Василь Шкляр — письменник, чиї романи «Ключ», «Елементал», «Кров кажана» добре відомі читачам. Він — заступник голови Національної спілки письменників. Має в Спілці персональний кабінет. Але навіть кабінетні ініціативи Шкляра збурюють широку публіку. Так було, коли Шкляр випустив роман Панаса Мирного «Повія» — утричі скоротивши (щоб не було нудно)! А торік випустив «Декамерон» Бокаччо, з гарними ілюстраціями, у власному переказі! А недавно Шкляр ініціював появу в УНІАН блоку «культурних» новин. Сам Шкляр цю ініціативу пояснює так:

— В українських ЗМІ й в Інтернеті зараз гострий дефіцит висвітлення культури. Там крутяться переважно імена тих, хто сам себе розкручує. А багато яскравих подій та імен — осторонь. У провінції є великі письменники: Віктор Міняйло у Білій Церкві, Микола Кравчук в Тетієві, Анатолій Колісниченко в Одесі, Броніслав Грищук у Хмельницькому. Але їхні імена мало що говорять ширшому загалу читачів. От і задумано створити інтернет-ресурс на базі УНІАН разом із Спілкою письменників.

— Отже, цей «ресурс» — лише для членів Спілки письменників?

— Ні. Окрім літератури, тут є театр, кіно, малярство, шоу-бізнес. І ми нікому не нав’язуємо смаків. Будемо давати й матеріали про тих, хто не входить до Спілки. Я шаную покоління молодих літераторів, від Сергія Жадана до Ірени Карпи, аби лиш це було якісно і яскраво. Зрештою, ви ж знаєте, я не пуританин!

— О ні! Пуританин не міг би скорочувати Мирного й переказувати Бокаччо! Які ваші подальші творчі плани?

— Є одна дорога для мене річ. Я написав роман за Гоголевим «Ревізором». Роман зветься «Репетиція Сатани». Один видавець так захопився романом, що купив його в мене, і я втратив на нього права. А там — проекція гоголівських героїв на сучасних політиків. Але після Помаранчевої революції, коли знову прийшли біло-голубі, видавець боїться видавати книгу, щоб не зашкодити своєму бізнесу. Ну, це марно — владні мужі, яких він боїться, не стежать за нашою літературою!

— І ви після цього перестали писати?

— Пишу про Холодний яр. Це 20-і роки, вже прийшла радянська влада, а наші хлопці все одно з нею воювали. Я родом з тих країв, і це давно мені не дає спокою. Тут є універсальний сенс. Я знаю, що до цієї теми треба підійти лише раз — і серйозно!