Ми є свідками в минулому й сьогодні, коли владні коридори наповнюються стурбованими розмовами про соціальний діалог працедавців та профспілок. У різний час, наприклад у 1998
—2002 роках, розроблялися навіть законопроекти про соціальне партнерство, але вони так і залишилися на папері, бо не знайшли подальшої підтримки. Тому 2007 рік, очевидно, увійде в історію роком справжнього конструктивізму: Верховна Рада України вже прийняла в першому читанні проект закону України «Про соціальний діалог в Україні». Про цю актуальну й надзвичайно важливу проблему для трудових колективів гірничо-металургійного комплексу України ми й ведемо бесіду з головою Центрального комітету профспілки металургів і гірників України Володимиром КазаЧенком.—
Не хотілося б хвалитися нашою наполегливістю в боротьбі за права трудящих, але можу чесно стверджувати, що нинішній рік став переломним у формуванні та становленні справжнього соціального партнерства. Подолавши безліч всіляких нових особливостей, ми домоглися укладання галузевої угоди між власниками підприємств, установ, організацій галузі (працедавцями), їх уповноваженими представниками та органами в особі Мінпромполітики України, Фонду держмайна України, Федерації металургів України, господарських об’єднань та нашою профспілкою металургів та гірників. Відтепер партнерство триматиметься на двох сторонах, які несуть рівноцінну відповідальність за трудові, соціальні, економічні, культурні права та інтереси трудівників.—
Володимире Івановичу, ми вже, слава Богу, пережили той час, коли профспілки повсюдно шуміли, що є «школою комунізму», а насправді були формальними, часто-густо безправними і керованими виконавцями компартійних директив, які не завжди несли соціальний чи економічний захист трудівнику. Що, профспілки стануть «школою капіталізму», коли працедавець демонстративно може нехтувати правами трудящих?—
Дякую за чесне запитання. Дійсно, не просто перейти від «школи» до «школи», бо свідомість власника та свідомість трудівника є, на жаль, дуже часто не тотожними. Ми тривалий час вели діалог зі власниками і нині стали школою життя, школою виживання. А «процес пішов» тільки торік улітку, коли після жвавого листування та обміну інформацією вдалося наблизитися до ситуації, що набула дієвого розвитку у практичних переговорах. А там і чітко визначилися інтереси: чого хоче профспілка й чого абсолютно не хоче власник-працедавець. Якраз у жовтні вперше за всю історію ПМГ вдалося чітко сформувати й наші умови, на які погодилися реальні власники підприємств галузі, у тому числі й держава в особі Мінпромполітики та Фонду держмайна. Зрозумійте, через незначну частку державної власності в галузі, держава виступає скоріше спостерігачем, а не власником. До речі, у європейських країнах держава в особі міністерства праці також виступає спостерігачем, але ще й арбітром. При розбіжностях у позиціях, завжди підтримує сторону трудящих. Профспілці одночасно довелося принципово домовлятися з понад 10 представниками різних об’єднань, асоціацій і груп. А в такій ситуації неможливо приховати: хто є хто. По-діловому, відкрито, зчаста в режимі гострої полеміки, все ж знаходили вихід із асоціаціями «Укрвогнетрив» та «Укркокс», об’єднаннями «Укрметиз», «Укрколірмет» та «Укртрубопром», з «Метінвест Холдинг» (до нього входять Криворізькі відкриті акціонерні товариства — Північний і Центральний гірничо-збагачувальні комбінати», «Азовсталь», ВАТ «Харцизький трубний завод», ВАТ «Докучаєвський флюсодоломітний комбінат» та інші підприємства). Вичікувальну позицію спочатку зайняв у переговорному процесі власник ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг». З наближенням до профспілкової конференції з прийняття колективного договору включився в переговорний процес активніше.—
І що, «школа капіталізму» прислухається до аргументів робітничих повноважних представників — профспілок?—
