Цій історії й справді можна приклеювати бороду: як-не-як на четвертий рік уже повернула і ні кінця їй, ні краю. Що далі в ліс — то непролазніші хащі. Особливо рукотворні, над якими в поті чола упріває чиновницько-судова рать. У нашому випадку мова піде про «безсрібників» різних звань і рангів. Отже — стартуємо...

У 2003 році подружжя Алфьорових вирішило зайнятись підприємництвом, конкретно — роздрібною торгівлею автозапчастинами для іномарок. Тож нашкребли по батьківських засіках грошенят, взяли кредит в одному з банків і викупили на околиці Сум за адресою Білопільське шосе, 19 другий поверх під торговельно-складське приміщення загальною площею 339 квадратних метрів. Купували, як кажуть, не з кондачка, а лише переконавшись, що споруда за всіма параметрами — автономністю під’їздів, забезпеченістю інженерними мережами і комунікаціями тощо — відповідає вимогам обраного бізнесу. Одразу після купівлі Олександр Алфьоров отримує в Сумському міському бюро технічної інвентаризації довідку для оформлення земельної ділянки у міському управлінні земельних ресурсів. Відтоді й ходить по зачарованому колу, зусібіч обкладений червоними чиновницькими прапорцями. Хто обклав?

Першими «мисливський» збір засурмили земельні чиновники. Близько трьох років, місяць за місяцем оббивав пороги управління, однак далі начальницької приймальні так і не пробився. До клерків — будь ласка. Ті під час перших відвідин візитера, за його словами, мало в обіймах не задушили, та коли довідалися, про яку земельну ділянку йдеться, навіть відмовилися пояснити процедуру її оформлення. Мовляв, даруйте шановний, але нині в державі перехідний період, тож зарадити нічим не можемо. Як згодом з’ясувалося, «перехідний період» у земельних чиновників був, так би мовити, вибірковий. Скажімо, підприємницю Ольгу Калініченко «земельники» задовольнили землею, на яку претендував Алфьоров, за повною програмою, навіть без «карантину», до того ж з порушеннями. Обурений такою чиновницькою діяльністю Олександр звертається по допомогу до депутата Сумської міськради Юрія Мельника. Той надсилає запит начальнику міського управління земресурсів: чи є на земельних ділянках, виділених в оренду Калініченко, проїзди? В. Скрипкін усупереч топографо-геодезичним знімкам з двох наявних під’їздів одного з них впритул не бачить.

«Засліпило» Скрипкіна, як на мене, неспроста. Адже, коли його підлеглі з вправністю бразильських чарівників м’яча «перепасовували» Олександра Алфьорова один одному, їхній начальник майже за півтора року до цього «благословляє» О. Калініченко на володіння цією самою земельною ділянкою під будівництво станції технічного обслуговування автомобілів. Заохочена небаченою підтримкою власниця фірми свого імені пані Калініченко тут же перекриває кисень Алфьоровим: без погодження з фактичним власником території ударними темпами розпочинає зводити металевий павільйон, й тим самим перетворює приміщення фірми конкурентів на анклав, якому залишає можливість спілкування з навколишнім світом через стежину завширшки півметра.

Ошукане подружжя б’є на сполох. Алфьорових, здається, нарешті почули. Новопризначений головний архітектор Сум Олександр Фролов на основі ухвали обласного Господарського суду від 29 червня минулого року та висновку інспекції державного архітектурно-будівельного контролю скасовує попередній дозвіл, виданий О. Калініченко 23.06.06, на виконання її фірмою будь-яких будівельних робіт по Білопільському шосе, 19. На жаль, це був його єдиний «подвиг» та й то, схоже, «кавалерійський», бо після того пан Фролов також «включився» у гру під назвою «відфутболювання»: на чотири наступні заяви Алфьорових про те, що його заборону нехтує Калініченко — ані пари з вуст.

Певно, ви вже здогадалися, що пані, за спиною якої стоїть ціла плеяда авторитетів, будівництво, щоправда, тимчасово припинила, але завдала удару конкурентам з другого боку: за підтримки протеже взяла під контроль більшість під’їзних шляхів, що ведуть на територію колишньої автобази облспоживспілки, де розташовані офіси і склади ще майже десятка приватних фірм.

— До того ж без жодних наслідків для себе, — зітхає Олександр Едуардович.

Лив воду на млин О. Калініченко і попередній головний архітектор обласного центру Володимир Биков, який у квітні минулого року підписав тій самій Калініченко паспорт на розміщення «малої архітектурної форми» висотою 6,5 метра і загальною площею 216 квадратних метрів. Ніби й сном-духом не відав, що до розряду цих об’єктів належать споруди торговельно-побутового призначення площею не більш як 30 квадратних метрів.

