«Якщо людина талановита, вона талановита у всьому», — ця фраза, що стала вже крилатою не тільки в нашій країні, напевно могла б послужити вдалим епіграфом до художньої виставки, розгорнутої в будинку Національної медичної бібліотеки в Києві. Тому що автор виставлених тут майже півсотні полотен Владислав БЕЗРУКОВ (на знімку) більше відомий як учений-медик, директор Інституту геронтології Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ. Утім, у кожного, хто ознайомиться із представленими роботами, назвати його непрофесіональним художником язик навряд чи повернеться. І саме на цьому акцентували увагу у своїх виступах на вернісажі академік НАН України Юрій Кундієв, академік-секретар Відділення біохімії, фізіології та молекулярної біології НАН України Сергій Комісаренко, професор-нейрохірург Микола Поліщук, член Національного союзу художників України Алла Ревенко та інші.
Переходячи від картини до картини, кожен відвідувач отримує унікальну можливість побувати в різних куточках України, зануритися в неповторну українську природу, помилуватися суцвіттям її весняних, літніх і осінніх фарб, зимовими візерунками, історичною й сучасною архітектурою, яку втілили в будинках, кварталах і вулицях різних міст вітчизняні й зарубіжні зодчі. Усе це немов ожило під кистю великого майстра, обтяженого в цей день безліччю турбот й, однак, таки встигаючого в «бліц-стилі» відповідати на запитання кореспондента «Голосу України».
— І все-таки, Владиславе Вікторовичу, чого у вашому серці більше — медицини чи мистецтва?
— За часом, звісно, медицини, а за обсягом — живопису, поезії, музики.
— Медицина надихає на творчість?
— Вона не просто надихає. Якби я не займався медициною, то, напевно, не став би захоплюватися й музикою, й живописом. Це речі, які, як правило, поєднані у просторі й у часі.
— З якого віку ви почали?
— Малюнок — це зовсім з дитинства, а живописом захоплююся вже років 50.
— Тематика у вас народжується експромтом чи ви продумуєте роботи наперед?
— Усе це, звичайно, — життя. Їдеш, наприклад, на дачу, побачив чудовий куточок... Або ж у відпустці, на морі, у лісі, на річці раптом захотілося щось намалювати. Є масло — маслом, немає — олівцем. Техніка різна, але головне, щоб сподобалося оточуючим. Раніше про це не думав, мені самому подобалося — малював для себе. А тепер дедалі більше обираю те, що може бути корисним, може сподобатися. Одне слово, хочеться, щоб подобалося й іншим. Тому, вибираючи об’єкт, який маю намір втілити в картину, підходжу саме з такою міркою.
— В одному з інтерв’ю ви якось сказали, що гарний настрій продовжує життя — така думка геронтологів. Отже, плодами свого дару, захоплення ви намагаєтеся створювати людям настрій?
— Люди отримують задоволення, приємні враження, емоції від того, що я роблю. Сподіваюся, що це якоюсь мірою дає змогу їм якщо не продовжити життя, то, принаймні, зберегти здоров’я.
— Скільки робіт ви написали?
— О, точно сказати важко. Кілька сотень. Кожна виставка, а їх було десь 27, із них 23 персональні, — це завжди від 30 до 50 нових робіт. Не виняток і та, яка щойно відкрилася. На ній, до речі, — не тільки масло, але й акварель, пастель.
Відгукнувшись на прохання одного з цінителів таланта вченого й художника, Владислав Безруков у звичній для себе манері помчав на протилежний кінець залу. Так жваво, немов йому зовсім і не 74. А мені згадалися неабиякі, філософськи глибокі полотна у виконанні відомого авіаконструктора Олега Антонова, художні роботи професора медицини Валентина Цапка, чудові, цілком здатні, на думку деяких письменників, скласти конкуренцію Ернесту Хемінгуею, твори великого хірурга Миколи Амосова та багатьох інших, хто залишив помітний слід не тільки в «своїй» галузі науки, техніки, медицини, а й у мистецтві та літературі. Серед них — і академік Владислав Безруков, чергова персональна художня виставка якого, до речі, відкривалася під акомпанемент його ж музичних творів... І воістину правда: якщо людина талановита, то талановита у всьому...
