Віхи українського парламентаризму – в цифрах і фактах

11. Більшість голосує за обрання Президента парламентом

20 серпня 2003 року лідери партій «Регіони України», СДПУ(о), «Трудова Україна», Аграрної партії України, Народно-демократичної партії та Партії промисловців та підприємців України підписали міжпартійну політичну угоду про висунення єдиного кандидата на посаду Президента України на чергових президентських виборах у 2004 році. Також вони зобов’язалися просувати політичну реформу, проводити єдину політику своїх фракцій у Верховній Раді та узгоджувати свої дії з коаліційним урядом. 21 серпня лідер КПУ Петро Симоненко та лідер СПУ Олександр Мороз повідомили, що разом з адміністрацією Президента працюють над єдиним законопроектом внесення змін до Конституції, який передбачає обрання глави держави Верховною Радою. Л. Кучма у зв’язку з цим зазначив, що готовий підтримати цю ідею, проте зауважив, що йому особисто більше до душі обрання Президента народом. Водночас про категоричне несприйняття виборів Президента у парламенті заявили лідер БЮТ Юлія Тимошенко та лідер «Нашої України» Віктор Ющенко, оскільки це означатиме «зраду ключових національних цінностей та демократичних перспектив держави».

23 серпня Президент Л. Кучма направив до Верховної Ради листа з проханням відкликати його проект змін до Конституції, поданий на розгляд парламенту 19 червня 2003 року. При цьому глава держави зазначив, що його не влаштовує шлях, яким парламент направив проект до Конституційного Суду та що «з правової точки зору він викликає великі сумніви». 1 вересня Голова Верховної Ради В. Литвин підписав відповідного листа про відкликання законопроекту Президента з КС. Водночас він припустив, що буде розроблено ще один проект політреформи.

2 вересня розпочала роботу четверта сесія Верховної Ради України четвертого скликання. Глава парламенту В. Литвин, наголосивши на необхідності здійснення політреформи, зазначив, що «робити це треба виходячи з потреб і завдань наступного розвитку держави й суспільства, а не з конкретної ситуації і, тим паче, не з кулуарних домовленостей стосовно перерозподілу посад (у разі прийняття або блокування змін до Конституції) чи провокування дострокових парламентських виборів». Цього ж дня парламентська більшість обрала собі нового координатора — лідера депутатської групи «Демократичні ініціативи» Степана Гавриша.

4 вересня у Верховній Раді України було зареєстровано новий проект закону «Про внесення змін до Конституції України», під яким поставили підписи 233 народні депутати, у тому числі керівники дев’яти фракцій парламентської більшості та лідер комуністів П. Симоненко. А лідер СПУ О. Мороз відмовився поставити під цим документом свій автограф та заявив, що соціалістів не задовольняє підхід, за яким Президента обиратиме не весь народ, а парламент. Зазначимо, що цей, розроблений в адміністрації глави держави, законопроект передбачав процедуру обрання Президента двома третинами від конституційного складу парламенту (300 із 450 народних депутатів). Окрім того, в перехідних положеннях проекту зазначалося, що парламентські вибори 2006 року мають відбуватися на засадах пропорційної системи з обранням народних депутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій і виборчих блоків. Саме цей, уже новий склад Верховної Ради мав у місячний термін обрати Президента України. Також передбачалося, що обраний у 2004 році під час чергових загальнонаціональних виборів Президент здійснюватиме свої повноваження лише протягом двох років. 9 вересня В. Литвин, виконуючи доручення погоджувальної ради, відправив цей законопроект до Конституційного Суду.

10 вересня Кабінет Міністрів через зауваження міністерств закордонних справ, економіки та юстиції не зміг схвалити проекти угоди й концепції про створення єдиного економічного простору України, Росії, Білорусі та Казахстану. Тож наступного дня лідер «Трудової України» Сергій Тігіпко заявив, що партія відкличе з уряду віце-прем’єр-міністра Дмитра Табачника, міністра економіки Валерія Хорошковського та міністра промислової політики Анатолія М’ялицю, котрі стали міністрами за квотою фракції ПППУ — «Трудова Україна», якщо вони не підтримуватимуть ідею створення ЄЕП.

