Із досьє

Михайло ГладІй, голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики і земельних відносин

Народився: 6 листопада 1952 р. у с. Стрілків Стрийського району Львівської області.

Освіта: Омський ветеринарний інститут (1975 р.), доктор економічних наук, академік Української академії аграрних наук.

Основні етапи трудової діяльності:

1975—1990 рр. — робота на різних керівних посадах в агропромисловому комплексі Новосибірської області, Росія (1975—1978 рр.) та Львівської області (1978—1990 рр.);

1990—1992 рр. — голова Стрийського райвиконкому Львівської області;

1992—1996 рр. — заступник голови Львівської облдержадміністрації і перший заступник голови Львівської облради;

1996—1997 рр. — начальник відділу з питань агропромислового комплексу і продовольства Кабінету Міністрів України;

1997—1999 рр. — голова Львівської облдержадміністрації;

1999—2001 рр. — віце-прем’єр-міністр України;

2001—2002 рр. — голова Львівської облдержадміністрації.

З квітня 2002 р. і понині — народний депутат України.

Заслужений працівник сільського господарства України.

М. Гладій одружений, має двох дорослих дітей і чотирьох онуків.Про законодавчі перспективи

— Ви очолюєте комітет, через який проходять усі законопроекти, що стосуються і аграрного виробництва, і села загалом. Які законодавчі зміни слід очікувати нинішнього року?

— Передусім розглядатиметься великий блок земельних питань. П’ять років Верховна Рада не могла прийняти закон про державний земельний кадастр. Ми нарешті ухвалили цей документ, що стало великим досягненням.

Хоч як це важко, хоч як багато опонентів, але і законопроект про ринок землі остаточно приймемо. Це відсотків на 80 вирішить проблеми ринку землі, зокрема земель сільгосппризначення. Звісно, крім цього, треба ухвалити ще чимало документів. На розгляді комітету є більш як два десятки законопроектів, присвячених цьому питанню. Слід, приміром, відпрацювати правила проведення земельних аукціонів, внести зміни до законів про іпотеку, про оренду землі стосовно можливості застави земельних паїв для отримання позички. Сподіваюся, впродовж нинішнього року ці закони будуть прийняті. Далі — Кабмін на їх виконання повинен розробити відповідні процедури, підготувати відповідні служби, щоб із 1 січня 2008 року спокійно запрацював прозорий ринок землі. А доки такого не буде — сотки в селян скуповуватимуть за безцінь. Тому і треба створити своєрідне законодавче дерево...

Ще одне важливе питання. Думаю, нам вдасться підготуватися серйозно до бюджетної резолюції, змінити схему і концепцію фінансування села. Це вже на 2008 рік.

Сподіваюся, 2007-й стане роком започаткування біотехнологій. Йдеться про виробництво у нас етанолу і біодизеля. Потрібно підтримувати цю програму фінансово. Ставимо завдання — підвищити частку біопалива у бензинах до 5—7 відсотків. Об’єднана Європа планує 5,25% додавати до 2010 року, Сполучені Штати вже 15% додають, Бразилія — до 27%.

Власне, якби ми таке законодавче поле створили сьогодні, а потім десь у травні оголосили тендер на будівництво трьох заводів, дали посил для світового бізнесу: «Ласкаво просимо до України! У нас є такі преференції для вас, пільги, приїжджайте, будуйте заводи...» Мало того, сировинну базу Міністерство аграрної політики повинно серйозно відпрацювати. Скільки сіємо кукурудзи, скільки цукрового буряку, скільки ріпаку...

Перед очима Америка, а думки линуть у село

— Треба розуміти, саме поїздка до Сполучених Штатів дала черговий поштовх до розвитку в Україні відновлювальних джерел енергії. Але повернімося до земельних питань. Ви тепер погоджуєтеся з думкою опонентів аграрної реформи, що поділ колгоспних ланів на частки і відведення їх на місцевості був помилкою?

— Це не була помилка. В Сполучених Штатах навпаки підтвердилося те, що ми зробили правильно...

— Тобто, після запровадження ринку сільгоспугідь піде процес консолідації розшматованих часток?

— Так. Річ у тому, що без приватної ініціативи не можна просуватися вперед, в тому числі і в агровиробництві. Ми зустрічалися з асоціацією фермерів в штаті Айова — люди грамотні, які ведуть фермерську справу. Відомий аграрій Федір Трохимович Моргун ставить питання до голови асоціації: «Скажіть, будь ласка, якби ви стали президентом України або головою Верховної Ради чи керівником уряду, то приватну власність на землю запроваджували б? І взагалі, чи сприймаєте її як рушійну силу на селі?» Відповідь була: «Так, тільки приватна власність, тільки приватна ініціатива, а усе інше — то похідне». Американці вважають, що без цього рухатися вперед досить складно.

