Поет пішов, а книги ще приходять

Здавалося, письменник лише переступив свій перший солідний творчий рубіж. Попереду — стільки роботи! Але зупинилося серце, завершився земний шлях поета і прозаїка. На жаль, поки що загалом непрочитаного, невідкритого. Парадокс: практично більшість віршів поетичної збірки «Автометодика», яка й досі не видана, написана ще 20—25 років тому. У рукописних зшитках лежить іще кілька поетичних і прозових книг поета!

Тож творча доля Володимира Кашки фактично тільки починається. Його поетичну філософію ще доведеться обмірковувати, вивчати. І тому сьогодні навіть важко визначити місце письменника у літературі. Лише повне видання самобутнього творчого доробку дасть уявлення про силу його поетичного слова.

...Письменник народився 14 липня 1954 року в селі Дубовий Гай Прилуцького району в селянській родині. Після закінчення восьмирічки навчався у Прилуцькому педучилищі. Тут по-справжньому полюбив поезію, почав цікавитися літературним життям в Україні, сам почав писати.

У 1973 році Володимир стає студентом філологічного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Потрапивши у столицю, в українську «літературну кузню», він дуже розчаровується. Юнак знав більше від багатьох друзів-першокурсників. Безкінечні нудні лекції про історію КПРС, які переважали усю філфаківську програму, зродили в його душі протест. Володимир покинув вуз вже у листопаді 1973 року. Потім була служба в армії, згодом різні роботи — вчителем, журналістом, кочегаром, матросом рятувальної служби, столяром, слюсарем, муляром, охоронцем, механіком холодильних установок, директором міського парку.

Для письменника така біографія — найкраща школа. Побачене, пережите давало поживу для роздумів, художніх образів. В. Кашка багато читав, самовдосконалювався. У 1984 році заочно закінчив Московський літінститут.

Поет був людиною гордою, а тому був приречений на важке і болісне очікування видання власних книг. За організацію в Бахмачі літоб’єднання, читання забороненої літератури, «не такі» розмови потрапив під пильний нагляд КДБ. Фактично за ці «націоналістичні» діяння був на два роки відправлений на заслання. Його рукописи за радянських часів довго блукали видавничими шухлядами, навіть горіли. Вони не вписувались у соцреалістичні рамки письменницької бюрократії. Звичайно, це наклало свій відбиток на настрій, життя Володимира Кашки. Іноді він почувався зламаним, розбитим, непотрібним.

Письменник багато часу провів на самоті в селі Матіївці під Батурином. І все ж, попри постійні злидні, відсутність підтримки, творив, писав, та ще й займався громадською роботою (організував та очолив на Бахмаччині «Просвіту»).

Перша солідна публікація В. Кашки з’явилася в альманасі «Вітрила» за 1983 рік. У 1990 р. видавництво «Веселка» порадувало автора 53-сторінковою дитячою книжечкою «Уроки сірої качки». Справжньою сенсацією для багатьох стала його публікація роману-робітні «Житло» (журнал «Сучасність», номери 6—8 за 1995 рік). Він визнаний кращим романом року. Друга частина цього роману видрукувана у 2004 році в «Кур’єрі Кривбасу» під назвою «Картотека пана Альфи». І теж — перша премія за кращий роман! Приємною несподіванкою 2003 року стало видання невеличкої поетичної збірки «Мала методика». У 2005 році видавництво «Факт» нарешті видало його збірку поезії «Моделі обріїв». В. Кашка тоді ж отримує літературну премію «Благовіст».

Здавалося б, після довгих років несправедливості нарешті прийшли слава і визнання. Та крім журнальних публікацій так і не маємо довгоочікуваної книги прози В. Кашки. Та й інші рукописи здебільшого «загубилися» у фінансовому видавничому дефіциті, відкладені «до кращого часу».

Нині в Чернігові збираються видавати його «Автометодику». Пропонуємо читачам «Голосу України» один вірш з майбутньої книги.