З воріт будівництва виїхав МАЗ, навантажений землею, з якої стирчали людські кістки

Історія ця давня. Ще на початку 70-х років минулого століття в районі обласної лікарні розпочалося будівництво 10-поверхового будинку. Коли проводили земляні роботи, розкопали безліч кісток. Юрій пам’ятає, як екскаватори вигрібали із землі напівзгнилі труни з останками людей, а хлопці, хто сміливіший, порпалися в них, шукали здобич — фінки, каски, портупеї. Іноді і зброю знаходили. Старожили розповідали, що в цьому місці в роки війни був шпиталь, а потім утворилося і кладовище, де ховали італійських солдатів.

— Довідавшись про такий вандалізм, уряд Італії в ті роки висунув ноту протесту СРСР, — згадує Юрій. — Італійський військовий «Меморіал» викопував останки своїх солдатів і відправляв їх на батьківщину. Ми допомагали їм. У 1999—2000 роках члени Луганського об’єднання «Пошук» вели роботу з перепоховання останків військовослужбовців, однак ці роботи не закінчили. Незабаром я виїхав з області і ситуацію не контролював.

Можна собі лише уявити стан Юрія, коли він побачив людські кістки, які стирчали з кузова машини. Він намагався пояснити керівникам фірми «Спецтехбуд», яка є підрядчиком робіт, що вона порушує закон, і щоб запобігти цьому, треба звернутися в комісію з перепоховання останків при Луганській облдержадміністрації. Зрештою, є військово-патріотичний клуб «Каскад», що має право на перепоховання останків загиблих під час Другої світової війни. Але начальники будівництва не сприймали сказане.

Через три тижні після цього Юрій навідався на будівництво і побачив ту саму картину: доверху насипані землею кузови МАЗів з кістами. Одну великогомілкову кістку він устиг вихопити і, подолавши опір сторожів, зумів проникнути на будівництво. Вдалося тільки швидко оглянути котлован і оцінити розмір завданих збитків.

— Уранці наступного дня, а це було 17 березня, ми з керівником військово-патріотичного об’єднання «Каскад» Олександром Гізаєм прийшли на будівництво, — розповідає Юрій. — Нам пощастило, ворота були відчинені, тому ми безперешкодно пройшли до котловану. Почали обстежувати частково знищені будівельниками два поховання, в одному з яких побачили кістки людей. Сфотографувати їх для акта висновку я не зміг, тому що нас «застукали». Один із начальників зістрибнув у котлован, схопив кістки і викинув їх за межі ями. Ми спробували мирно все пояснити, домовитися, але конструктивної розмови не вийшло.

Юрій і Олександр підрахували, що знищено приблизно 100 кв. м італійського військового кладовища і величезну кількість людських останків, вивезених невідомо куди.

Голова Луганського обласного історико-просвітницького і благодійно-правозахисного товариства «Меморіал» Юрій Єнченко добре знаний в області не тільки як археолог з великим стажем. Він багато зробив для відновлення історичної справедливості. У 1977 році Юрій ще школярем вів розкопки поховань репресованих у 1939 році на Гусиновському кладовищі і чув розповіді мимовільних свідків розстрілів радянських людей. І тільки в кінці 90-х він зумів довести, що на цьому кладовищі поховано жертви сталінських репресій і голодомору. Свідченням того стали черепи, наскрізь пробиті кулями. За допомогою таких ентузіастів, як і сам, Юрій зумів домогтися, щоб на кладовищі було поставлено гранітний пам’ятник жертвам репресій, а в Сучій Балці — хрест жертвам голодомору. Сьогодні Юрій, по суті, єдиний, хто стежить за станом пам’ятного знака в Сучій Балці. Йому вже не раз доводилося відновлювати хрест і встановлювати його на місце.

Хіба може така людина залишатися байдужою до свавілля і вандалізму, які чинять з мовчазної згоди влади? За фактом руйнування поховань італійських військовослужбовців Юрій звернувся до прокуратури Луганської області. Роботи на будівництві тимчасово припинено.

Луганськ.