Торік на Полтавщині побувало 63 тисячі туристів та майже 38 тисяч так званих організованих екскурсантів. Звісно, ці цифри лише наближено відображають загальні реалії, зате прибутки цілком реальні: обсяги наданих послуг становили 4,3 млн. грн., а платежі до бюджету — понад 2,1 млн. грн. З кожним роком туристична галузь набирає обертів, і нині в області уже працює більше сотні турагентств та туроператорів. Але й проблем вистачає.

Одна з них — створення відповідної інфраструктури та розширення сфери послуг, вважає заступник начальника управління культури й туризму облдержадміністрації Лариса Оніщук. В області є що показати туристам, а от прийняти їх по-людськи можуть не скрізь.

Наприклад, знамените Більське городище, яке за своїм «статусом» цілком могло б конкурувати з найвизначнішими європейськими пам’ятками історії та архітектури (скажімо, з Троєю). Адже в учених уже не залишилося жодних сумнівів, що саме тут була столиця Давньої Скіфії — Гелон. За описами Геродота, що датуються V ст. до нашої ери, це був величезний і дуже багатий центр міжнародної торгівлі усього Причорномор’я. Будівель такого розміру й сьогодні у світі не виявлено, адже загальна площа міста перевищувала 40 квадратних кілометрів, а захисна стіна простягалася на кілька десятків кілометрів (московський Кремль, скажімо, розташовувався на 28 гектарах, а мури були завдовжки менше трьох кілометрів). У Гелоні жили десятки тисяч людей, були розкішні храми й розвинена «ринкова інфраструктура». Був навіть своєрідний... «метрополітен», у підземній «лінії» якого вільно могли розминутися не лише вершники, а й екіпажі.

А що сьогодні? Більськ, який дав назву городищу і є своєрідним «правонаступником» величного Гелона, — це невелике село, що навіть на Котелевщині є глибинкою. Головними його «пам’ятками» нині є зо два дрібні магазини та сільський клуб... Щоправда, минулого року підприємець Володимир Бідуха — керівник благодійного історико-культурного фонду «Гелон» — узявся будувати поруч із городищем так званий «Скіфленд», де могли б «зачепитися» туристи після оглядин Більського городища. Адже сьогодні воно хоч і вважається заповідником, однак навіть власного музею, де можна було б показати знайдені під час розкопок археологічні пам’ятки, фактично немає.

На жаль, і сам «бренд» Більського городища залишається не «розкрученим» навіть у масштабах України, не кажучи вже про близьке чи далеке зарубіжжя.

Водночас фонд «Гелон» пропонував створити у Більську й музей, інститут скіфів, лабораторію пластичної реставрації, а заповідну територію перетворити на Cкансен і розвинути туристичну інфраструктуру. З цією метою фонд ініціював звернення уряду України до ЮНЕСКО з проханням внести Більське городище до реєстру всесвітньої культурної спадщини, а також розробив інвестиційний проект з комплексного розвитку цієї території.

Більськ — лише один приклад, як могли б поєднатися інтереси інвесторів і держави. Так, як це сталося з Сорочинським ярмарком, що завдяки гоголівській «рекламі» відродили як торговельну виставку і культурно-мистецьке свято кілька десятиліть тому — фактично на порожньому місці.

А скільки ще на Полтавщині таких місць, які буквально дихають історією! Полтава, Лубни, Диканька, Зіньків, Гадяч... Є що подивитися й подивуватися у кожному районі. І мало не в кожному селі!

Варто згадати Малу Перещепину на Новосанжарщині, де в 1912 році було знайдено найбільший у ХХ столітті скарб — 75 кілограмів унікальних золотих та срібних виробів, що стали основою однієї з найцінніших експозицій Ермітажу. В селі є й могила протоболгарського хана Кубрата, з похованням якого й пов’язують перещепинський скарб, що увійшов до всіх енциклопедій світу. На цьому святому місці лише за часів незалежності побували тисячі болгар, а от у нас про нього знають мало.

А село Гоголеве, назва якого промовляє сама за себе! А Комендантівка в Кобеляцькому районі з унікальною пірамідою-усипальницею! А Яреськи на Шишаччині з унікальною природою, де творив свої кращі фільми незабутній Олександр Довженко! А Верхня Мануйлівка в Кременчуцькому районі, де любив відпочивати Максим Горький (тут діє його музей), жив Остап Вишня, бували Олесь Гончар, Андрій Малишко!..

