Блиск і злидні «чорного золота»

Знаєте, в якому місті найвища в Донецькій області зарплата? Зовсім не в обласному центрі. І навіть не в Маріуполі, де три потужні підприємства — два металургійні та одне машинобудівне — відчайдушно конкурують між собою, борючись за «робочі руки». За інформацією, що її надала «Голосу України» провідний аналітик обласного управління статистики Лариса Гонтар, найвищий в області рівень середньої зарплати, за підсумками минулого року, зафіксовано в Красноармійську — 1854 гривні. Для порівняння: загалом по області цей показник торік становив 1202 гривні.

Лідерство зазначеного міста пояснюється просто: на території Красноармійська працюють дві великі шахти, зокрема ВАТ «Вугільна компанія «Шахта Красноармійська-Західна №1», одне з перших приватизованих вугільних підприємств. Середньомісячна зарплата в 2006-му тут становила 3203 гривні. Ще одне місто, яке вибивається із загального ряду із середньою зарплатою в 1648 гривень, — Кіровське. І тут пояснення таке саме: роботою забезпечує недержавна шахта ВАТ «Комсомолець Донбасу».

«Красноармійська-Західна №1» входить до групи «Концерн «Енерго», якій належать, зокрема, Донецький металургійний та Ясинівський коксохімічний заводи. «Комсомолець Донбасу» представляє енергетичне крило бізнесу компанії «Систем Кепітал Менеджмент» — разом із об’єднанням «Павлоградвугілля» та генеруючими підприємствами «Східенерго» та «Техремпостачання». Один із секретів успішності приватизації обох шахт — в їхньому входженні до вертикально інтегрованих структур, до ланцюжків «вугілля — кокс — метал» чи «вугілля — електроенергія». Це дає змогу власникам шахт торгувати не сировиною, а кінцевим продуктом, що вигідніше.

Інша особливість — у більшій, порівняно з державними підприємствами, інтенсивності праці (в радянські часи це назвали б «капіталістичною експлуатацією») та меншій собівартості палива. Наприклад, продуктивність праці робітника із видобутку вугілля на «Красноармійській-Західній №1» становить 93,2 тонни — учетверо більше, ніж у середньому по шахтах Донецької області. Натомість собівартість тонни товарної продукції на зазначеному підприємстві становить 156 гривень — удвічі менше, ніж у середньому по області. Великі приватні шахти спростовують думку про те, що вугледобувна галузь не може прожити без державних дотацій. Не маючи бюджетної підтримки, ці підприємства за власні кошти (чи кошти інвесторів) готують, зокрема, і фронт робіт на майбутні роки.

Серед вугільних підприємств, не підпорядкованих Мінвуглепрому, окремо варто виділити орендне підприємство «Шахта імені Засядька», де продуктивність праці вдвічі вища за середню в області. За роки роботи на оренді частка власності трудового колективу досягла 80 відсотків. Триває підготовка до акціонування шахти: колектив має намір викупити державний пакет. Якщо це станеться, шахта імені Засядька буде першим у галузі вугільним «народним підприємством».

Особливість, яка вирізняє недержавні шахти, — вміння рахувати гроші. Один промовистий приклад, відомий у вугільних колах. Коли шахти закуповують вугледобувне і прохідницьке обладнання за бюджетні кошти, переможцем тендерів зазвичай виступає виробник А. (назвемо його так) — у нього ціни найнижчі. А ті вугільні підприємства, які витрачають на обладнання власні кошти, здебільшого цікавляться продукцією вітчизняних виробників Б. і В. або іноземних компаній. Ця продукція дорожча, але більш потужна і надійна. Крім того, приватні власники дуже вимогливі до підрядників і передбачають у договорах суворі санкції за зрив термінів чи неякісну роботу. Практика приписок обсягів виконаних робіт тут не пройде. Такі ось «гримаси капіталізму».

Наостанок — красномовна цифра: лише три вугільні підприємства — шахта імені Засядька, «Комсомолець Донбасу» та «Красноармійська-Західна №1» — торік видобули понад 13 мільйонів тонн палива. А вся Донецька область — 36 мільйонів тонн. При цьому недержавні шахти не отримують жодної копійки із бюджету на свої потреби.

Копанки «в законі»

Це друга форма приватних вугільних підприємств, зосереджених здебільшого навколо Тореза, Сніжного та Шахтарська. Пласти, які тут розробляються, малоцікаві державним шахтам. Зате це чудовий простір для ініціативи (кримінальної в тому числі). Масштаби нелегального видобутку досягли піку наприкінці 90-х — початку 2000 років. Цього самого часу почали з’являтися перші приватні вугільні підприємства. Вони допрацьовують запаси закритих або нерентабельних шахт і дають роботу колишнім гірникам. Адже, наприклад, у Сніжному із 11 державних шахт закрилися 9.

Шахта «Воскресенська» у цьому місті створювалася як інвестиційний проект у рамках Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області». На шахту часто привозили делегації, які могли на власні очі переконатися: складні геологічні умови, які завадили свого часу великому підприємству добрати всі запаси палива, виявилися «по зубах» невеликій приватній шахті. Тут працювали близько півтисячі гірників, які піднімали на-гора до 12 тисяч тонн вугілля на місяць. Шахта регулярно і вчасно розплачувалася із працівниками та бюджетом. Однак сьогодні слава «Воскресенської» померкла: власник змінився, почалися складні геологічні умови, припинився видобуток вугілля. Колективу заборгували близько 1,5 мільйона гривень зарплати.

