Добре ся там діє, де два оре, а третій сіє

600-річчя Чернівців, окрім загального ажіотажу мешканців міста, — дуже серйозне випробування на зрілість для міської влади. За радянських часів місто з унікальною архітектурою австрійської доби втратило блиск. На серйозну реставрацію будівель, до яких прискіпливо приглядається ЮНЕСКО, від Москви, яка тоді все краще забирала собі, годі було очікувати. Нині столиця вже не нашої батьківщини навіть відмовляється повернути Чернівцям грамоту молдовського князя Олександра Доброго, датовану 8 жовтня 1408 року, де вперше згадано місто над Прутом. У відповідь на чолобитну Чернівецького міського голови Миколи Федорука Росія рукою Віктора Черномирдіна повідомила, що відповідно до російського законодавства всі архівні документи, які зберігають у державних музеях Російської Федерації, є державною власністю і не можуть бути передані в інші країни. Завдяки такому «добросусідству» свій 600-річний ювілей українське місто, схоже, відсвяткує без «метрики», зухвало вивезеної колись до Москви. Про це, власне, і бесідуємо з багаторічним Чернівецьким міським головою Миколою ФЕДОРУКОМ (на знімку), який, тим часом, до кінця намагається зберігати витримку та толерантність.

— Миколо Трохимовичу, познайомте коротко читачів з інших регіонів України з нашими Чернівцями. Почнімо з історії.

— Чернівці стали відомі спочатку як провінційне містечко монархії Габсбургів, яке, незважаючи на периферійність, дуже швидко стало розвинутим торговельним центром Буковини у складі Австро-Угорської імперії. Плани в нашому регіоні монархія мала серйозні, що видно з архітектури. Чернівці будували розважливо, капітально і виразно. Багато будівель за архітектурою не поступаються віденським будинкам. Чернівецький драматичний театр є зменшеною копією Віденського. Що казати, коли в Чернівцях ще століття тому діяли водогін, каналізація, в будинках працювали ліфти, а в помешканнях були ванні кімнати. Тому ми чітко усвідомлюємо відповідальність перед першими фундаторами столиці Буковини за збереження безцінної історичної спадщини. Ми підготували пакет документів для номінації культурних надбань Чернівців до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як взірця цілісного містобудівного середовища з чітко вираженою поліетнічністю. До державного реєстру культурного надбання внесено 17 пам’яток археології, 12 пам’яток монументального мистецтва, 602 пам’ятки архітектури, садово-паркового мистецтва та ландшафту, з яких 25 є пам’ятками національного значення.

Нині міська рада звернулася до чернівецької громади, людей бізнесу з проханням узяти активну участь у підготовці нашого міста до 600-літнього ювілею. Люди відгукнулися. Символічно, що наші пращури ставили питання так само. Вся чернівецька громада напередодні 500-річного ювілею, кожен мешканець, усі національно-культурні об’єднання та товариства, всі конфесії віднаходили кошти та безпосередньо готували свято. Всі разом, «спільними зусиллями», написавши потім ці слова на прапорі нашого міста. 500-річний ювілей Чернівців мав тоді резонанс у всій Європі і Північній Америці, де мешкають колишні чернівчани.

— Чи маєте таку допомогу сьогодні, адже міська влада вже перебуває в цейтноті, півтора року, що залишилося до свята, збіжуть швидко, а роботи — непочатий край.

— Допомагають тим, хто сам працює. Ми вдячні керівникам держави, міністерств і центральних відомств, народним депутатам України, керівництву області за розуміння і конкретну допомогу. Водночас вважав би за потрібне привернути увагу до такого. Ми, безперечно, подолаємо нелегкий шлях для внесення в реєстри ЮНЕСКО. Але, дивлячись трохи далі, треба сказати, що значних коштів на справжню реставрацію, як і, на жаль, достойних фахівців-реставраторів, чернівецька міська рада сьогодні залучити не може. Нині Ратуша покликана здійснити бодай надійну консервацію архітектурних родзинок міста, створити умови для запобігання руйнуванню того, що маємо. Паралельно постає питання про залучення реальних інвестицій. Ми самостійно докладаємо певних зусиль для цього, і найбільшим інвестором у Чернівцях є міська рада. Минулого року бюджет розвитку міста становив понад 100 мільйонів гривень. Розраховуємо, що на деякий час нам ще вистачить об’єктів комунальної власності для приватизації, оренди, продажу землі. Принаймні доти, доки Верховна Рада, нарешті, прийме закон про податок на нерухомість. Але без серйозних інвестицій ззовні про відродження Чернівців як архітектурної перлини України й Європи годі казати.

— А є вже люди, готові сприяти в отриманні таких коштів, є бізнесмени з бажанням інвестувати в Чернівці?

— Інвестиції — це дуже особистісна і делікатна річ, яка залежить від того, наскільки люди одне одного знають особисто та довіряють одне одному. Тому дуже сподіваємося на сприяння Президента України Віктора Ющенка, який нещодавно відвідав Чернівці, людину, котра уособлює Україну в світі, і просимо його допомогти нам у цьому. Президентом 2008-й проголошено Роком туризму і курортів, а відповідні державні структури отримали доручення від нього: створювати умови для розвитку туристичної галузі в регіонах через залучення інвестицій у будівництво та реконструкцію об’єктів туристичної інфраструктури. У нас — саме такий випадок. Хочу наголосити, що близько 5 тисяч будівель, в яких проживають понад 75 тисяч мешканців, експлуатуються вже більш як 100 років. Одними з основних проблем міста є мережі водопостачання та водовідведення, енергопостачання. Значна частина їх теж працює понад століття. Загальна довжина каналізаційних мереж — 242,6 кілометра, хоча Чернівці каналізовані лише на 43 відсотки, а 40 відсотків мереж потребують заміни та капітального ремонту.