Часто журналісти запитують мене: які помилки були допущені під час реформування АПК? Я називаю одну: реформа в нас зупинилася, пройшла лише третину шляху. Ми кинули сільське господарство в такий аморфний стан! Якщо сьогодні хтось бачить інший шлях, чому за 15 років не запропонували?

Окремі члени нашої делегації усе цікавилися в американців: «Що краще: крупне виробництво чи дрібне?» Відповіді прямої не було, мовляв, як де і в залежності від того, хто чим займається. Середнє фермерське господарство у США — 100—120 гектарів. Якщо надто великі, кажуть американці, то вони приносять шкоду, бо не роблять руху уперед. Дуже дрібні — теж не на користь, бо призводять до збитків. Тільки симбіоз, співпраця дає позитив.

Ось японці великі господарства дрібнять, щоб була конкуренція, не було монополізму...

Про свинство у рік Кабана

— На засіданні з нагоди 75-річчя Української академії аграрних наук згадували, що ви свого часу успішно розбудовували Стрийський свинокомплекс на Львівщині. Як зараз поживають там «п’ятачки»? Чи знаходите можливість надавати цьому підприємству допомогу?

— Дуже цікавий історичний шлях пройшло це господарство. Свинокомплекс був збудований у 1986 році.

— Тобто, це відносно нове підприємство?

— Новий комплекс, 54-тисячник. Під моїм керівництвом завершували будівництво. Були досягли вже проектного рівня — постановки 36 тисяч свиней. 54 тисячі — оборот свиней за рік, з реалізацією. Це був потужний комплекс. Причому поруч стояв комплекс на три тисячі великої рогатої худоби. Я там працював три роки, потім — кар’єрне зростання... Так от, це господарство упало до нуля. На жаль, знищили його. Але, на щастя, торік навесні приїхали датчани, викупили комплекс — там було небагато, лише 7 тисяч голів свиней «дожило» до нашого часу. Приватник викупив і продав датчанам. Датчани хочуть вирощувати щороку 60 тисяч свиней. Вірю, що вони це зроблять. Взяли в оренду дві тисячі гектарів землі навколо. Думаю, проект запрацює.

Не стояти розкорякою між СОТ і колгоспом

— Як, на вашу думку, вплине вступ до Світової організації торгівлі на ситуацію у вітчизняному агросекторі?

— Якщо ввійдемо до СОТ і не відстоюватимемо свої позиції, пастимемо там задніх. Нас ніхто звідти не викине, але й ми нічого з того не матимемо. Сам вступ до СОТ — це тільки перший маленький етап. А далі — робота у Світовій організації торгівлі. Боротьба за квоти, ринки... Ми вже тоді будемо рівноправними з американцями, французами, не тільки у обов’язках, а й у правах. І там треба відстоювати свої позиції. Приміром, ми прийняли закон, що дозволяє ввозити до України на пільгових умовах 260 тисяч тонн цукру-сирцю. Країни СОТ поставили вимогу — ми вимушені. Тож давайте порушувати питання — щороку продавати на теренах об’єднаної Європи 300 тисяч декалітрів нашої горілки. Жорстко ставити. Ось поляки у перший рік після вступу заробили великі гроші на картоплі. Бо поставили питання перед країнами Євросоюзу щодо можливості її продавати. І надалі це роблять.

У СОТ ми маємо бути активними, повинні працювати. Дипломатам, посольствам треба активізувати економічні відділи. Якщо вже вирішили інтегруватися, займатися економікою — варто залишатися послідовними. Нам усім необхідно усвідомлювати — повороту назад, до колгоспів, не буде. Треба удосконалювати те, що є. Бо щоб повертатися до колгоспів, треба реанімувати радянську владу, шосту статтю Конституції СРСР... Зробити це вже неможливо. Тому необхідно швидше запровадити ринок землі, щоб у держави і суспільства з’явився інтерес до бізнесу на селі... Повірте, буде нормальний ринок землі — підуть інвестиції, підуть гроші. А хто зараз вкладатиме кошти, як це не його? Дивіться, у промисловості зрушення ідуть, у паливно-енергетичному комплексі йдуть, в банківські сфері ідуть. Згадайте, які банки ще десятиліття тому були. Сміялися над тими банками. А тепер дивіться, які потужні, заробили гроші, працюють, вже й кредити дають, вже пішло. А ми на селі ще заморожені...