На допомогу «зверху» розраховує тільки наївний

Ольга Гарабажиу (на знімку) виборців «купила». Своєю енергією, цілеспрямованістю, щирим бажанням змінити життя односельців. А почала жінка, яка переїхала до Вознесенки, з чищення авгієвих стаєнь біля своєї ділянки. Там, на пустирі, як розповідають старожили, ще до війни селяни «складували» сміття. Гори смітника у висоту досягли верхівок старих акацій.

Розробку рукотворних відвалів і почала родина. За свої кревні найняли техніку і за кілька діб вивезли сімдесят КамАЗів побутових і будівельних відходів. Цього не можна було не помітити. А коли на місці смітника з’явилися 175 дерев, про Ольгу Тимофіївну заговорили як про вмілу господарку.

А тут прийшов час вибирати сільського голову. Тоді, у 1994-му, вознесенці дружно проголосували за шанованого «варяга».

Але велике село під Мелітополем — не грандіозний смітник у городах.

У руїнах стояли дитсадок, будинок культури, багато років боляче було дивитися на дільничну лікарню, школу. На мізерний сільський бюджет і допомогу зверху розраховувати міг тільки наївний. Гарабажиу, ще вчора успішний підприємець, до легковірних не належала. Як вона привабила партнерів по бізнесу — лише їй відомо. Але соціальні об’єкти, які стояли більмом у селі, почали оживати на очах виборців. У лікарні відремонтували харчоблок, закупили обладнання, висадили клумби, побудували міні-котельню. Школа оновилася, вогнище культури почало зігрівати душі змерзлих від неробства і безкультур’я односельчан. Там заспівали, затанцювали, заговорили. Всюди з’явилися квіти і дерева, у село прийшов підприємець, котрий за-пропонував робочі місця. Молодь перестала жадібно дивитися в бік міста, створювалися нові родини.

— Тому відновлення дитсадка — моє найперше завдання, — заявила з викликом рік тому голова. — Місцеве сільгосппідприємство дає бригаду, безоплатно. А інше — наша турбота.

Нещодавно довідався: у дитсадку створено четверту групу, загалом 92 дитини. Малечі тепло і ситно завдяки сільраді і, звичайно, батькам — без них нині аж ніяк.

Вулиці освітлені, у будинку культури працюють спортивні секції, душові; культармійці та спортсмени села змушують говорити про себе, голосистих і сильних, у районі й області.

У містах комунальне господарство на ладан дихає, а в Вознесенці прокладено 2300 м нових труб водопроводу; тарифи на послуги — найнижчі в окрузі, сміття вивозять регулярно. І при цьому комунальне підприємство — рентабельне.

Одягти-взути гордість села — футболістів, учасників унікального хору «Калинонька», поповнити фонд бібліотеки, допомогти школі, незаможним, інвалідам, дітям, хворим — одному місцевому бюджету це, зрозуміло, не по кишені. А ось залучити до розв’язання соціальних проблем благодійників — почесний обов’язок сільського голови. Вона, судячи з відгуків земляків, з ним успішно справляється.

— Не відмовляють, — задоволено резюмує Ольга Тимофіївна. — Ні Олександр Щербина, ні Олексій Гануленко, ні Володимир Гарабажиу. Побільше б таких спонсорів. Вони, до слова, і церкву газифікували.

У селі працює магазин «Ветеран». Його господар Борис Чернер реалізує продукти, овочі-фрукти за низькими цінами, не забуває про лікарню, де вознесенці користуються пільгами. Ви багато таких «безоплатних» установ знаєте?

— Але, схоже, таке медобслуговування незабаром припиниться, — сказав мені під час зустрічі знайомий Віктор. — Нашу лікарню, мабуть, хочуть приватизувати, позбавивши нас тим самим можливості безплатно лікуватися.

Чи обґрунтовані побоювання сільських жителів?

— Ось, ознайомтеся, зрозумієте, — сказала Ольга Гарабажиу, передаючи мені документ. Коментувати його немає сенсу — у ньому кожен пункт «ріже по живому».

Основною метою його залишається святий обов’язок надавати медичні послуги «та здійснення іншої діяльності, необхідної для забезпечення профілактики, діагностики та лікування хвороб, травм, отруєнь та інших розладів здоров’я...».

Боюся стомити тебе, читачу, але не перелічити «іншу діяльність для забезпечення» не можу.

Отже, лікарня (некомерційне, нагадаю, підприємство) надаватиме традиційні послуги плюс торгуватиме косметичними і парфумерними товарами; надаватиме соціальну, правову, а також у сфері освіти, маркетингу і менеджменту допомогу.

Далі — цікавіше: лікарня-підприємство займеться, цитую, «організацією іноземного та зарубіжного туризму», надаватиме готельні та супутні сервісно-побутові послуги...

Що глибше в річку, то більше адреналіну.

Посередництво в стажуванні за кордоном, закупівля, переробка і реалізація паливно-енергетичних ресурсів і виробів з них, так само як і реалізація авто, — ще квіточки. Заклад, який має лікувати, займатися профілактикою, не зможе, виявляється, це робити без рекламної діяльності, торгівлі нерухомістю, комп’ютерною технікою, технологіями, без проведення виставок і ярмарків; надання послуг зв’язку, організації ЗМІ; без озеленення і благоустрою територій і, нарешті, зовнішньоекономічної діяльності.

Така ось некомерційна структура. Гадаю, депутати Вознесенської сільради на чолі з Ольгою Гарабажиу дарма чинять опір. Поміркуйте, які перспективи попереду? Вони стануть ще кращі, якщо доповнити перелік «іншої діяльності» пунктами про надання сексуальних послуг і вільний продаж наркотиків в аптеках підприємства. Отримавши задекларовані «блага» від батьків ідеї створити, зруйнувавши, члени територіальної громади тихо розійдуться по хатах. Лікуватися самостійно за допомогою трав, комп’ютерних технологій, реклами й озеленення...

Чи згодні на це вознесенці й жителі інших сіл? А у них ніхто не запитував.

Час їм поцікавитися у місцевих можновладців: доки? Доки виборцями попихатимуть, як безмовною чередою?

Вознесенка

Мелітопольського району

Запорізької області.

Фото із архіву «Голосу України».