Наркотики зводять у могилу

Кажуть, усі ми ковалі: всяк власноруч від самого народження знай товче по ковадлу та виковує долю. Або шевці. Кожна рука тягне свою нитку сама. Або, як сам Бог, — скульптори. Нехай навіть майстри з пластиліну... «Если кукла выйдет плохо — назову ее дуреха, если клоун выйдет плохо, назову его дурак»... Такі слова з популярної у минулі десятиліття бардівської пісеньки якраз і відтворюють отой процес — кування-шиття-ліплення чи ще там що. Але якби ж то було так просто в реальному житті відкинути ляльку невдалої долі вбік та взятися за нову, кращу і щасливішу!

Оксана зробити так уже не зможе. Сама собі обрала короткий вік із жахним кінцем.

Жила в Кам’янці-Подільському родина: батько, мати, дві доньки. Усе як у людей. От тільки глухонімі. Отримали квартиру в новому районі, із вікон дому відкривався такий простір, так манила далечінь, особливо навесні, коли все цвіте та буяє зелень. Не раз дівчатка мрійливо вдивлялися в краєвид: звідки ж то прийде до них їхня доля, кохання. Батьки мали роботу, адже в місті створено спеціальне підприємство для тих, у кого проблеми зі слухом та мовленням. І хоч як гірко усвідомлювати, що ти — людина з фізичною вадою, та життя усе-таки прекрасне. Тільки б радіти йому. Живуть же тисячі людей із цим, серед них — і знамениті, талановиті. Але в родині була своя біда: тато заглядав у чарку, і чим далі, тим більше. Сімейні сварки, ясно, не могли не відбитися на дітях. Знайшла від них розраду Оксана. Хто запропонував їй спробувати «траву», тепер не дізнатися. Дівчині сподобалося втікати від проблем у такий спосіб. Ловила кайф і вважала, що щаслива. Безтурботність, втім, переросла в турботу: де знайти ресурси для наступної дози? Ці пошуки привели її на стежку кримінальної відповідальності. Два роки позбавлення волі, однак, майже нічому не навчили. І там, у тюрмі, потяг до забуття шукав собі вихід і знаходив «однодумців». Тепер вона пристрастилася ще й до спиртного.

Повертаючись додому після «терміну», Оксана познайомилася з тим, кого зазвичай називають судженим. Ні, не був він принцом на білому коні, якого так виглядала малою дівчинкою з далеких казкових країв. Він теж відсидів. Тут би й насторожитися: за вбивство. Проте ейфорія, що вселилася з приводу повернення до рідного міста, застелила туманом свідомість. Додому з’явилася вже в парі зі співмешканцем.

— Вона потім хотіла від нього піти, та він міцно тримав її в руках, — кажуть сусіди. — Верховодив. Якби трапився їй нормальний чоловік, можливо, й покінчила б зі своїм минулим...

Не вдалося. За день до Святвечора Оксана спробувала розв’язати вузол своєї скаліченої долі. Пояснила «судженому», що покохала іншого, попросила його залишити її. Вечірня гостра розмова розлютила ревнивого чоловіка. Уранці він дочекався, коли Оксанина мати піде на роботу, замкнув за нею двері та знайшов на кухні сокиру. Кілька ударів по голові — і спляча жінка перетворилася на криваве місиво. По розплаті з невірною ревнивець узявся втікати. Правоохоронці затримали його в Хмельницькому, де він збирався сісти на московський потяг. Найтяжче Оксаниній матері: вона не може навіть як годиться оплакати доньку через відібрану мову.