Не тільки прислухаються, вони зацікавлені в урегулюванні тих гострих проблем, які висувають профспілки. Зваживши всі «за» і «проти», у грудні вищезгадані власники підписали галузеву угоду гірничо-металургійного комплексу України на 2007—2008 роки. Група підприємств, що виробляють металопродукцію (до неї входять 8 гірничорудних і металургійних підприємств, зокрема відкриті акціонерні товариства — Марганецький, Орджонікідзевський і Криворізький Південний гірничо-збагачувальні комбінати, ВАТ «Суха Балка», ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» та ін.), також одна з перших поставила підписи під угодою. Окремі положення було узгоджено в дещо іншій редакції, робота над якою продовжується. Однак треба зауважити, що основні соціально значні положення збережено для всіх без винятку підприємств. У січні цього року галузеву угоду підписали Фонд державного майна України й Міністерство промислової політики України. Деякі власники виявили непослідовність у своїй позиції. Водночас були спроби об’єднання роботодавців, Федерації металургів України, зірвати переговорний процес і втягти власників, що вже підписали галузеву угоду, у конфлікт із профспілкою. Скажімо, корпорація «Інтерпайп», яка володіє акціями чотирьох трубних заводів, не погоджується з підвищенням тарифу першого розряду до рівня 100% прожиткового мінімуму. Підпис ще не поставлено. Деякі підприємства, що не входять до великих промислових груп (представники яких підписали угоду), теж приєднуються до неї, приймають її норми у колективних договорах, наприклад, ВАТ «Миколаївський глиноземний завод», ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат». Переговорний процес закінчено, галузеву угоду підписано і зареєстровано в Міністерстві праці і соціальної політики України.—
Які ж головні пріоритети галузевої угоди, за які тривав такий виснажливий діалог, виборола профспілка металургів і гірників?—
Найперше, норми, які підвищують соціально-економічні гарантії трудящих. А це — мінімальні тарифні ставки робітників промислової та непромислової діяльності першого розряду з нормальними умовами праці на рівні не нижче прожиткового мінімуму для працездатної особи; забезпечення щорічного підвищення середньої заробітної плати в розмірі вище рівня інфляції, встановленого в колективному договорі підприємства; оплата за рахунок коштів підприємства вимушених простоїв, які мали місце не з вини працівника, у розмірі 100 відсотків тарифної ставки встановленого працівнику розряду (окладу), якщо він у цей час перебував на робочому місці; виплата працюючим винагород та винагороди за підсумками роботи за рік та за вислугу років, якщо це передбачено колективним договором; витрати на охорону праці мають бути в розмірі не менше 0,6% від суми реалізованої продукції та використання цих витрат за погодженням з профспілковим комітетом для поліпшення умов і безпеки праці. Дуже важливим є пункт галузевої угоди, де зазначено, що профспілковому комітету щомісячно відраховуватимуться кошти на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірі не менше ніж 0,5 відсотка від фонду оплати праці підприємства. В свою чергу працедавці та профкоми повинні раз на півроку звітувати перед трудовими колективами про виконання угоди та колективних договорів. Якщо ознайомитесь із галузевою угодою, то помітите, що вона зазнала понад 100 правок в сторону конкретизації сприятливих для трудящих норм, а профспілкова сторона повністю відмовилась від декларативних положень та від тих, що закріплені законодавчо. Наприклад, підприємство входить до створюваної холдингової компанії, транснаціональної корпорації, фінансово-промислової групи з набуттям відповідного статусу дочірнього. В угоді є гарантоване право, щоб за такої ситуації не було допущено зниження рівня соціальних норм і гарантій для трударів. Якщо у «материнської» компанії рівень гарантій був вищим, то автоматично він стає вищим і в приєднаного підприємства. Або така процедурна норма: продаж, передача, закриття, перепрофілювання, надання в оренду об’єктів соціально-культурного та побутового призначення, що перебувають у складі підприємства, можуть здійснюватися лише за згодою на це трудового колективу.—
