На побачення з мамою в «тюремних» малят лише п’ять годин

У своєму першому документі в графі «місце народження» маленька Мальвінка колись прочитає запис — місто Чернігів, вулиця Промислова, 38. Її свідоцтво нічим не відрізнятиметься від сотні інших. А за адресою ніхто ніколи не здогадається, що народилося маля у виправній колонії і перші кроки зробило за колючим дротом. Разом із Мальвінкою в 44-й жіночій колонії Чернігова «відбувають строк» ще 16 дітей. Тут, у Будинку дитини, поруч з мамами, малята проживуть лише три роки. А потім — звичайний дитбудинок.

Дитинство суворого режиму

41-літня Світлана не знала, що знову опиниться за ґратами, коли кинулася захищати середнього сина. На школяра напали, зав’язалася бійка. На щастя, хлопчик не постраждав, а от нападник помер на операційному столі.

— Так через 18 років я повернулася на «зону», — закінчує свою невеселу розповідь Свєта. — Вперше потрапила на «малолітку» ще в 14. Дурна була...

Сидіти жінці залишилося недовго, на початку травня її чекає умовно-дострокове звільнення. Але додому вона повернеться вже не одна.

— Правда, він у мене гарненький? — запитує Світлана, вказуючи на жваве маля в картатій сорочці. Трирічний Карім саме відвойовує собі місце в іграшковому автомобілі. Усе своє дитинство маля провело в неволі. Його світ — крихітний дворик, оточений глухим забором. Такий вирок йому винесли самі батьки. Поки що хлоп’я і не здогадується, що незабаром уперше побачить своїх братиків і сестричок. Зараз Карімкина родина — це нянечки з будинку дитини.

— Вони в нас всі обласкані, — каже старший вихователь Валентина Миколаївна, — Але їм усе одно не вистачає материнського тепла. Для малят ми — чужі тьоті, а мама — це зовсім інше. Буває, ми цілий день над ними б’ємося, щоб вивчити віршик, а мама один раз прочитала — і готово.

Розпорядок дня в «тюремному» садку мало відрізняється від звичайного будинку малюка. От тільки мами приходять не коли захочуть, а за розкладом. Граються з дітлахами дві години зранку до роботи і три — ввечері.

— Є дуже сумлінні матусі, — продовжує Валентина Миколаївна. — Але переважно приходять для галочки. Були на моїй пам’яті випадки, коли мам доводилося ледве не силою залучати до прогулянки. Одна колись нам так і заявила: «Що ви від мене хочете, в мене немає до нього материнських почуттів, він меніяк брат!».

Мадонна в законі

Вагітні жінки потрапляють на зону не так уже й рідко. Очікування дитини — не той стан, під час якого до в’язниці не посадять. Народжують майбутні матусі в місцевих пологових будинках під наглядом конвою. Стражі порядку не залишають ув’язнену ні на хвилину навіть під час пологів. Дитинку мами частіше залишають біля себе, а не віддають родичам. Адже режим для них і простих ув’язнених — це дві великі різниці.

— Порівняно з іншими мами мають певні пільги, — розповідає Олександр Гужва, заступник начальника управління Держдепартаменту України з питань виконання покарання в Чернігівській області. — Якщо звичайна засуджена повинна працювати і з її заробітку відраховується сума на її ж утримання, то мамам усе це (харчування, одяг та інше. — Прим. авт.) держава надає безкоштовно.

У меню матусь — додаткові порції молока, фруктів і вітамінів. Маля як пом’якшувальна обставина значно полегшує життя засудженої. З ним шанс вийти на волю якнайраніше збільшується. Приміром, із тринадцяти мам, що звільнилися 2006 року, десятеро пішли за пільгами і лише троє — після закінчення усього строку покарання. До того ж від малюків мамам жодних турбот. Мати лише провідує своє чадо. А не сплять уночі й міняють йому повзунки співробітники будинку малюка.

— У цьому основна недоробка колонії, — зазначає Олександр Гужва. — Незабаром ми започаткуємо новий проект — побудуємо окремі кімнати. Там мами весь час будуть із дітьми і доглядатимуть за ними самі.

Легенда сорок четвертої

Парадокс, але в дітей непутящих матерів перші роки в тюремному садку можуть бути найщасливішими. Усі матеріальні витрати на життя і лікування малят бере на себе держава. Найчастіше діти харчуються тут краще, ніж багато однолітків в аналогічних будинках на волі. Це визнають і самі ув’язнені.

— У нас нещодавно мама виходила з трьома сумками речей для дитини, дали їй ще харчування й коляску, — розповідає начальник Будинку дитини Олена Самовська. За дев’ять років роботи в садку вона стала другою мамою для 400 дітей. Багатьох пам’ятає за іменами. В альбомі для фотографій одразу впізнає колишніх вихованців. — Ось Славка, мама написала, що пішов у третій клас, одержав грамоту, щороку в санаторій їздить, — продовжує Олена.

Але, як правило, мами пишуть нечасто. Два-три листи про те, як улаштувалися. Потім діти дорослішають, і жінкам не хочеться згадувати минуле. Один із таких листів Олена нам усе-таки показала: «Ромка росте розумним хлопчиком, з іншими дітьми його не зрівняти, схоплює все на льоту, ну просто вундеркінд якийсь... Хочу дати одну материнську пораду усім мамам: часи зараз важкі, не балуйте своїх дітей — на волі не все буде по кишені!».

У 44-й колонії дотепер згадують місцеву легенду Ніну Петрівну. Усе своє життя вона провела по зонах. У ті нечисленні дні на волі нари їй заміняли брудні підстилки в підземних переходах. До Чернігівської колонії Ніна Петрівна поверталася як до себе додому й мала бездоганний авторитет. Знала що де лежить і яка полиця їй належить. Тут-таки й дочку народила. Після тюремного садка дівчинка потрапила до дитбудинку. А через багато років родина возз’єдналася. Дочка повернулася на зону до матері, котра все ще сиділа...

Сказати напевно, як складуться долі дітей, що народилися в неволі, не може ніхто. Можливо, не всі вони приречені на страждання. Але чомусь саме такі малята найчастіше нікому не потрібні. І, як показує саме життя, в майбутньому вони знову повертаються за колючий дріт, але вже у статусі ув’язнених.

Довідка

Чернігівська виправна колонія була створена наприкінці 1947 року, жіночою стала майже через двадцять років. Більше тисячі жінок відбувають тут покарання вдруге, а деякі повертаються сюди регулярно. Як відзначають стражі порядку, останнім часом злочинниці «молодшають»: дедалі частіше в колонії опиняються жінки віком від 18 до 30 років. Більшість сидять за незаконне поводження з наркотиками і злодійство. Є й убивці. З 1966 року й досі в колонії діє Будинок дитини.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.