«Подумай, всяк сюда входящий, нужен ли ты тут» — такий напис на дверях помешкання 57-літнього розповсюджувача наркотиків, недавно затриманого правоохоронцями Кам’янця-Подільського, мав би стати засторогою кожному його клієнту. Вочевидь, «мудрець» у такий спосіб хотів зняти із себе моральну відповідальність за те, що втягував у наркоманію дедалі нові жертви, серед яких і неповнолітні. Його так звана квартира перетворилася на справжнє «дно» : ні електрики, ні елементарного порядку та гігієни. Порожні пляшки, припорошені пакети з різноманітним начинням на гвіздках уздовж стін, жодних меблів, «бульбулятори» для виготовлення наркоти та два тазики — один для миття посуду, другий для справляння нужди... Власник давав правоохоронцям письмовий дозвіл на огляд його «квартири» — ледве написав. 30 років працював володар цього «дна» на заводі, слюсарював. Мав дружину, дітей. Якби не випивав, дружина б, напевно, не пішла від нього. Стала алкоголічкою донька. А син нині за ґратами... Хоч би доля власних дітей стала уроком для батька, хоч би після такого став жити по-людськи. З його золотими руками він і на пенсії був би потрібним, заробляв... Але ні! Щоб мати за що пити, взявся збирати на смітниках коноплю. «Продукцію» сушить, перетирає й продає молоді. Хай обкурюються, каже, я не такий дурний: куплю собі краще бухла. Тепер притон прикрито. Але хіба мало інших для тих, хто вражений страшною хворобою наркозалежності?!

Лише 34 роки кам’янчанину А., та виглядає він немолодим. Ще б пак! Призвичаївся до «трави» змалку. Батька вже немає: наркота звела в гріб. Що сталося з матір’ю — не розповідає. Він твердо вирішив: із наркотиками зав’язує, навіщо підривати власне здоров’я. Натомість випиває. А щоб заробити на спиртне, як і його старший «колега», «пасеться» на смітниках. Вважає себе інтелектуалом. «Я хоч до школи не ходив, — хвалиться, — але книжок за вас, ментів, більше прочитав». Він не боїться «терміну», більше умовного не дадуть.

На сьогодні на обліку в нарколога перебуває 315 осіб, які вживають наркотики. Це означає: множ на 10-15, адже навколо одного наркомана завжди є коло клієнтів. Правоохоронці вилучають найчастіше підготовлені до вживання коноплі, макову соломку, які самі наркомани й за наркотики не вважають, називають «баловством».

— Ми дуже вас просимо, — казали мешканці Оксаниного будинку, — допоможіть нам, у нас тут так багато наркоманів, у підвал страшно зайти. А неподалік є криниця, то приходять туди, набирають води в пластикову обрізану пляшку, сиплють якийсь порошок, клацають запальничками і нюхають. Чули б ви, як вони кашляють! Невже немає порятунку від цього зла?!

Порятунок є — він у руках кожного. Бо ж відомо, що кожен — чи то коваль, чи то скульптор власного майбуття. Творець долі. Щоб не стала вона такою нікчемною, як у збирачів конопель на смітниках, чи такою нещадно жорстокою, як в Оксани... Проте слова мало переконують молодих. В останнє десятиліття спостерігається не тільки дедалі ширше розповсюдження наркотичних проблем, а й їх «омолодження». Не завжди батьки спроможні виявити ранні ознаки вживання отрути їхніми дітьми, запобігти залежності. А якщо батьки далеко від дому?! Часто вони, заробляючи гроші за кордоном, стають постачальниками для свого чада, яке втягнуте в біду. Як відомо, юність самовпевнена, і жодні слова про шкоду їх не переконують.

Краще б їм оте все побачити. Віднедавна оперативна група міськвідділу внутрішніх справ приходить на затримання з відеокамерою. Тож працівники відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх можуть і фільм продемонструвати у школах із виховною метою, каже начальник відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх Михайло Чуловський. А помічник начальника міськвідділу зв’язків із громадськістю та ЗМІ Елеонора Костинська вмовила 23-річного наркомана завітати до однієї зі шкіл. На його рахунку вже 5 судимостей. Тут одинадцятикласники влаштували йому справжню «прес-конференцію». Спочатку він із бравадою зізнавався, що йому треба 50 гривень на день, щоб вдовольнити залежність, тож буває, що й краде. Учитися бажання немає, працювати — теж. Він — одна дитина в родині, причому в благополучній, тож кинувся в прірву не з горя чи від проблем, а, як кажуть, від жиру. Тепер же «розуму вистачає на одне: де б знайти цю дур, щоб уникнути чергової ломки. Куріння не допомагає, треба колоти. Боротися пробував, навіть «на больничку» їздив, але 30 днів недостатньо. Може, звернутися до Бога?! Бувають же випадки, коли отак і кидають. Питаєте, чи дівчину маю. А на фіг вона мені? Жити скільки лишилося? Знаю, що років два-три...»