Можливо, Алфьорови й досі ходили б по зачарованому колу в надії знайти правду і справедливість, якби до справи не взявся співвласник їхнього приміщення Станіслав Дідик. Переконавшись після кількарічних безплідних поневірянь, що для сумських чиновників та їхніх покровителів закон — що дишло, останній звертається по захист до суду. Суддя обласного Господарського суду Борис Лиховид 29.06.06 виносить ухвалу про заборону ПП Калініченко здійснювати на спірній ділянці будь-які будівельно-монтажні роботи. За тиждень державний виконавець Андрій Яворський відкриває виконавпровадження з примусового виконання судової ухвали. Однак пані, навіть бровою не повівши, відновлює широкомасштабне будівництво. І «настраханий», а, можливо, й з інших причин, виконавець непомітно зникає за горизонтом. І тоді Ольга Калініченко вже наглухо перекриває Алфьоровим і проїзд, і прохід до їхньої власності. Зрозумівши, що державна виконавча служба йому нічим не допоможе, Олександр Алфьоров по телефону просить захисту у правоохоронців Ковпаківського райвідділу міліції Сум. Либонь «ображений» такою неповагою до дружини, чоловік Ольги Калініченко Анатолій при свідках завдає йому спочатку аперкоту у вилицю, а затим розкроює лезом лопати руку.

— Тільки-но прибулі за викликом потерпілого правоохоронці склали протокол, на підставі якого хотіли затримати нападника, як тому, немов дідько з табакерки, на допомогу прилітає підполковник міліції з міського відділу внутрішніх справ, — розповідає Лариса Алфьорова. — Підлеглі, зрозуміло, відступають на задній план.

Алфьоров зрозумів, що тут допомоги також не дочекатися, і від гріха подалі смиренно порачкував у кущі. А невдовзі довідується, що інший суддя того-таки господарського суду Олександр Коваленко задовольняє позов конкурентки, і судовим рішенням скасовує постанову про відкриття виконавчого провадження у справі.

Наступною у світлі судової рампи з’являється колега Коваленка по господарському суду Оксана Соп’яненко, яка ухвалює рішення, яким зобов’язує комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» «... зареєструвати на праві приватної власності недобудоване нерухоме майно — прохідну, огорожу, шафовий газово-регуляторний пункт... за приватним підприємцем Калініченко О. І...». Буцімто й не знає, що реєстрація малих архітектурних форм як нерухомого майна не передбачена законом. Однак керівництво БТІ витягується у фронт і виконує вказівку судді.

Утім, Станіслав Дідик вирішує стояти за справедливість до кінця і подає касаційну скаргу до Вищого господарського суду України, який за місяць скасовує рішення Соп’яненко і направляє справу на новий розгляд. Зраділий (нарешті правда перемогла) власник ПП «Автодіагностика» звертається з повторним клопотанням про виконання судового рішення, яке забороняє Калініченко будь-які протиправні будівельні роботи, і дістає від судді Оксани Соп’яненко чергового щигля: мовляв, справа ще не повернулась з вищої судової інстанції. Станіслав Дідик пише скаргу на дії судді. Але, на мій погляд, кому, як не нам з вами знати, що де-де, а в українській судовій системі, як у жодній іншій, рука руку миє особливо ретельно. Як результат, стрілку «благородного гніву» перевели на працівників технічного відділу господарського суду Сумської області.

Тим часом Калініченко, скориставшись грою у схованку, яку затіяли на її користь, взагалі відпустила гальма. Так, зокрема, в листопаді 2006 року на контрольованій нею території хтось обрубає силовий кабель, який живить електроенергією виробничі приміщення фірми Алфьорових. Через знеструмлення вже четвертий місяць подружжя мандрує по своїх володіннях навпомацки.

Доведене до відчаю, скривджене, залякане і знесилене чиновницько-судовою раттю подружжя звертається по допомогу до міської прокуратури на чолі із Сергієм Дудком. Відповідь звідти надійшла адресатам напрочуд швидко — за якихось чотири дні: вашу скаргу переадресовано Ковпаківській районній прокуратурі міста Суми. Відповідь з районної прискакала за тиждень: вашу скаргу переадресовано в Управління по боротьбі з економічною злочинністю УМВД України в Сумській області. Обурені, тепер уже прокурорським «відфутболюванням», Алфьорови звертаються до обласного прокурора зі слізним проханням привести до тями підлеглих, чий прямий обов’язок пильно вартувати закон. З дня відправлення скарги збігло вже два з половиною місяці, а обласний прокурор наче води в рот набрав. До речі, з доблесного УБЕЗу відповіді досі чекають.

Нарешті зрозумівши, що в Сумах «правда» доступна лише крутим та підкрученим, зашугане і ошукане подружжя звернулося по допомогу до редакції «Голосу України».

«...На сьогодні з допомогою державних інститутів нас фактично позбавили можливості займатися підприємництвом, — пише до редакції Олександр Алфьоров. — Приміщення, за офіційною оцінкою експертів, вартістю у кілька сотень тисяч гривень по милості чиновників і суддів стало непридатним для використання за своїм прямим призначенням. У зв’язку з цим під загрозою опинився увесь наш бізнес. Можливо, хоч редакційна публікація змусить згадати про свій обов’язок як правоохоронців, так і працівників прокуратури обласного центру...»

«Голос України» звертається до прокурора Сумської області Олександра Горбаня вважати цей матеріал офіційним зверненням для перевірки прокуратурою викладених у ньому фактів і вжиття по них відповідних заходів.

Сумська область.