Володимире Івановичу, а в цих закулісних і публічних «баталіях» між власниками та профспілками, яку позицію займала й займає влада на місцях і в центрі держави?—
В соціальному діалозі в економічній системі, де є власник засобів виробництва та люди найманої праці, неминуче виникає проблема регулювання їхніх відносин. Є непорозуміння, відверте небажання зважати на вимоги профспілок. Не будемо себе обманювати, в Україні ще немає повноцінного соціального партнерства, повторюю, повноцінного та такого само соціального діалогу. Чому? Недосконала законодавча база. Саме через це профспілки не можуть на рівних спілкуватися з представниками капіталу на рівні держави, галузі та особливо підприємства. В діючому нині законодавстві відсутня чітко виписана норма про обов’язковість укладання колективного договору для всіх суб’єктів господарювання. Всі ці свої проблеми ми обговорили вже цього року на зустрічі з Президентом України Віктором Ющенком, який погодився з поставленими проблемними питаннями й висловився за потребу становлення сильних профспілок. Ми домовилися про обговорення цих та інших проблем, продовжимо на засіданні Національної тристоронньої соціально-економічної ради, де й затвердимо план невідкладних дій з розвитку соціального діалогу. З Кабміном і Верховною Радою України маємо ділові стосунки й у критичні моменти боротьби за захист прав трудящих звертаємося за підтримкою. Прем’єр-міністр Віктор Янукович відвідував Кривбас, зважаючи на серйозні проблеми, що стримують працю гірничо-металургійного комплексу, розпорядився про створення міжвідомчої робочої групи з вдосконалення законодавства, оптимізації та обґрунтування тарифів на залізничні перевезення, погашення заборгованості з повернення ПДВ підприємствами-експортерами. Ми знаходимо порозуміння. Завдяки спільним діям ЦК нашої профспілки, підприємств, галузевих об’єднань Мінпромполітики України, народних депутатів Верховної Ради України вдалося домогтися, щоб до бюджету-2007 не було внесено підвищення тарифів за користування надрами для видобутку корисних копалин. Розроблено новий проект закону про активізацію інвестиційної діяльності в сфері енергозбереження у зв’язку з ростом цін на енергоресурси.—
Чому наші підприємства торують шлях до Європейського Страсбурзького суду з прав людини, як це трапилося зі Свердловським СП «Інтерсплав», що на Луганщині?—
Держава зіткнулася з ситуацією, коли система повернення ПДВ мала зловживання, зокрема, були численні випадки ухиляння від сплати, необґрунтовані вимоги повернення його, фіктивні експортні операції. Саме в цьому й запідозрили це спільне українсько-іспанське підприємство. ЦК ПМГУ неодноразово інформував профкоми підприємств, територіальні органи профспілки металургів і гірників про цю кризову ситуацію, де через незначні обсяги повернення ПДВ виникав дефіцит обігових коштів, і підприємство змушено зупинятись і скорочувати чисельність працюючих. Після наших звернень до вищих органів влади, правоохоронців з вимогою об’єктивно розібратися в конфлікті та забезпечити нормальну роботу трудового колективу підприємства, нас не почули. Так трудовий колектив став позивачем до держави у Страсбурзькому суді і виграв його, захистивши свої права на компенсацію за прострочене повернення ПДВ. Це серйозний урок для держави та тих, хто не хоче зважати на справедливі вимоги профспілок. Слід зрозуміти, що діалог — не дах, який накриває партнерство. Діалог — це жива тканина нашого щоденного виробничого та соціально-економічного буття. Підсумовуючи переговорний процес з прийняття галузевої угоди, скажу одне, що на цьому робота профспілки ПМГУ не завершена. Наступний етап — домогтися, щоб нова угода реально впливала на формування норм колективних договорів. Ми направили головам профспілкових комітетів листа про обов’язкову експертну оцінку проектів колективних договорів щодо закріплення в них нових норм, які розширять можливості трудових колективів на переговорах з роботодавцями з підвищення свого добробуту кожним найманим працівником.—
Дякую за відверту розмову.
