Сказати, що нині редакційна пошта переповнена скаргами пересічних українців на «незаангажованих» суддів, правоохоронців, прокурорів, чиновників, — значить, нічого не сказати

Під час лютневої поїздки до Ромен на центральному міському ринку мене з нетерпінням чекала добра половина тамтешніх приватних підприємців. Утім, несанкціонований «мітинг» протесту вирішили перенести з вулиці в тепле приміщення. Про приїзд кореспондента за скаргою директор ринку Микола Муха довідався ще напередодні, однак (чи не побоюючись відвертої розмови?) кудись подався ще вдосвіта. Кожен із підприємців, які по черзі розповідали про неподобства на ринку, по кілька разів благав не вказувати в газетній публікації не те що його імені, навіть ініціалів. «Найбільш балакучих за одним присідом з ринку випровадять, — наперебій стверджували співрозмовники. — А нам сім’ї годувати, малечу на ноги ставити. Тим часом у Ромнах роботи вдень зі свічкою не знайдеш. Нам більше несила терпіти постійні економічні витребеньки базаркому, тому й звернулися по допомогу до «Голосу України». Кореспонденту розкажемо все як на духу, але за умови, що ви не здасте нас директорові...»

Складається враження: за якісь півтора року керівництва ринком нещодавній голова одного із сільгосппідприємств Роменського району добряче таки залив сала за шкуру орендарям. Про «мистецькі» здібності новоспеченого керманича підприємці наговорили на диктофон стільки, що на трилер з продовженням вистачить. Розповіли, зокрема, про те, що за час Мухиного директорства ціни за так зване містове підскочили вдвічі, з 50 до 100 гривень. З одних за квадратний метр торгівельної площі правлять 16, з других — 26 гривень. До того ж, казали обурені роменці, тарифи, на їх думку, піднімають на око — без жодного економічного обґрунтування. За їхнім твердженням, ціни на послуги, які вони охрестили подушним, за цей час зросли щонайменше втричі.

«Це, справді, так», — в один голос переконували мене десяток орендарів, тоді як ще десяток, на підтвердження правдивості їхніх слів, на знак згоди кивали головами.

Один з видів послуг передбачає утримання ринку в чистоті й охайності. Які санітарні норми сповідує керівництво ринку, ваш кореспондент пересвідчився сам. Того лютневого морозного ранку ринок нагадував суцільну ковзанку у льодових торосах, по яких непрофесіоналу ліпше пересуватися або рачки, або в альпіністському взутті. Я знехтував очевидним фактом і ледь серйозно не поплатився за зневагу власним здоров’ям. Десять кроків по ринку і мої ноги виписали кульбіт у піднебесся, а голова відповідно націлилась на їхнє місце. Не підхопи мене в останню мить в оберемок двоє супутників, вона ризикувала розколотися як горіх.

— Це лише прелюдія, — мовила Оксана К. — Весною ринок узагалі перетворюється на першокласний «грязьовий санаторій». Діє він до пізньої осені, і пересуватися в дощову погоду можна лише в гумових чоботях або на ходулях. Інакше по саму маківку будеш у багні. Економічні «примочки» керівництво ринку прикладає нам все частіше, однак жодних змін на краще чи бодай натяку на це на ввіреній територій ми не бачимо.

— Серйозно збунтувалися роменські підприємці на початку лютого, коли Микола Муха, на їхню думку, перейшов усі межі дозволеного, — почав свою розповідь підприємець, назвемо його Петро Н. За словами респондента, до політики батога і пряника пан Муха вдався 7 лютого. Протрубив великий збір уранці, викликав до свого базарного штабу дванадцятьох орендарів, де кожному тет-а-тет оголосив: на місці ваших торгових палаток за три дні розпочнеться монтаж металевих кіосків. Вартість одного комплекту з установкою на місці, залежно від площі, — 7—13 тисяч гривень. Кожен має викласти гроші на бочку з власної кишені. Часу вам на роздуми — до завтрашнього дня. З тими, хто пристане на цю пропозицію, дирекція ринку укладе договір. Хто відмовиться — скатертю дорога, на кожне вивільнене місце за ворітьми ринку стоїть черга з десяти—дванадцяти «запасних», яким тільки свисни...

Шоковані озвученими цінами й ультимативною формою пропозиції базарного стратега найбільші відчайдухи зажадали ознайомити їх з проектно-кошторисною документацією реконструкції ринку, в якій від «а» до «я» мали бути розписані всі витрати, разом із вартістю матеріалів і робіт.

Однак це була лише прелюдія. Замість очікуваної документації, людей наповал убили умовами майбутньої «співпраці».

— Муха безапеляційно заявив нам, що за півтора року зведені за наші кошти кіоски безкоштовно перейдуть у власність ринку, —хором повідомляють обурені підприємці. — Це «одкровення» ними було розцінено так: їх тримають не просто за лохів, а за неповноцінних телепнів, з якими взагалі немає потреби рахуватись.

— Люди впевнені, що розійшовся пан Муха не з власної ініціативи. Навряд чи це могло статися, вважають більшість підприємців з міського ринку і я особисто також, без колишнього керівника Роменської райспоживспілки Михайла Склярова, якого після президентських виборів пересадили у крісло керівника правління Сумської облспоживспілки, — каже депутат Роменської міськради, голова громадського об’єднання споживачів «Довіра» Іван Хоменко. Він, до речі, один з усіх інтерв’юерів дав згоду оприлюднити своє прізвище в цьому матеріалі.

На думку депутата, все це відбувається й через бездіяльність місцевої влади на чолі з міським головою Павлом Помараном. Іван Сергійович згадав, що підтвердили також деякі інші присутні, як на передвиборних зустрічах з виборцями тодішній кандидат Помаран обіцяв, що в разі його перемоги міський ринок за будь-яких умов перейде в комунальну власність. Та, схоже, ця обіцянка, швидше за все, була звичайнісінькою обіцянкою-цяцянкою. Депутати також не раз виносили питання на розгляд сесії про передачу ринку в комунальну власність. Владі б грюкнути кулаком, а вона наче води в рот набрала: нічого не бачить, нічого не чує.

— Назвіть мені хоча б одного інвестора, який із закритими очима вклав би власні кошти у проект, наперед знаючи, що його хочуть використати, — обурюється Іван Сергійович. — За образу й неповагу до себе він міг би комбінаторам і в пику дати. На моє переконання, «реконструкція ринку» розпочата з однією метою — заради збагачення. І влада своїм байдужим ставленням до людей підштовхує до цього. Можливо, не знає? Навряд чи.

А за 13 тисяч гривень від підприємців не те що металевий — напівзолотий контейнер можна спорудити, — переконували мене роменці. Не розуміти цього може хіба що неандерталець.

Ось, либонь, і все. Якщо проведуть задумане в життя, добра сотня збанкрутілих підприємців, переконані вони, а може, й дві, завтра поповнять і без того чималу армію роменських безробітних. Коментарі з приводу того, хто виграє від цього, гадаю, зайві. Можливо, хоч ця публікація стане для роменських «розумників» пересторогою.

І наостанок. Наприкінці зустрічі двоє підприємців привселюдно повідомили: пан Скляров сказав їм, що кошти буде повернуто тим, хто, «прокредитував» затіяну в Ромнах ринкову реконструкцію.

Ромни

Сумської області.