Газету «Голос України» передплачую давно. Подобається, що в ній багато цікавої інформації, а читачі на сторінках газети можуть написати про все, що їх хвилює. Ось і я вирішив поділитися спогадами минулих років.

Народився в селянській родині, у селі Старий Орлик (Полтавська область). Родина була велика: батько, мати і семеро дітей. І в нашому розпорядженні були... один гектар землі і кури.

У 1930 році почалася колективізація. Землю забрали, і батько змушений був піти в колгосп. Жили дуже бідно, голодно і холодно. Їли те, що вирощували своїми руками. Кожному давали по маленькому чорному шматочку хліба. Мама пекла його з листя шовковиці і береста, додаючи до цієї суміші трохи житнього борошна і соку вишень чи абрикосів. Так суміш хоч якось злипалася. Ще батьки сушили листя лободи, товкли у ступці і пекли коржі. А від держави жодної допомоги не було...

Наша мати була трудівницею і нас привчала до роботи з дитинства. Усі працювали на городі, вирощували картоплю, овочі. Сіяли коноплі, ткали полотно, а мама шила нам штани і сорочки.

У 1932 році мені було сім років. У селі організували партійний осередок з місцевих чоловіків-селян, і всі, хто став членом компартії, хотіли показати свою відданість. Вони, незважаючи ні на що, заїжджали у двори і забирали геть усе. Пам’ятаю, як і до нас навідалися. Почали забирати зерно, а батько благав їх, щоб хоч дітям залишили. Незвані гості побили батьків і забрали усе, що в нас було.

...Навесні 1933-го люди по селу ходили пухлі, помирали цілими родинами. Їх ховалися в ямі по п’ять-шість чоловік.

Пам’ятаю, як із хлопцями ловили в полях ховрашків, голубів, диких гусей, качок і несли додому — вечеря була з м’ясом. Їли молоді пагони очерету. Батько працював у радгоспі і приносив заховану баланду, шматочки чорного, як земля, хліба.

У 33-му році був гарний врожай хліба. За один трудодень давали 300 грамів зерна. Праця, щоправда, була дуже важка, але в батька вдома — дружина і семеро дітей. Йому доводилося працювати, як каторжному, щоб нас прогодувати. Проте, голодомор ми пережили...

А потім — страшні роки Великої Вітчизняної війни... Знову холод, голод, боротьба за виживання...

Жовті Води

Дніпропетровської області.