Там гуляла душа козака

Тривалий час на ділянці національної автодороги Житомир—Чернівці (Н 03) в районі села Вихрівка, на півдні Хмельниччини, на трасу виходили... мертві душі. Принаймні саме так пояснювали водії причини дорожньо-транспортних пригод на цьому відтинку (їх тут ставалося найбільше в регіоні). «Привиділось», «дорогу перебігало щось у білому...», «лихий попутав», «щось понесло просто на зустрічну машину». А дорога пряма, як стріла, і рівненька — стан покриття відмінний, але все одно знов і знов — людські жертви. На одному місці.

Старожили згадували, що чули від своїх дідів: тут, поруч, у Козацькій долині, відбулася за часів хмельниччини кривава битва. Скільки тоді козаків полягло у цьому полі! Відтоді лежали вони невідспівані. «Ото вся та мара, яка йде на дорогу, і є душі загиблих. То вони просять, щоб оцей світ, нарешті, відпустив їх з Богом у той. Треба це зробити», — таке рішення пропонували владі сиві та мудрі діди. Та доки панував комуністичний світогляд, того не брали до уваги. А на дорозі дедалі гинули люди. Лише в роки незалежності в Козацькій долині насипали курган, встановили хрест та освятили його, священики відправили службу за упокій борців за волю. Не повірите: всі привиди-примари покинули Вихрівку, на дорозі стало спокійно.

Нахаби хочуть відшкодувань

На цій само автотрасі, вже ближче до Кам’янця-Подільського, в селі Гуменці, є ще одне місце, яке не дає забувати про себе. Щоправда, вже не рівне та гладеньке, а справжній гірський серпантин. Спуски, підйоми, круті повороти, міст через річку Тернавку, а під самісінькою дорогою — людські оселі... На всій трасі такого більше не знайдеш. Ці п’ять кілометрів, з 269-го по 274-й, називають у народі «тещиним язиком». Навіть якби зібрати докупи підступи всіх тещ зі всіх анекдотів, навряд чи змогли б вони позмагатися з цим «язиком» у кількості заподіяної шкоди, завданих збитків, яких ніхто досі не підрахував, не говорячи вже про забрані життя. Страшні цифри тепер повідомляє панно на в’їзді у володіння «гуменецької тещі». Тільки далеко не всі, напевно, вміють читати... Може, розслабляються тут, на перевалі, забачивши веселе, безтурботне життя численних шашличних під кронами лісу?! Чи не найбільше до «тещиного язика» «прилипають» дальнобійники. Воно й зрозуміло: дорога в них далека, втома дається взнаки, а коли йдеться до вечора, кожному хочеться швидше дістатися до місця. От і женуть... А круті віражі зі швидкістю ой не дружать. Переживши справжній шквал аварій, навіть по кілька на день, дорожники застосували власний винахід: влаштували аж два «уловлювачі» — гальмівні «кармани», якими можна з’їхати з траси в разі небезпеки. На останньому є й хрест, що мав би оберігати від біди. Ті з’їзди ще довго потім удосконалювали, робили пологішими. І що ж? Минулого року за дев’ять місяців «теща» «народила» 25 ДТП, 11 — з потерпілими, п’ятеро людей загинули, 22 травмовані. Цьогоріч, повідомив старший інспектор організації дорожнього руху 2-ї ВДАІ Юрій Вершигрук, уже є три ДТП. На щастя, загиблих нема, лише двоє травмовані.

— Найбільше ловляться на «язик», — каже пан Юрій, — іногородні. Вочевидь, не вірять нашій інформації, а головне, грубо нехтують знаки. А за власні помилки ще й матеріальних компенсацій вимагають. Одна молодичка за кермом «джипа» перевищила швидкість і перекинулася. Щойно вибравшись із халепи, тупнула ногою: швидко складайте акт, бо мені потрібно страховку отримати. Усі, хто перевищує швидкість, отримують покарання від «тещі». Як лишаються живі, мудрішають.

