Хрестик, як форма індпошиву

Купуючи сьогодні костюм або вечірню сукню, мало хто думає про те, як стрімко й безжально віяння часу і моди перегорнули сторінку пріснопам’ятних фабрик з індпошиву та ремонту одягу. Нещодавно один з колишніх директорів знаменитого меткомбінату, під час тосту на якійсь ювілейній вечірці, прохопився: «Коли ми почали вдягатися краще, тоді й дійшли висновку, що пора переходити до капіталізму». І мені пригадалась історія без кінця, пов’язана з трансформацією однієї зі столичних фабрик індпошиву в ТОВ «Сапсан-індсервіс». Може, якраз тому, що ця історія дуже точно віддзеркалює особливості національного переходу від однієї системи цінностей до іншої.

Великі проблеми малого бізнесу

Уявіть типову двоповерхову конструкцію кінця сімдесятих, які зводили або з прицілом на московську Олімпіаду, або спеціально під торговельно-побутовий центр поблизу студентських гуртожитків, — і ви матимете уявлення про місцерозташування ательє у Жовтневому районі столиці, яке належить фірмі «Сапсан-індсервіс». Утім, «належить» — то сильно сказано, оскільки споруда на Борщагівській, 144-а, з кінця сімдесятих перебуває на балансі нинішнього Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (НТУУ «КПІ»). Держава інвестувала гроші в об’єкт сфери соціального обслуговування, а підприємці відтоді його орендували. До слова, так само, як і десятки малих підприємств на підпорядкованій навчальному закладові території. Вигода обопільна: підприємці фактично утримують сферу обслуговування студентського містечка і мікрорайону, а НТТУ «КПІ» має від цього неабиякий зиск у вигляді орендної плати. Вряди-годи голова Жовтневої райради, як годиться, відзначав закрійників «Сапсану» «за вагомий особистий вклад у створення матеріальних цінностей», а ті ретельно стежили за віяннями моди, бо швидко розширювався асортимент одягу і зростав штат ательє. Тут знаходили місце і інвалідам, і майбутнім матерям, тут молодь одягалася, що називається, з голочки — і перехід на ринкові методи господарювання видавався безхмарним і багатообіцяльним.

Наприкінці червня 2005 року Фонд держмайна України на вимогу статті 2 указу Президента країни від 12 травня того ж року запроваджує вже трирічний мінімальний термін дії угод про оренду. До того ж «за умови, якщо орендар не пропонує менший термін». Кравці й на це зважили: нехай три — зрештою, переважне право на продовження оренди приміщення їм надавав Цивільний кодекс (ст.777) і ще один Закон України — «Про оренду державного та комунального майна». Не зважили — і даремно, бо те, що сприймали за божу росу, виявилося мильною булькою. Регіональне відділення ФДМУ по м. Києву укладає безпрецедентний договір оренди — терміном на... два місяці, позбавляючи спокою колектив «Сапсану» на довгі роки.

Шито білими нитками чи хрестиком?

Перше, що, природно, спало на думку, каже нинішній генеральний директор виробничо-побутового ТОВ «Сапсан-індсервіс» Сергій Раманов, — комусь дуже впливовому впало в око приміщення малого підприємства. «Невдовзі нас переконали в цьому швидко остиглі стосунки з НТТУ «КПІ», — розповідає він. — За 14 років бездоганного виконання умов оренди ми не мали жодної угоди з регіональним відділенням ФДМУ, більше, ніж на рік, з нами угоди про оренду приміщення не укладали. А вже скоро нас переконали і в тому, що скільки інстанцій у нашому судочинстві, стільки й тлумачень законодавства про майнові відносини».

Історія показова не кількістю судових процесів, а тим, як радикально судді міняли свою позицію щодо правомірності угоди про оренду приміщення. Таких прикладів можна навести багато, тому коротко про хід справи. Господарський суд столиці влітку 2006 року визнав справедливими претензії підприємців до Регіонального відділення ФДМУ, який вважав бездоганним договір угоди про оренду приміщення на два місяці і не бажав її продовжувати. Але вже у вересні 2006 року Київський апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції. Не збираючись капітулювати, підприємці позиваються до Вищого господарського суду України — і знову шалька терезів правосуддя на їхньому боці: колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, задовольнивши вимоги позивача. Проте за касаційною скаргою орендаря НТТУ «КПІ» гримлять найпотужніші акорди Верховного Суду України, згідно з якими скасовується рішення і першої інстанції, і постанова Вищого господарського суду. Отже, перед ТОВ «Сапсан-індсервіс» постала реальна загроза виселення і, як каже Сергій Раманов, зупинки бізнесу.

Серед аргументів Верховного Суду — прохання НТТУ «КПІ» до регіонального відділення ФДМУ не продовжувати дію спірного договору оренди «у зв’язку з необхідністю використання орендованого позивачем приміщення для власних потреб». Якщо так, кажуть підприємці, то масштаб цих потреб ошелешує. У відкритому листі міністрові освіти і науки С. Ніколаєнку вони перелічують чималу кількість порожніх приміщень, які не використовуються, і таких, які орендуються комерційними структурами побутового призначення — комп’ютерними клубами, приватними нотаріусами, магазинами, рестораном і навіть «Українським кредитним банком». Пишуть вони міністрові для того, щоб той згадав, що держава воліла бачити на цьому місці саме блок побутового обслуговування мешканців району, і посприяв би переукладенню на новий строк договору оренди приміщення по вулиці Борщагівській. В інакшому разі «це призведе до фактичної ліквідації підприємства цього профілю і до звільнення 47 працівників, в тому числі двох жінок, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною менше трьох років, та двох працівників, які працюють за програмою Фонду зайнятості».

Поки суд та справа, я вирішив з’ясувати формальні причини прохання НТТУ «КПІ» не продовжувати термін оренди приміщення на вулиці Борщагівській,144-а, до регіонального відділення ФДМУ. Кілька днів безплідного спілкування по телефону з проректорами і вченими секретарями засвідчили відверте небажання зустрітися, щоб поговорити по суті.

Виходить, що на оренді приміщення під ательє можна поставити хрестик?