Нині, наприклад, великі сподівання місцева влада покладає на одну з найвизначніших для Полтавщини подій — 300-річчя Полтавської битви, яке відзначатимуть 2009 року. Очікується й велика кількість туристів — передусім із Швеції та Росії. Принаймні шведи уже зацікавилися цим і готові вкладати кошти в реалізацію певних, пов’язаних з подіями Північної війни, проектів. У рамках підготовки до цієї дати не сидить склавши руки й місцева влада. Наприклад, уже завершено реконструкцію музею історії Полтавської битви.

Однак є й інший бік справи. На жаль, навіть сама Полтава впоратися з очікуваним туристським «хаджем» (принаймні сьогодні) не може. Адже й у обласному центрі катастрофічно не вистачає не лише більш-менш пристойних готелів, а й «ліжко-місць» для не дуже вибагливих пілігримів. А про периферію годі й казати! В жодному з райцентрів області за останні 15 років не закладено бодай «каменя» під фундамент нового готелю. У більшості міст і селищ їх просто немає.

Не виправдав себе поки що й так званий зелений туризм. Задекларувавши його розвиток, місцева влада здебільшого палець об палець не вдарила, щоб підтримати цей напрям. Сподівалися, що виручать «чудові краєвиди», «екологічно чисті продукти», полтавські галушки та ентузіазм окремих підприємливих селян. Утім масового поширення справа так і не набула. З’ясувалося, що замало облаштувати в селі мазанку в стилі шевченківських часів з «садком вишневим коло хати». Цим можна заманити хіба що якогось туриста-екстремала без копійки в кишені. Загалом до «екзотики» туристові потрібні принаймні ще й нормальні побутові умови.

Пригадуються скарги саме на це однієї полтавської колеги, яка наважилася-таки провести з чоловіком і малолітніми дітьми відпустку в одному з миргородських сіл. Жінку збила з пантелику інформація в якомусь буклеті про «чудові умови відпочинку та проживання», що пропонує, мовляв, сім’я місцевих ентузіастів зеленого туризму.

— До того ж і «програмою перебування» було запропоновано навіть «знайомство з місцевим фольклором», — згадувала жінка. — Однак усе почалося з того, що ми півдня шукали самих господарів, які того дня поїхали до міста, хоча про свій приїзд ми попередньо й повідомили. Потім якась жінка відкрила-таки нам хатину на околиці села, де інтер’єр був максимально наближений до... спартанського, враховуючи й відсутність будь-якого посуду. Жінка сказала, що обслуговуватиме нас її донька, але з’ясувалося, що в тієї захворіла дитина, і ми два дні жили «на консервах». Але й після цього нашим «туроператорам» було не дуже до нас: самі розумієте — город, господарство, корова... Тож раціон обмежувався борщем, вареною картоплею, молоком, а помідори й огірки нам дозволили збирати самим... Лише один раз (після доволі недвозначних натяків) таки спонукали господиню зварити вареників.

Та найбільше вразив... туалет, в який просто боялися заходити не лише діти, а й ми, дорослі. Довелося «ходити в кукурудзу»... Зрештою, коли «вражень» уже було, як то кажуть, по горло, ми вирішили скоротити свою «програму перебування», та, на біду, задощило й жодного шансу дістатися легковиком до траси в нас не було ще два дні. Так і просиділи в хаті, читаючи старі газети й сумно дивлячись у вікно на дощ...

Що ж, приклад доволі промовистий. І хоч автор, звісно, далекий від будь-яких узагальнень, але загалом ситуація із зеленим туризмом оптимізму не додає. Та й туристична галузь також, що без вагомих державних капіталовкладень навіть у масштабах туристично-привабливої Полтавщини навряд чи зможе активно розвиватися.

...Тим часом цими днями в облдержадміністрації відбулася чергова нарада з питань розвитку туризму. Її глава Валерій Асадчев вважає, що туризм — «хороша реклама Полтавщини та істотні надходження до бюджетів». От тільки, як зробити його цивілізованим, масовим, ніхто до пуття, схоже, не знає.

Полтавська область.

На знімку: будівництво «Скіфленду» в Більську.

Фото автора.