11 вересня фракції «Наша Україна», КПУ, СПУ та БЮТ утворили робочу групу для підготовки спільних концептуальних підходів до зміни політичної системи влади в країні. За словами В. Ющенка, «Наша Україна» до кожного з проектів застосовуватиме тест із п’яти позицій, а саме: проведення виборів до Верховної Ради та місцевих представницьких органів на пропорційній основі; внесення змін до Конституції лише після виборів 2006 року; заборона народним обранцям переходити до інших фракцій; збереження безпосередніх всенародних виборів Президента; модернізація закону про місцеве самоврядування.

Цього самого дня під час засідання політбюро СДПУ(о), яке відбулося у Чернівцях, заступника Голови Верховної Ради Олександра Зінченка було виключено з лав партії «за невиконання статутних вимог», а конкретніше за те, що він відмовився підписати розроблений адміністрацією Президента та парламентською більшістю проект змін до Конституції України від 4 вересня 2003 року. На знак солідарності із Зінченком свого підпису під законопроектом про внесення змін до Конституції не поставив і Голова Верховної Ради В. Литвин.

16 вересня парламент заслухав інформацію Кабінету Міністрів України про підготовку та можливі геополітичні й соціально-економічні наслідки для України в разі підписання угоди між Російською Федерацією, Україною, Республікою Білорусь та Казахстаном про створення Єдиного економічного простору. Перший віце-прем’єр Микола Азаров зазначив, що наслідком підписання цієї угоди буде вирівнювання (зниження) для України цін на енергоносії. Міністр закордонних справ Костянтин Грищенко висловив думку, що «зона вільної торгівлі в рамках ЄЕП — це та економічна риска, яка нас задовольняє». А міністр економіки та з питань євроінтеграції Валерій Хорошковський заявив, що обіцяне Азаровим вирівнювання цін на енергоносії обернеться для України злочином перед майбутніми поколіннями. «У нас немає великих проблем із Російською Федерацією, — сказав він, — але якщо ми підпишемо цей договір, то вони з’являться». Незважаючи на це, 17 вересня парламентарії 291 голосом ухвалили заяву, в якій зазначалося, що Верховна Рада «підтримує укладення відповідно до вимог Конституції України Угоди про формування Єдиного економічного простору, яка повинна відповідати Конституції, законам і міжнародним зобов’язанням України». Фракції «Наша Україна» і БЮТ за цей документ не голосували. Цього ж дня Кабінет Міністрів ухвалив рішення стосовно підписання Угоди про створення Єдиного економічного простору, котре містило застереження, що «Україна бере участь у формуванні Єдиного економічного простору в тій частині положень, які не суперечать Конституції України та курсу України на євроінтеграцію». Після засідання Кабміну стався скандал — щоб журналісти не змогли поставити запитання Азарову про умови входження України до ЄЕП, їх зачинили в урядовому прес-центрі й не випускали доти, доки Перший віце-прем’єр-міністр не вийшов із приміщення.

18 вересня до розгляду народних депутатів було запропоновано начебто рядовий законопроект — «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Конституції України». Та оскільки серед інших пропонувалося скасувати і Закон «Про Президента Української РСР», котрий містив пряму заборону главі держави обіймати свою посаду більше двох строків, то опозиція домоглася його відхилення.

22 вересня у Верховній Раді було зареєстровано новий законопроект про внесення змін до Конституції. Координатор парламентської більшості Степан Гавриш повідомив, що у разі його ухвалення в 2004 році Президента обиратиме парламент, а вибори до Верховної Ради відбудуться у середині жовтня 2007 року на пропорційній основі за списками партій та блоків. Під цим законопроектом свої підписи поставили 173 народні депутати. А представник Президента у Верховній Раді Олександр Задорожній зазначив, що Л. Кучма «не висловлював жодної думки про цей законопроект». 25 вересня цей законопроект про внесення змін до Конституції було передано на розгляд до Конституційного Суду. Але вже 30 вересня Президент Л. Кучма заявив, що виступає за всенародні вибори глави держави, які мають відбутися у 2004 році, та ще раз наголосив, що не збирається балотуватися на третій термін. Стосовно внесення змін до Конституції Л. Кучма зазначив, що залишається «прихильником свого законопроекту, де сильний Президент, сильний парламент і сильний уряд». Однак, незважаючи на запевнення Л. Кучми про небажання «грати у будь-які ігри», 1 жовтня очолювана Богданом Губським депутатська група «Народовладдя» вирішила звернутися до Конституційного Суду за офіційним тлумаченням частини 3 статті 103 Основного Закону, у якій ідеться про те, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більш ніж два строки поспіль.