— Єдина приватна шахта в нашому місті, яка нормально почувається, утворена на базі ліквідованої шахти «Юніон», — розповідає заступник міського голови Сніжного Олена Петрухіна. — Вони виплачують гроші вчасно, і перспектива у підприємства є. Щоправда, ми маємо до них претензії з рівня заробітної плати: він нижчий, ніж на державних шахтах. Інші приватні шахти накопичують борги. Щодо «Воскресенської», то вона опинилася в складній ситуації після того, як було скасовано пільги для територій пріоритетного розвитку. Це завдало великої шкоди нашому місту. Адже не можна порівнювати обласний центр чи столицю і невелике шахтарське місто.

Законослухняним інвесторам у міськвиконкомі раді. Приватні вугільні підприємства — гарна альтернатива державним. Кілька фірм сьогодні будують на території Сніжного нові шахти. «Але чи будуть вони успішні, важко сказати, — зазначає Олена Петрухіна. — У них поки що ані вугілля, ані колективу. Але добре хоча б те, що вони оформлюють усі документи, а не розробляють надра бандитським способом».

У 2003—2005 роках обласна рада десятки разів давала дозвіл на розробку копалин фірмам, які планували видобувати вугілля. Нині кількість охочих вести такий бізнес зменшилася: щоб працювати легально, треба пройти безліч інстанцій. А доходність такого виду діяльності не дуже висока.

— Моя особиста позиція: я ці шахти легалізував би всі до єдиної, — заявив голова комісії Донецької обласної ради з питань екології, землі та природних ресурсів Микола Загоруйко. — Але чому багато копанок працюють за межами законодавства? Вони не можуть офіційно оформитися. У них там працюють три-чотири особи. Кум, сват, діти дорослі... Теоретично вони повинні укладати трудову угоду, сплачувати до Пенсійного фонду. Вони готові за це платити. Але завдання держави — не просто створити правила гри, а й викупити у таких шахт вугілля. І дати мінімальну ціну. У нас у цьому питанні законодавчий провал. Люди працюють нелегально і не можуть офіційно продати вугілля. Значить, вони продають його перекупникам, за копійки. Звідси і борги у зарплаті, багато в чому штучно створені.

Торік малі недержавні підприємства вугільної галузі в області видобули 760 тисяч тонн енергетичного палива. Цю цифру цілком можна порівняти із обсягом таких вугільних об’єднань, як «Торезантрацит» чи «Сніжнеантрацит».

«Це не будівництво комунізму. У держави просто немає іншого виходу»

Є два варіанти проектів приватизації підприємств вугільної галузі. Перший — міністерський, другий розроблено у Донецьку силами вчених низки галузевих інститутів та фахівцями облдержадміністрації. Основна ідея донецького варіанта така: вкладаючи державні кошти в перспективні підприємства, зробити їх інвестиційно привабливими і випустити на ринок, підготувавши до приватизації.

— Аналіз стану вугільної промисловості за останні кілька років свідчить: що більше вкладається бюджетних коштів, то галузь працює гірше, — каже голова облдержадміністрації Володимир Логвиненко. — За прогнозами на цей рік ми знижуємо обсяг видобутку на 6 відсотків. Водночас збільшуємо обсяг бюджетного фінансування в 1,4 разу. Надходження бюджетних коштів на одну тонну видобутку на підприємствах області зросло з 55 до 82 гривень за тонну, або в 1,5 разу. А собівартість вугілля при цьому збільшилася вдвічі.

На думку керівника області, вугільні підприємства, які залишаються у державній власності, не зацікавлені в ефективній роботі. «Є шахти, які видобувають 100—200 тонн на добу і мають дві тисячі працюючих. Кошти на зарплату надходять із держбюджету. Люди не зацікавлені поліпшувати роботу. Настав час, нарахували зарплату — і він її отримав».

Автори проекту розділили шахти на чотири групи: перша — перспективні, друга — потенційно перспективні, третя — такі, які не мають глобальної перспективи, але повинні допрацювати свої запаси. До четвертої групи потрапили шахти, які потребують реконструкції, тимчасової консервації або негайної ліквідації. Найпривабливішими для потенційних власників будуть, мабуть, підприємства із першої групи. Серед них: шахти «Трудівська», «Південнодонбаська №1» та «Південнодонбаська №3», імені Бажанова, «Шахтарська-Глибока», «Краснолиманська», імені Стаханова — всього 21 підприємство.

Для підвищення ефективності роботи шахт, які видобувають енергетичне вугілля, пропонується створити вертикально інтегровану державну компанію у складі шахт та електростанцій. Що стосується коксівного вугілля, то в приватизації таких підприємств зацікавлені металурги. Для тих шахт, де період окупності інвестицій становитиме не більш як 5—6 років, пропонується продавати великі пакети акцій на комерційних конкурсах. Для інших — продавати підприємства цілісними майновими комплексами шляхом проведення некомерційних конкурсів бізнес-проектів.

Після реалізації запропонованих заходів обсяг державних коштів на підтримку вугільної галузі повинен скоротитися, вважають в облдержадміністрації. «У нас достатньо соціальних напрямів, які потребують вільних грошей», — пояснив В. Логвиненко. А на запитання, чи не наштовхнеться програма, яка обіцяє ледь не «будівництво комунізму» у вугільній галузі, на спротив чиновників і самих шахтарів, керівник області відповів: «Це не будівництво комунізму. У держави просто немає іншого виходу».

Фото Юрія ВЕНГЕРЕША (з архіву «Голоса України»).