Без спілкування — ніяк

 

 

— Зовсім нещодавно вважалося, що дитячий садок необхідний для розвитку дитини. Адже найчастіше «домашні» дітлахи, прийшовши до першого класу, тяжко пристосовуються до шкільних правил і спілкуються з однолітками. Ці труднощі пояснювалися насамперед тим, що таких дітей було дуже мало: переважну ж більшість становили саме «садочкові» малюки. Бувало, що діти переходили цілими групами з «дворового» дитсадка в таку ж «дворову» (тобто в мікрорайоні) школу. Зрозуміло, що дитині, яка виросла під батьківським крилом, влитися в колектив було складно. Нині ситуація інакша. Діти, які не відвідують дитсадка, перестали бути винятком. У перший клас приходять діти із різним «багажем»: хтось після звичайного державного садка, хтось після престижного приватного, з кимось сиділа нянька, мама або бабуся.

Однак, попри це, не варто нехтувати значенням дитячого садка для гармонійного розвитку дитини. По-перше, він дає спілкування з однолітками, чого малюк, починаючи з чотирьох років, дуже потребує. Тут він навчається знаходити спільну мову не тільки з іншими дітьми, а й з вихователями, що згодом допоможе налагодити стосунки зі шкільними вчителями.  По-друге, у дитсадку маля знайомиться з певними правилами поведінки й дисципліною, яких потрібно дотримуватися. По-третє, там багато можливостей для інтелектуального й фізичного розвитку. Малювання й ліплення, конструювання й розвиток мовлення, заняття музикою і фізкультура — цей мінімальний «джентльменський набір» забезпечує будь-який державний садок. А якщо батькам вдасться знайти насправді гарний дитсадок з насиченою програмою (такими бувають і державні!), то маля відвідуватиме його з великим задоволенням. Однак у будь-якому разі пам’ятайте, що самої «садкової» освіти недостатньо: батьки теж повинні займатися з дитиною.

Більшість психологів погоджуються, що оптимальний вік для початку відвідування саду — чотири роки, але цілком припустимі й три. До трьох років дитина вже не боїться залишатися на якийсь час без мами, цікавиться спілкуванням з однолітками. Якщо ж плануєте віддати маля в дитсадок до трьох років, врахуйте, що більшість малят у цьому віці не готові до розлуки з мамою. Вони думають, що близька людина їх залишила і їй не можна більше довіряти. Це може вплинути на дитину, похитнувши її відчуття базової безпеки. Прояв такої травми ви одразу й не помітите, але обов’язково побачите наслідки в майбутньому.

Віддавати дитину в дитячий садок чи ні — мають вирішувати лише батьки. Найголовнішим критерієм, на мій погляд, повинне бути бажання малюка (за умови, що обставини дають змогу вибирати). Усі діти різні, і деяким садок навіть необхідний. Наприклад, активним і ініціативним у 4—5 років нудно вдома, особливо, якщо вони — одні в сім’ї.

Якщо ж ви віддасте перевагу домашньому вихованню, то пам’ятайте: найскладніше — зовсім не інтелектуальний і фізичний розвиток дитини, а створення умов для її соціалізації. «Домашній» малюк повинен проводити багато часу на дитячих майданчиках, граючи й спілкуючись з друзями. Варто підшукати своєрідну заміну дитсадку — гурток, групу розвитку, дитячий клуб тощо. Головне, щоб після трьох років дитина не залишалася в замкненому домашньому просторі, сам на сам з мамою або бабусею, а поступово розширювала кордони світу, який вона пізнає.