичних порід не сподобалася. Господарники-початківці, брати Віктор та Володимир Савкуни, котрі взяли в оренду землі та колишні ферми місцевого господарства, вирішили обзавестися такою худобою, якої ні в кого немає.

Аж у сусідньому районі розшукали п’ятеро свиней не знаної ще досі породи — червоних із білою поперечною смугою. Утім, вразив не так колір, як характеристики нової породи — м’ясна, швидко росте і набирає у вазі, не надто вибаглива до умов утримання. Щоправда, тоді вони ще не мали офіційного статусу нової породи. Знадобилося кілька років і старання не тільки науковців, а й робітників кількох господарств, котрі доглядали і вирощували червоних білопоясих, щоб нарешті вони були визнані новою українською породою.

Сьогодні на шумівецькій фермі вже до півтисячі таких свиней. Для всіх, хто тут працює, це справжня гордість. І не тільки тому, що стали причетними до виведення нової породи. Насамперед через те, що життя потроху повертається на колишні колгоспні землі та ферми.

Коли Савкуни почали ремонтувати занедбані ферми і поставили там першу худобу, селом ходили різні чутки: одні тішилися, що нарешті з’явиться робота, інші просто не вірили, що з кількох голів свиней та корів можна поновити колишнє стадо.

Але ті, хто взявся за справу, діяли вперто. Паралельно з роботою на фермі орали та засівали орендовані поля, і потихеньку за пару років господарство почало набирати силу.

Коли Ольгу Кухту (на знімку) покликали керувати на відновленій фермі, довго не сумнівалася, хоча і особливого досвіду такої роботи не було. Ще в дитинстві часом заміняла маму на фермі, допомагала в усякій роботі і вдома. А потім пішла працювати на завод. Тоді й гадки не мала, що життя обернеться так, що знову доведеться опинитися на тій самій фермі.

А як на заводі не стало роботи, не шукала базарного щастя, а повернулась до батьківської домівки. Знала: де-де, а в селі робота завжди є. Справді, з тим, аби натрудитись, проблем ніколи не було. А от із заробітками в господарстві, що занепадало, рік від року ставало дедалі сутужніше.

Дійшло до того, що в рідних Шумівцях люди взагалі втратили всяку надію на роботу, поки не заговорили про те, що двоє заїжджих братів вирішили стати тут орендарями. В буквальному розумінні з нуля почали вони піднімати своє господарство. Адже треба і перших поросят купити, і перший гектар зорати, і перших людей на роботу взяти. А спробуй знайти сьогодні в селі будь-якого спеціаліста: люди старшого віку давно втратили свою кваліфікацію, а молодшого — й не збираються її здобувати.

Таня Торопенко усі зоотехнічні премудрості переймала в матері та бабусі. Але нічого, було б бажання. Тепер дівчина розбирається у тонкощах свинарства не гірше за будь-якого дипломованого спеціаліста. Тут кожне поросятко на обліку, дотримано всіх вимог для збереження чистоти породи. Недаремно господарство стало одним із тих, кому науковці цієї галузі довірили догляд і утвердження цих свиней.

— Нічого б того не було, якби не наші орендарі, — переконані жінки. — Треба бачити, з якою любов’ю ставляться до всього, що роблять.

Справді, новоспеченим власникам землі доводиться не стільки у кабінетах сидіти та керувати, а й самим братися за роботу. На фермі навіть дивуються, що, приміром, Володимир намагався ще жодного опоросу не пропустити. Кожне поросятко огляне, за кожною твариною подивиться — щоб і сита, і доглянута була, і здорова...

Працюють самі й людям дають роботу. Таких, хто її уже отримав від нових власників, в селі майже три десятки. А тим часом господарство розростається. Услід за Шумівцями Савкуни взяли в оренду землі й у сусідніх Немичинцях. Там теж знайшли чим подивувати і селян, і фахівців тваринництва — почали розводити коней. Усіх, хто їх побачить, вражає сила й велич цієї породи.

Округою вже покотилась слава про господарство: хто хоче мати дома гарних поросят — їде за покупками саме сюди. А тепер, дивись, ще й на коней-ваговозів з’являться покупці.

Звичайно, треба правду сказати: обом селам важко тягатись і з господарствами-мільйонерами, і з тими орендарями, хто бере в обробіток одразу по кілька десятків тисяч гектарів землі, і з потужними тваринницькими комплексами. Але таких в області —одиниці. А от невеличких шумівців та немичинців, де земля і села пустошіють без роботи, десятки й сотні. І кожне чекає своїх братів Савкунів. А ті знають, як звичайних свиней зробити золотими, — треба себе не шкодувати й працювати.

Хмельницька область.

Фото автора.