Народний учитель

За що б не брався Народний учитель: за будівництво шкільної обсерваторії чи оранжереї, спорудження планетарію чи «Криниці совісті», музею «Миру і дружби» чи басейну — він завжди запалював дітей захоплюючою метою, «блакитною» мрією, котру неодмінно можна здійснити власними руками і умінням.

За більш як тридцять років своєї кипучої подвижницької діяльності Олександр Захаренко перетворив невелику школу з «неперспективного» села на міжнародний освітньо-виховний центр шкільництва. До педагога-новатора, дослідника-практика приїжджали повчитися колеги з усіх республік колишнього Союзу та з-за кордону.

«Ім’я Олександра Захаренка для мене дуже дороге, — написав у Сахнівку після смерті свого друга у 2002 році видатний грузинський вчений Шалва Амонашвілі. — Він — гідний продовжувач української класичної педагогіки. Моя пам’ять бережно зберігає все, що пов’язано з Олександром Антоновичем. Те, що я побачив і почув під час спілкувань у його школі, — великий мені подарунок. Бажаю всьому колективу, кожному учителеві успіхів в утвердженні ідей Захаренка...»

Про втілення у життя багатогранної творчої спадщини великого українського вчителя говорили й на ювілейних заходах, присвячених 70-річчю від дня його народження. Вечори пам’яті, наукові конференції з участю вірного соратника і дружини Захаренка, ветерана освітянської ниви, Віри Петрівни, відбулися у Корсуні-Шевченківському, Сахнівці, Черкасах, Умані. На них йшлося про популяризацію ідей гуманізму і добра Народного вчителя. У цьому напряму є вже перші напрацювання.

Зокрема, в Уманському державному педагогічному університеті читається спецкурс «Педагогічна спадщина О. Захаренка», засновано іменну стипендію для обдарованих студентів. Черкаський національний університет видав «Біографічний покажчик» та книгу «Роздуми, поради, мрії» свого знаменитого випускника. У ЧНУ планують також відкрити навчально-освітню лабораторію, в якій досліджуватимуться наукові надбання педагога-академіка. Черкаський обласний комітет профспілки працівників освіти і науки України заснував з 2003 року премію імені Олександра Захаренка, котру вручають вчителям-новаторам та активістам профспілкового руху, видрукував спецвипуск газети «Голос профспілки», присвячений пам’яті незабутнього педагога.

У містечку Кам’янка, де 2 лютого 1937 року народився майбутній Народний учитель, збереглася батьківська хата Захаренків. У ній земляки мають намір відкрити музей. Ось тільки свідомо зволікають з виготовленням меморіальної дошки — хочуть викарбувати у бронзі новий статус Олександра Антоновича, як Героя України. Клопотання про присвоєння (посмертно) цього високого звання черкащани направили до Президента України. Цим актом хоч деякою мірою буде дезавуйовано горезвісне «партійне» нагородження за часів Леоніда Кучми найвищою нагородою держави єдиної в Україні вчительки, соціал-демократки (об’єднаної) з Черкащини, котра «прославилася» у ранзі парламентарія далеко не педагогічними вчинками.

У спадок після себе учитель від Бога залишив кілька написаних «розумом і серцем» книг: «Школа над Россю», «Починаймо робити добро», «Енциклопедія шкільного роду» у чотирьох томах, «Поради колезі, народжені в школі над Россю», «210 шкільних лінійок». Усі вони, як і залишене у рукописах, потребують вивчення, дослідження і поширення не лише серед педагогічної спільноти.

— Нещодавно я знайшов у батькових архівах, —поділився син Олександра Антоновича, також педагог, Сергій Захаренко, — тези його виступу «Десять моїх переконань». У цих нотатках батько чітко окреслив залежність нашої держави від якісної освіти і високої культури кожного громадянина. Від культури праці до культури спілкування. «Ми на довгі роки, — писав він, — залишимося у світі торговцями дешевою робочою силою, виконавцями елементарних технологій, брудної непрестижної праці або звичайними жебраками, якщо не збережемо те прекрасне, що створено попередніми поколіннями, не вдосконалимо сьогодення, не створимо найпередовішої освітянської системи...»

— Я постійно згадую батькову невтомну працю, — продовжував Сергій Олександрович, — його добрі, лагідні очі, ніжну, щиру посмішку, задумливий погляд... І розумію, що потрібно докласти якнайбільше зусиль, щоб продовжити його справу, щоб зберегти не тільки у своїй душі, а й у душах оточуючих ту доброту, шляхетність, гуманність, безкорисливість, які сповідував батько. Ту щиру віру, без якої неможливе щасливе життя, ту пристрасну любов, котра плекає у кожному Людину.

На знімках: Олександр Захаренко.

Фото автора.