14 жовтня Верховна Рада ухвалила заяву з приводу подій у Керченській протоці, у якій закликала Федеральні Збори Російської Федерації втрутитися в ситуацію з будівництвом гідротехнічної споруди в напрямку українського острова Тузла, розпочатим без попередження та узгодження з відповідними державними органами України. «У разі, якщо згадані роботи в Керченській протоці триватимуть і далі, Верховна Рада залишає за собою право ініціювати всі передбачені нормами міжнародного права заходи, спрямовані на збереження суверенітету України, її територіальної цілісності», — йшлося у заяві. Зазначимо, що спроба посягання на територіальну цілісність України здійснювалася з боку однієї з держав, які відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у 1994 році надали нашій країні гарантії безпеки. 16 жовтня Верховна Рада відрядила до острова Тузла делегацію народних депутатів, які мали на місці вивчити обставини будівництва Росією дамби у Керченській протоці. 20 жовтня голова Ради Федерації РФ Сергій Миронов заявив, що дамба «є суто гідротехнічною спорудою», а МЗС РФ звернулося з вимогою надати «копії документів, включаючи картографічні, на основі яких українська сторона робить припущення про приналежність їй коси (острова) Тузла». Українське МЗС у відповідь надіслало ноту протесту. Проте 21 жовтня глава адміністрації Президента РФ Олександр Волошин заявив, що «Росія ніколи не залишить Україні Керченську протоку. Досить того, що Крим сьогодні український, і ми ледве заспокоїли людей з цього приводу. Досить знущатися над нами. Якщо треба, ми зробимо все можливе й неможливе, щоб відстояти свою позицію. Якщо треба, ми кинемо туди бомбу!». 22 жовтня у зв’язку з конфліктом у Керченській протоці Президент Л. Кучма перервав свій візит до країн Латинської Америки, а Верховна Рада провела парламентські слухання на тему українсько-російських відносин. 23 жовтня парламент ухвалив Постанову «Про усунення загрози територіальній цілісності України, що виникла внаслідок будівництва Російською Федерацією дамби в Керченській протоці». У документі зазначалося, що «подібні територіальні претензії до України з боку Російської Федерації вже виходили за межі двосторонніх відносин, привертаючи увагу міжнародної спільноти», зокрема, «претензії щодо державної належності міста Севастополя в 1993 році спричинили розгляд цього питання в Раді Безпеки ООН та оприлюднення заяви Голови Ради Безпеки на підтримку територіальної цілісності України». Відтак Верховна Рада визнала дії Росії у Керченській протоці як «недружній акт» та закликала Президента України «застосувати всі наявні засоби для захисту територіальної цілісності й суверенітету держави, недоторканості українських кордонів». За цю постанову проголосували 369 народних депутатів. Цього ж дня Президент Л. Кучма відвідав острів Тузла та мав телефонну розмову з Президентом РФ В. Путіним, який запевнив, що «о 13-й годині на дамбі нікого не буде». Тим часом українські прикордонники встановили на лінії українсько-російського кордону понтонний прикордонний пост. І хоч прем’єр РФ Михайло Касьянов після переговорів із прем’єром Віктором Януковичем заявив, що вони домовились про виведення українських прикордонників із Тузли, прес-служба Кабміну цю заяву спростувала та повідомила, що застава залишиться на острові. Л. Кучма в інтерв’ю російським «Известиям» у зв’язку з цим сказав: «Китайці Серединної імперії колись не визнавали самої наявності інших народів. Усе, мовляв, належить нашому господареві. Приблизно так деякі росіяни дивляться на країни СНД, у тому числі на Україну. Ми розуміємо, що будівництво цієї дамби є однією з таких дій». 28 жовтня відбулося засідання тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України стосовно забезпечення парламентського контролю за режимом державного кордону України в районі острова Тузла, яка ухвалила рішення про вироблення концепції забезпечення українських інтересів під час двосторонніх переговорів із делімітації кордону в Азовському морі. За словами голови комісії, народного депутата Ігоря Осташа, цією концепцією мають керуватися усі високопосадовці під час ведення переговорів про визначення морського кордону з Росією.