Водопостачання Чернівців кілька десятків років тому вирішили екстенсивним шляхом, побудувавши через нестачу прутської води водогін Чернівці—Дністер. Водогін перетинає різновисоку місцевість, що змусило ставити потужні електронасоси для підкачування води. Тепер енергоресурси подорожчали в рази, і в Чернівцях чи не найвищі в державі тарифи на воду. Отримані кошти можна було б спрямувати на розбудову Прутського водозабору, проект якого ми вже маємо, як і розрахунки, й це здешевило б тарифи утричі. Якби нам за такої ситуації допомогли вітчизняні та іноземні виробники після президентського чи прем’єрського натяку...

Нещодавно міська комунальна власність поповнилася міжнародним аеропортом з його непростими проблемами. І тут була б доречною увага зацікавленого інвестора задля досягнення справді міжнародних стандартів в обслуговуванні пасажирів, гостей міста, для спрощення сполучення з іншими країнами, історично пов’язаними з буковинським краєм.

Чернівецькою міською радою в 2004 році був затверджений «Стратегічний план розвитку міста Чернівці до 2011 року», який визначив економічні, організаційні, нормативно-правові, фінансові, кадрові та інші складові для організації основних принципів сталого розвитку міста. На здійснення заходів з виконання цільових комплексних програм із міського бюджету виділяється до 30 мільйонів гривень щороку. В 2005 році було освоєно на капітальний ремонт житлового фонду 14,3 мільйона гривень. Проте сьогодні лише в Шевченківському району на капітальний ремонт житла необхідно 18 мільйонів гривень. У 2006 році 50 мільйонів гривень виділено на 106 об’єктів, серед яких добудова комплексу дитячої лікарні, перший етап реконструкції Площі філармонії, реконструкція інженерних мереж на вулиці О. Кобилянської, реставраційні роботи в Резиденції буковинських митрополитів і в колишньому Єврейському домі.

— Можливо, доречним було б втручання центральної влади в історію із грамотою господаря Олександра Доброго, яку присвоїла Росія?

— Є великий комплекс міжнародних питань у зв’язку з підготовкою до 600-річчя, які ми без центральної влади вирішити не зможемо. Незважаючи на відмову російської сторони, ми не полишаємо надії отримати документ, де вперше згадується про Чернівці, який зберігається в Державному історичному музеї Росії, у відділі писемних джерел, фонд 17, справа 41/23а, аркуш 11. Думаю, якби до російської сторони звернувся Президент, Прем’єр-міністр чи Голова Верховної Ради України, відповідь була б не така категорична. Вважаю, факт передачі документа без зайвих і гучних слів довів би дружбу між нашими народами в найкращих українських, російських і чернівецьких традиціях. Далі. На заклик узяти активну участь у нашому спільному ювілеї вже відгукнулися чимало людей у світі, тією чи іншою мірою причетних до Чернівців. Досягнуто домовленості про візит до Чернівців Отто фон Габсбурга в червні 2007 року. Готується передача в дар місту бібліотеки письменника-чернівчанина Пітера Деманта, який нещодавно помер у Москві. У цьому сенсі, гадаю, за певного сприяння Києва в Чернівцях, окрім румунського консульства, могли б запрацювати ще декілька консульств іноземних держав, насамперед Ізраїлю, Німеччини, Австрії, Канади, США. Це дало б змогу ефективніше працювати з чернівецькою світовою діаспорою, значно спростити міжнародну співпрацю міста напередодні ювілею.

— Які будуть запрошення нашим та іноземним гостям? Чи розроблено вже комплекс символіки ювілею?

— Чернівці вже мають свій символ ювілею — це стилізовані під металічну ковку літери і цифри «Чернівці-600», вдало поєднані нашими художниками із зображенням старовинного ліхтаря, який є одним із символів міста. Але є ще комплекс певних гуманітарних проблем. Хотілося б мати ювілейну монету на честь 600-річчя, поштову марку, поштівку тощо. Хочемо видати під патронатом Президента високопрофесійний мистецький альбом, гарні путівники або й кінофільм про славне місто над Прутом — колиску всесвітньо відомих постатей. Разом з облдержадміністрацією ми запланували на високому представницькому рівні провести Всесвітній форум буковинців. Дуже сподіваємося, що оргкомітет очолить віце-прем’єр Володимир Рибак. Істотно посприяв і, сподіваємося, ще посприяє в розв’язанні наших фінансових проблем перший заступник міністра фінансів пан Копилов. Завдяки спільним зусиллям проект Розпорядження про святкування ювілею Чернівців уже перебуває на розгляді в уряді. Що стосується іншого, давно на часі відкриття музею Чернівців. Колекція заслуженого майстра народної творчості Івана Назаровича Снігура, знавця та збирача буковинських старожитностей, могла б стати його основою. У місті в приватних помешканнях збереглося чимало предметів ужитку ще австрійських часів, це теж треба показати молодим чернівчанам, які тільки вчаться пишатися рідним містом. Але придбати помешкання для музею надто складно. Можливо, центральна влада якось допомогла б вирішити це питання цільовим шляхом.

Повірте, я далекий від бажання перекласти всі проблеми Чернівців на центральні органи влади. Ми здатні самостійно зробити чимало, що не раз доводили в минулому і доведемо цього разу. Проте не можу не послатися на стару буковинську приповідку: «Добре ся там діє, де два оре, а третій сіє».