Головний напрямок — Словаччина

Закарпаття через близькість до кордонів сусідніх держав, а віднедавна — ще й членів ЄС, набуло статусу своєрідного центру переправляння нелегальних мігрантів. Більшість нелегалів (а на сьогодні це здебільшого молдавани, індуси, бангладешці) прагне потрапити найперше до Словаччини, оскільки вона своїм міграційним законодавством ставиться до нелегалів лояльніше, ніж Угорщина чи Румунія. На україно-словацькому кордоні чи підступах до нього їх затримують не сотнями, а тисячами. Безперечно, потрапити до омріяної Європи вони не могли б, якби не існувало злочинних угруповань, у мережу яких входять також посередники, перевізники та провідники.

Слідчим відділом Управління Служби безпеки в Закарпатській області лише впродовж минулого року розслідувано 77 кримінальних справ проти 110 осіб, причетних до переправляння нелегальних мігрантів.

— Стосовно п’яти десятків із них уже винесено судові рішення, інші чекають вироків, — каже заступник начальника Управління СБУ в Закарпатській області Богдан Тиводар. — Оскільки й наше законодавство цей надзвичайно прибутковий «бізнес» серйозним злочином не вважає, більшість із них відбувається легким переляком у вигляді трьох-чотирьох років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим терміном на один—два роки.

— За якою, бодай у загальних рисах, схемою діють посередники, перевізники та провідники?

— Почнемо з посередників та перевізників, бо це найбільш поширена ланка в цьому ланцюжку. Торік у липні приватний таксист, ужгородець Ч. пристав на пропозицію такого собі Василя — зустріти в місті Стрию трьох громадян Молдови й доставити їх до Ужгорода. Поселили їх на одній із дач неподалік обласного центру, яку Василь орендував для цієї мети. Кожен «гість» мав сплачувати за це по 100 гривень щоденно.

Приблизно через місяць таксист отримав нове доручення — доставити на дачу шістьох громадян Молдови з Чопа та ще шістьох — з околиць Ужгорода. До настання сприятливого моменту для перетину кордону молдаван забезпечували харчовими продуктами. На початку серпня таксист, за вказівкою Василя, у три прийоми — по чотири особи — звіз «дачників» на околицю Ужгорода неподалік україно-словацького кордону і передав їх ще трьом спільникам, які мали чи не найскладніше завдання — переправляти молдаван до Словаччини.

«Операція» завершилася успішно. А вже через день дача прийняла інших тимчасових постояльців. Але тим не поталанило: через два дні співробітники УСБУ та прикордонники їх затримали. Таксиста Ч. за вироком Ужгородського міського суду засудили до трьох з половиною років позбавлення волі із звільненням від відбуття покарання з іспитовим терміном один рік. Але це випадок типовий, і таких прикладів багато.

— Тоді про нетипові...

— Такими є ті, коли одна особа виступає в кількох іпостасях...

Наприкінці липня 2006 року за 9 кілометрів від україно-словацького кордону, на ділянці прикордонної застави «Кам’яниця», співробітники УСБУ затримали десятьох громадян Молдови. Супроводив їх у мандрах з метою незаконного перетину кордону їхній співвітчизник Г. з міста Теленешти. Досудовим слідством було з’ясовано, що він сам, маючи намір незаконно виїхати до Італії, звернувся в Кишиневі до не встановленої слідством особи на ім’я Олександр. Той поставив умову — за нелегальне переправляння до Італії через територію України, Словаччини й Австрії треба сплатити 3000 євро. При цьому зауважив, що вже сформовано групу громадян Молдови, котрі теж хочуть до Італії, й запропонував супроводити їх територією України до Словаччини за матеріальну винагороду в 300 євро. Після цього група вирушила мікроавтобусом до Чернівців. Під час проходження прикордонного контролю члени групи вказали в імміграційних картках мету в’їзду в Україну: відкриття робочих віз у посольстві Словацької Республіки в місті Києві. У Чернівцях група пересіла до іншого мікроавтобуса і без особливих пригод дісталася Закарпаття. Подальший шлях нелегалам оперативники УСБУ перекрили саме тоді, коли група перевдягалася в лісі у зручніше взуття. Вироком Ужгородського міськрайонного суду Г. засуджено до позбавлення волі з іспитовим терміном один рік.

— Є й інші нетипові випадки?

— Безперечно. Хоча б такий, як намагання двічі увійти в одну й ту саму ж річку.

Ще в серпні 2005 року шістьох бангладешців та одного індуса затримали під час незаконного перетину україно-словацького кордону. Їх доставили у табір для тимчасового утримання нелегальних мігрантів, що поблизу села Павшина Мукачівського району. У вересні затримані звернулися із заявами про отримання статусу біженців. Під цим приводом за сприяння адвоката Н. їх звільнили, й одразу вони потрапили під його опіку. Адвокат передав їх не встановленим слідством організаторам каналу незаконного переправляння через державний кордон України. Останні змусили звільнених іноземців зателефонувати родичам, щоб ті надіслали гроші й розрахувалися за послуги. Після цього їх передали трьом провідникам — громадянам України, щоб з їхньою допомогою ще раз перейти кордон.

Але й ця спроба зазнала фіаско. Група нелегалів та її провідники були затримані співробітниками Управління СБУ в Закарпатській області та працівниками міліції. Обвинувальним вироком Ужгородського міськрайонного суду провідників нелегалів засуджено до трьох років позбавлення кожного. І знову із встановленням іспитового терміну, тобто умовно.

Двічі в одну річку прагнув увійти наш співвітчизник І. з Ужгорода. Під час спроби переправити разом із своїм спільником через кордон 15 вихідців з Молдови та Індії група була затримана прикордонним нарядом. Проте І. вдалося втекти й опинитися на території Словаччини. Але й там він продовжив займатися протиправною діяльністю і за співучасть у незаконному перетині кордону та перевезенні нелегальних мігрантів був засуджений Міхаловецьким окружним судом до позбавлення волі терміном на 14 місяців. Після відбуття покарання був депортований в Україну. В січні вироком Перечинського райсуду Закарпатської області засуджений до трьох років позбавлення волі. Зауважу, що останнім часом вироки стали більш суворими. Так, понад десять осіб, причетних до переправляння нелегалів відбувають покарання вже не умовне.

Замість висновків

Нелегальний «бізнес» — справа надзвичайно прибуткова. Переправляння на Захід коштує кожному нелегальному мігранту, залежно від місця розташування його країни, 10—12 тисяч доларів. Оскільки покарання тих, хто задіяний у цій справі, в Україні справді умовне, до неї залучаються навіть прикордонники.

Так, у січні набув законної сили вирок Ужгородського міськрайонного суду в справі семи переправників нелегальних мігрантів, серед котрих були й два військовослужбовці Чопського прикордонного загону: сержант-контрактник Ф. та його ровесник Б. Ця група впродовж 2006 року зуміла переправити до Словаччини майже 70 громадян Молдови.

Що тоді казати про мешканців прикордонних населених пунктів? І хоча їм перепадають лише крихти від щедрого нелегального столу, вони й цьому раді. Тому без найменших сумнівів погоджуються на роль перевізників або надають нелегальним мігрантам житло. І допоки чинне законодавство передбачатиме умовні покарання, доти не заростатимуть нелегальні стежки-доріжки.

Ось і минулого тижня співробітники УСБУ та закарпатські міліціонери затримали «Волгу» мешканця Свалявського району, в салоні якої було 10 бангладешців. За словами водія, він мав довезти їх до Мукачевого.