24 жовтня заступник Генпрокурора Віктор Шокін повідомив, що у справі про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе заарештовано колишнього начальника Департаменту кримінальної розвідки Міністерства внутрішніх справ Олексія Пукача. Згодом екс-генпрокурор України Святослав Піскун заявив, що він до 27 жовтня майже щодня доповідав Президенту про добуті слідством докази причетності працівників міліції до викрадення та вбивства Гонгадзе. Однак 29 жовтня, після того, як генерал Пукач висловив готовність дати показання про обставини викрадення та вбивства Гонгадзе, Л. Кучма видав указ про звільнення С. Піскуна з посади Генпрокурора. І вже за кілька днів судова колегія Апеляційного суду Києва під головуванням Леоніда Глоса звільнила генерала Пукача з-під варти на підписку про невиїзд. У 2004 році суд визнав указ Президента про звільнення Піскуна незаконним, але генерал Пукач зник у невідомому напрямку, і відтоді його безуспішно шукають правоохоронці.

25 жовтня лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко заявив, що йому особисто і деяким іншим представникам блоку загрожує фізична небезпека від рук найманих убивць. Окрім того, «Наша Україна» розповсюдила заяву, у якій попереджала про формування антиопозиційних загонів із числа амністованих в’язнів. Президент Л. Кучма доручив СБУ та МВС перевірити цю інформацію та, у разі потреби, забезпечити майбутнього претендента на президентську посаду охороною. Але вже 26 жовтня, коли В. Ющенко мав летіти до Харкова для участі у Форумі демократичних сил, надійшло повідомлення про замінування літака. Утім, зірвати форум у Харкові не вдалося. Однак ці «антиопозиційні загони» проявили себе під час подій 30-31 жовтня у Донецьку: спочатку Донецький аеропорт узагалі відмовлявся приймати чартер із делегацією «Нашої України», а коли літак таки приземлився, «міцні хлопці у шкірянках та спортивних костюмах» спробували заблокувати народних депутатів в аеропорту. Присутні в аеропорту представники донецької міліції лише пасивно спостерігали за подіями. Відтак делегації народних депутатів від «Нашої України» на чолі з Віктором Ющенком, представникам дипломатичного корпусу та ЗМІ, які прибули до Донецька, вдалося вийти з території аеропорту лише після того, як було зламано зачинені ворота. Утім, запланований з’їзд блоку «Наша Україна» так і не відбувся, оскільки донецький палац молоді «Юність», де він мав проходити, з самого ранку було заповнено міцними молодими людьми, які, не криючись, розпивали у залі спиртні напої. Крім того, на вулицях Донецька було розміщено близько 400 бігбордів з есесівською символікою та карикатурами на В. Ющенка. У цій ситуації «Наша Україна» була змушена відмовитися від проведення свого форуму в Донецьку. Однак на площі перед палацом молоді «Юність» відбувся мітинг, під час якого народний депутат Іван Плющ запропонував висунути В. Ющенка кандидатом у президенти України. Тим часом прем’єр В. Янукович, коментуючи донецькі події, заявив, що «всі, хто сьогодні займається політикою й хоче гострих відчуттів, але не розуміє, як до цього ставитиметься український народ, напевно, мають запастися памперсами, а не займатися політикою».

4 листопада депутати із фракцій «Наша Україна», БЮТ та СПУ, вимагаючи звіту силовиків та утворення тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з приводу подій у Донецьку, заблокували парламентську трибуну. А оскільки відповідну постанову підтримали лише представники опозиції, то блокування Верховної Ради тривало і в наступні дні. У зв’язку з цим координатор парламентської більшості С. Гавриш заявив про готовність «більшовиків» перейти до Українського дому і приймати рішення там. Однак Голова Верховної Ради В. Литвин висловився категорично проти нової «оксамитової революції» та зазначив, що «нині більшість із тих, хто здійснював «оксамитову революцію» у 2000 році, визнають, що багато рішень, які приймалися тоді в Українському домі, обернулися проти них самих». А Л. Кучма 13 листопада направив до Конституційного Суду подання, у якому попросив розтлумачити підстави дострокового припинення повноважень Верховної Ради. Прес-служба Президента повідомила, що до цього звернення главу держави спонукало постійне блокування роботи парламенту «певними депутатськими фракціями». Голова Верховної Ради В. Литвин зазначив, що мета Президента — отримати роз’яснення, як ставитися до того, що парламент протягом одного календарного місяця не може нормально працювати, або, іншими словами, що треба розуміти під виразом «пленарні засідання не можуть розпочатися». Розблокувати роботу Верховної Ради вдалося лише 18 листопада, коли парламентська більшість погодилася підтримати Постанову «Про забезпечення додержання конституційних прав громадян на участь у зборах, мітингах, походах, демонстраціях та виконання Закону України «Про статус народного депутата України», яка, зокрема, передбачала утворення тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з моніторингу додержання конституційних прав громадян.