Не «клепайте» марно і на ДЕД

Хмельницькі обласні служба автодоріг та ДАІ обстежили цей відтинок і розробили заходи, які тепер виконує філія дорожньо-експлуатаційної дільниці, де начальником Василь Чорний. Ліквідували напливи на асфальтному полотні, поновили кювети, знесли дерева, що зменшували видимість, підсипали узбіччя.

Ця ділянка дороги, як жодна інша, потребує поверхневого обробітку. Бо робиться ковзкою вже від так званого жиру коліс. А траса вельми активна. За добу туди-сюди пробігає понад 20 тисяч одиниць автотранспорту. Коли на мосту перекинулася важка фура з м’ясними тушами, зламала повністю загородження. Довелося відновлювати, встановити найсучаснішу, більш надійну модифікацію. А саму машину чого вартувало витягнути! З ДЕД пригнали автокран і «напрацювали» майже на 13 тисяч гривень. Яких ніхто дорожникам не поверне, бо у статуті організації є пункт про надання допомоги в подібних випадках. Такі роботи виконує ще підрозділ з надзвичайних ситуацій. Але які є у нього засоби? «Нічого, крім «болгарки», — каже пан Вершигрук.

Трофеї — за нерви?!

— Добре тим гуменчанам, — позаздрив міський чоловік, який придбав у селі дачу. — Перекинулася ТІРа з кавунами — несуть старі і малі мішками додому. То трофейні цигарки рік розкурюють, то дармовим пральним порошком два роки перуть. І не гребують нічим. Як розбій на дорозі.

— Еге ж, — підтверджує Віктор Комарницький, котрий живе поруч із «карманом». — Якось навіть рулони друкарського паперу до дворів котили. Знаходяться такі, що й крадуть, користуючись чужою бідою. Та тільки далеко не всі так чинять. Мені особисто нічого не треба. Я відставник, колись військовою частиною командував. Маю пенсію непогану. Тут прадіди мої жили, я народився, звідси в армію пішов. Нікуди з цього місця не хочу. Дарма, що, буває, ваговоз заїде в «карман» і просто ляже на мої вишні. Кажуть: наділимо тобі город у полі. А цей віддай. Та в мене дружина хворіє, їй легше, коли город біля хати. Знаєте, тільки вночі десь хвіртка стукне — зриваюся й біжу надвір: чи не біда яка на дорозі? Не раз доводилося допомагати водіям. А коли в мене одного на всій вулиці був телефон, то з мого домашнього про кожну пригоду дзвонили і в міліцію, і в організацію, транспорт якої зазнав аварії. Вважай, по всій Україні, та ні, ще Союзу.

У Галини Усатюк, чия хата на самому мосту, своє бачення:

— Добре було б, якби нас переселили. А то все життя — гуркіт, нерви, вібрація. Бензовоз перекинувся — горіло все, що виросло на городах, річку отруїли. Як горох при дорозі, живемо. У мене дочка на заробітках, передала гроші — того ж дня цигани прийшли і серед білого дня вкрали. Правоохоронці розбираються й досі. На нашій вулиці самі пенсіонери. Отакий заслужений відпочинок у нас. Десь у 80-х роках минулого століття було розроблено проект, мали будувати дорогу. Люди кажуть: гроші розікрали, а дороги й нині немає. Кам’янець-Подільський — значний туристичний центр, уже міжнародного значення, досі не має об’їзної дороги. А місто поруч, рукою подати.

Тож гуменчани десь на самому дні сердець ще тримають надію: держава зверне увагу, кошти знайде, тоді і їх головний біль ущухне. А поки що сподіватися доводиться лише на нерукотворний хрест, що виник на узліссі на «верхівці» «язика». Дика грушка своєю чорною шкарублою гілкою під кутом 90 градусів проштрикнула дерево-сусіда, те всохло, кора облізла, відкрилось біле тіло. Увінчаний рушником та іконкою, цей хрест приваблює подорожніх, яким доводиться долати каверзи «язика».

На знімку: кінчик «язика» — міст.

Фото автора.