Нікого не хочу образити, але дотримуюся думки, що кожен малолітній інвалід має бути німим докором сумлінню дорослих, оскільки доля обділила дитину здоров’ям із їхньої вини. Прямої чи непрямої — не важливо. У Луганській області нараховується більш як шість тисяч дітей-інвалідів, але тільки частина з них має підтримку й турботу батьків. Намагаючись адаптувати свою дитину до умов життя, вони дають їй освіту, професію, привчають до самостійності, спілкування із зовнішнім світом. Іншим дітям у цьому плані не пощастило. Вони стали зайвими в родині. На допомогу приходить держава. А ми?

Довгі роки проблеми соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями не мали ефективного вирішення з різних причин. Нині соціалізація дітей-інвалідів стає пріоритетною в діяльності місцевих органів державної влади Луганщини. Комплексну реабілітацію, що поєднується з медичною, психолого-педагогічною і соціальною допомогою, причому індивідуалізованою, діти та їхні батьки отримують у спеціальних центрах. Прикладом таких дитячих установ, створених у регіоні, є Луганський обласний центр ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Відродження».

Його відкрили більш ніж два роки тому в Луганську рішенням сесії облради. Щодня тут проходять реабілітацію 60-65 дітей, від наймолодшого віку до 16 років. А найменшому підопічному — лише 4 місяці. В основу моделі центру покладено одночасну роботу всіх учасників реабілітаційного процесу: дитина — батьки — медичний і педагогічний персонал. Завдяки такому співробітництву, чіткій узгодженості дій тут і одержують хороший результат. У 2006 році, наприклад, 13% дітей, що пройшли заняття у центрі, змогли піти в звичайні школи й дитячі садки. Потрібно зазначити, що «Відродження» співробітничає з кафедрами дефектології, соціальної роботи, психології Луганського національного педагогічного університету, із луганськими медуніверситетом та інститутом праці і соціальних технологій, а також інститутом розвитку мозку США, тому використовує новітні технології й методики.

Десятилітня Даша, коли потрапила до центру, самостійно не пересувалася і мала цілий «букет» різних фобій. З цих причин вона не відвідувала школу, перебуваючи на домашньому навчанні. За п’ять місяців занять дівчинка стала самостійно пересуватися з паличкою і навіть без неї, щоправда, лише на невелику відстань. Але і це вже прогрес. Даша позбавилася деяких фобій, тому стала ходити до школи і навіть відповідати біля дошки. Семирічний Артем, як і Даша, постраждав від дитячого церебрального паралічу, тому теж не міг ходити самостійно. Пересувався тільки за допомогою супровідника, на якому буквально висів. 4,5 місяця реабілітації не пройшли марно. В Артема припинилися судороги, він почав ходити з паличкою. Загалом обсяг його активних рухів значно збільшився. Хлопчик став адекватним у спілкуванні, успішним у пізнавальній діяльності, значно збагатив свій словниковий запас, став виявляти ініціативу і з задоволенням навчатися. На велику радість батьків, 1 вересня він пішов до школи.

Таких прикладів можна навести безліч. У 2006 році в центрі пройшли реабілітацію більш ніж 300 дітей. У кожного з них — окрема історія, окрема доля. І окремий успіх.

Заступник керуючого Луганським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів Віктор Боул звертає увагу на такий важливий момент:

— Відмінністю центру від дитячих лікарень є феномен виникнення чогось подібного до великої родини. Процес реабілітації дітей-інвалідів побудований з урахуванням обов’язкової участі батьків. Отже, зі співробітниками центру поєднує їх єдина спільна мета — зробити дитину здоровою. Під час такого співробітництва зароджуються взаєморозуміння і людська дружба, що йдуть на користь дитині, прискорюючи процес її реабілітації.

Фінансування центру «Відродження» здійснюється обласним бюджетом і обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів. Зміцнюючи матеріальну базу центру, відділення Фонду встановило тут новітнє обладнання для реабілітації наймолодших луганчан, що мають, на превеликий жаль, обмежені фізичні можливості. Допомагають підприємницькі структури і прості громадяни. Останнє дуже важливо. Здоров’я дітей — це наша спільна турбота.