18 листопада Верховна Рада 284 голосами дала згоду на призначення Першого заступника Голови Верховної Ради Геннадія Васильєва на посаду Генерального прокурора України. Наступним рішенням було звільнено з посади Першого заступника Голови Верховної Ради та обрано на цю посаду народного депутата Адама Мартинюка. «Наша Україна» відразу ж звинуватила комуністів у змові зі злочинним режимом заради «входження у владу». Лідер КПУ Петро Симоненко у відповідь заявив, що обрання Адама Мартинюка на посаду не означає, що комуністи увійшли до парламентської більшості. Вже 20 листопада чотири фракції — «Наша Україна», КПУ, СПУ та БЮТ — підписали черговий меморандум про спільні дії стосовно політреформи та створили робочу групу для вироблення власного бачення змін до Конституції України. Необхідність такого узгодження була очевидною хоча б тому, що комуністи виступали співавторами двох законопроектів про внесення змін до Конституції. Причому, якщо законопроект авторства Медведчука-Симоненка передбачав обрання Президента парламентом, то інший, де КПУ представляв Адам Мартинюк, пропонував зберегти чинний, всенародний порядок обрання глави держави. І якраз у цей час Конституційний Суд дійшов висновку, що проект закону «Про внесення змін до Конституції України», поданий народними депутатами Анатолієм Матвієнком, Віктором Мусіякою, Адамом Мартинюком, Юрієм Ключковським та Олександром Морозом, загалом відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Зауважимо, що водночас КС дійшов висновку, що вимогам ст. 157 Конституції України не відповідають зміни, якими пропонувалося віднести до повноважень Верховної Ради право тлумачення законів України, вилучивши його з повноважень Конституційного Суду. У висновку зазначалося, що оскільки вони обмежують права індивіда звертатися до КС, то тим самим обмежують право на судовий захист.

25 листопада Перший віце-прем’єр Микола Азаров від імені уряду запропонував Верховній Раді встановити з 1 січня 2004 року мінімальну заробітну плату в розмірі 205 гривень. З цим категорично не погодилася опозиція, оскільки раніше ухвалений Закон «Про встановлення розміру мінімальної зарплати на 2003 рік» уже передбачав, що з 1 грудня 2003 року її розмір має становити 237 гривень на місяць. Тобто, враховуючи постійне зростання цін, логічно було б очікувати урядових пропозицій про подальше зростання розміру мінімальної зарплати, однак уряд запропонував, а парламентська більшість підтримала пропозицію про фактичне зменшення з 1 січня 2004 року розміру мінімальної зарплати із 237 до 205 гривень. 27 листопада це зменшення було закладене до закону про Держбюджет на 2004 рік. А оскільки опозиція погрожувала не допустити ухвалення Держбюджету, то парламентська більшість вдалася до превентивного блокування трибуни та виставила під стінами парламенту шахтарів Донбасу, котрі мали маніфестувати свою підтримку рішення парламентсько-урядової більшості про зменшення мінімального розміру зарплати. Зазначимо, що за Держбюджет на 2004 рік проголосували лише 234 народні депутати, які представляли фракції парламентської більшості.

