Сільгоспвиробникам Житомирщини, щоб засіяти 426 тисяч гектарів, потрібно 330 мільйонів гривень. За підрахунками, 86 мільйонів з них мали б становити кредити. Коли в південних районах уже й буряки почали сіяти, сільгосппідприємствам було видано короткострокових позик на 19 мільйонів гривень. Сама ця цифра говорить небагато, якщо не заглибитися в географію. Половину цієї суми взяли господарства Попільнянського району, близько трьох мільйонів позичили Чуднівський і Новоград-Волинський райони, по півтора — Червоноармійський і Радомишльський. Оце і все.

— Решта жодної копійки кредиту не отримала, —констатував начальник головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Микола Олещенко.

За його словами, передбачені на відшкодування кредитної ставки кошти дають змогу залучити в області за рік 300 мільйонів гривень. Це значно більше торішньої фактичної суми в 198 мільйонів. Отже, проблем не повинно виникати? Але це в теорії.

А на практиці можна з допомогою однієї лише цифри визначити, яка реальна ситуація в АПК того чи іншого району. Найкраще її знають саме банки. Назвіть суму, яку вони наважилися дати підприємствам АПК, і стане зрозуміло, скільки ліквідного майна в тих господарствах залишилося. Такий приклад. Ще до помаранчевих подій Сергій Рижук, нині народний депутат, а на той час голова Житомирської облдержадміністрації, визначив ситуацію в аграрному секторі Коростишівського району як вкрай тяжку. Банки підтвердили діагноз: у 2006-му тут не позичили жодної копійки. Є райони, де взяли торік кредит менший, ніж фізичні особи беруть на купівлю машини...

На Житомирщині чи не головним фахівцем із платоспроможності сільгосппідприємств є керівник регіонального підрозділу одного з банків, депутат обласної ради Анатолій Фещенко.

— Працювати з підприємствами АПК — то головний біль. Одержавши кредит, забувають про нього, а як настає час повертати, нам вистачає роботи, — сказав він на цьогорічній нараді з банкірами в облдержадміністрації — їх за традицією збирають, тільки-но сонце повертає на весну. Анатолій Євгенович запевнив тоді, що банк працював і працюватиме з селянами, але «роздачі» грошей не буде, тому під посіви кредити не видаватимуть: має бути тверда застава. А це передусім техніка й худоба. Щодо зерна, то воно, як настає час повертати борги, кудись зникає. У Фещенка та інших банкірів, які теж наполягали на цьому, є вагомі підстави дотримуватися такої позиції: значні суми прострочених кредитів, які треба «вибивати».

Якщо підсумувати все, про що йшлося на тій нараді, можна дійти висновку: порівняно невеликій групі підприємств АПК банки довіряють. Є такі, що кредити видавати їм дуже ризиковано. А більшість може й не сподіватися на їх одержання, бо вже немає чого заставляти. Тож банкіри наполягали на своєму: земля має стати товаром, то найтвердіша застава. Було на цій нараді і щось зовсім новеньке: банкіри згадували про... 1937 рік. Бо декого серед ночі забирали, вимагаючи зізнатися у зловживаннях під час надання пільгових кредитів. Підозри не підтвердилися, але залишилася образа: якщо правоохоронці й далі вбачатимуть у кожному банкірові потенційного злочинця, бажання працювати з агросектором зникне. Тим паче що результат нерідко «залежить тільки від Бога», бо ніколи не відомо, які сюрпризи піднесе погода. А на додачу — цінові ризики, досить згадати про цукор чи газ. Тож бізнес-плани залишаються аркушами паперу...

А який має вигляд ситуація з позиції виробників сільгосппродукції? Усі вони в боргах, як у шовках. 2,6 мільйона гривень винні за фіксований податок. Понад 10 мільйонів — до Пенсійного фонду. Досі «висять» над ними 9,5 мільйона бюджетних позичок десятирічної давності. Все це стримує використання бюджетних коштів за різними програмами підтримки галузей АПК: держава вирішила не давати грошей тим, хто винен їй. З Житомира вже направлено листи до столиці з клопотанням скасувати пункти в інструкціях, де йдеться про це. Тим часом на рахунках казначейства лежать кілька мільйонів, строк подачі документів з розподілу яких уже скінчився, і кошти треба буде повернути — так вимагає Міністерство агрополітики.

Сільгосппідприємствам, які в боргах, не доводиться розраховувати ні на кредити, ні на державну підтримку. Розрив між тими господарствами, які тримаються, і тими, які вже на колінах, дедалі збільшується...

Житомирська область.