15 грудня Голова Верховної Ради В. Литвин повідомив, що оскільки Конституційний Суд дав позитивний висновок стосовно трьох законопроектів про внесення змін до Конституції України, то конституційна комісія має подумати над компромісним варіантом політреформи. Таким компромісом, на його думку, міг би стати четвертий документ, розроблений на основі законопроекту Медведчука-Симоненка, під яким підписалися 292 народні депутати. Відтак конституційна комісія рекомендувала винести на голосування всі три варіанти конституційних змін, але за базовий вона запропонувала взяти законопроект Медведчука-Симоненка, який передбачав посилення повноважень парламенту, додаткові права Президента для розпуску Верховної Ради, вибори парламенту в 2006 році на пропорційній основі та обрання цим складом парламенту глави держави. Другий законопроект (під авторством С. Гавриша, Р. Богатирьової та ін.) відрізнявся від першого лише перехідними положеннями, які передбачали вибори Президента парламентом уже в 2004 році. Третім варіантом змін до Конституції (авторства О. Мороза, А. Мартинюка, А. Матвієнка та ін.) пропонувалося розширити повноваження парламенту, запровадити пропорційну систему виборів до Верховної Ради та зберегти процедуру всенародних виборів Президента. Зауважимо, що лідер комуністів, незважаючи на підписаний у межах опозиційної четвірки меморандум про спільні дії у питанні політреформи, також висловився за ухвалення так званого «законопроекту Медведчука-Симоненка», який категорично не сприймався іншими опозиціонерами.

19 грудня Л. Кучма ще раз підтвердив, що не має наміру втретє балотуватися на посаду Президента, та заявив, що «вибори наступного року будуть найстрашнішими та найбруднішими». Водночас Л. Кучма вважав, що оскільки «українці — не грузини», а «лідери партій, які мріють про президентську булаву, не прораховують ситуацію на крок уперед», то в Україні сценарій тбіліських подій, коли внаслідок «революції троянд» було скинуто президента Грузії Шеварднадзе, неможливий. Проте вже 23 жовтня можна було говорити про помилковість такого висновку Л. Кучми. Цього дня парламентська більшість хотіла проголосувати за варіант конституційних змін в авторстві Медведчука-Симоненка, проте «Наша Україна», БЮТ та СПУ, не погоджуючись із перспективою обрання Президента парламентом, встановили на столі президії «прикрашену» постановами про неприйнятність конституційних змін ялинку та заблокували роботу Верховної Ради. А оскільки більшість вирішила проводити засідання парламенту доти, доки не буде прийнято результативне рішення, то опозиція не полишала сесійної зали і вночі. Коли ж на ранок ситуація повторилася, Голова Верховної Ради В. Литвин перейшов до однієї з депутатських лож та поставив законопроект Медведчука-Симоненка на голосування у «ручному» режимі. Лічильна комісія повідомила, що їй вдалося зафіксувати 276 піднятих рук народних депутатів. Лідер «Нашої України» В. Ющенко назвав це голосування «змовою комуністів та олігархів проти українського народу» та заявив, що опозиція вважає його нелегітимним і в разі потреби звернеться до Конституційного Суду. Наступного дня «Наша Україна», БЮТ та СПУ оприлюднили заяву, у якій зазначали, що олігархічні клани пропрезидентської більшості активізували спроби зберегти свою владу та що українські виборці мусять дати оцінку створеній коаліції олігархічних фракцій і комуністів, яка хоче позбавити народ права обирати главу держави.

25 грудня Голова Верховної Ради В. Литвин, Прем’єр-міністр В. Янукович та представники депутатських фракцій і груп парламентської більшості у присутності Президента Л. Кучми підписали політичну угоду про створення парламентсько-урядової коаліції. Ця угода, зокрема, передбачала «створення належних соціально-економічних передумов для набуття Україною повноцінного членства в ЄС, співпраці в рамках ЄЕП, вступу до СОТ, інтеграції до НАТО».

30 грудня Конституційний Суд ухвалив рішення (відразу ж назване новорічним подарунком Л. Кучмі), яке давало йому право ще раз обиратися на посаду Президента. За висновком КС, положення Конституції України про те, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більш як два терміни поспіль, треба розуміти так, що воно поширюється лише на осіб, яких обирають на пост Президента України після набуття чинності Конституцією України 1996 року. Відтак стало зрозуміло, навіщо пропрезидентська більшість прагнула скасувати Закон «Про Президента Української РСР», який прямо забороняв главі держави балотуватися на третій термін. Утім, навіть наявність цього закону не вплинула на рішення КС про третій президентський термін для Л. Кучми. Таким чином, у поєднанні з пропозицією про обрання Президента парламентом не надто фантастично виглядала версія про перспективу третього приходу Л. Кучми.