Як свідчить статистика, кожна німецька сім’я передплачує 2—3 газети: одну федеральну, тобто загальнонімецьку, одну регіональну, тієї землі, де вона мешкає, і одну місцеву — міську чи комунальну, якщо це невелике містечко. За насиченістю пресою (кількість газет на 1000 жителів) Німеччина посідає четверте місце у світі після Японії, Великої Британії та Швейцарії.

Раніше я щоранку прокидалася від дріботіння черевиків по сходах нашого під’їзду десь о 5 годині 15 хвилин. То був поштар, який саме у цей час кидав на підлогу біля дверей передплатників вранішню «Зюддойче цайтунг» (Південнонімецьку газету) або «Вельт» (Світ). Інколи місцеву, баварську, «Тагес цайтунг» (Денну газету, або газету з новинами дня). Бо, як виявляється, тут, у Німеччині, існує правило: «Газета до сніданку»! І справа честі відділів доставок пошт чи видавництв зробити це, як то кажуть, спозарання.

Взагалі читання газет у Німеччині вельми популярне, про що свідчать їхні розгорнуті сторінки у всіх видах транспорту, коли люди тільки їдуть на роботу... А ще казали, що найбільш читаючою нацією є «радянський народ»...

Преса у ФРН має начебто чотири поверхи: на першому — загальнонаціональні, надрегіональні видання, такі, як газета «Вельт» (Світ), серед лідерів популярності також «Вестдойче альгемайне цайтунг» (Західнонімецька загальна газета), її тираж перевищує півмільйона примірників. Менший тираж, але значний вплив на формування думок з питань політики та економіки мають вищеозначені газети, а також «Франкфуртер Альгемайне цайтунг» (Загальна франкфуртська газета), «Зюддойчецайтунг». А ще газета «Більд» (Панорама, картина), яка має дещо жовті ознаки, але великий попит, та деякі інші.

На другому поверсі розмістились газети регіональні, земельні. Наприклад, у Баварії це «Тагес цайтунг», «Абенд Цайтунг» (Вечірня газета). На третьому поверсі — газети кожного міста. Це і «Нюрнберзькі новини», і, скажімо, «Штутгарські», і «Гамбурзькі», і т. ін. І нарешті зовсім високо нагорі, на четвертому поверсі, не менш помітні видання, так би мовити по-нашому, районні: і окремих районів великих міст за їхньою назвою, наприклад «Нойхаузен вохенблатт» (Газета вихідного дня району Нойхаузен міста Мюнхена); і газети невеликих міст, ба навіть окремих сільських комун.

А ще є газети відомчі, церковні. Так, наприклад, у тому ж Мюнхені видається раз на місяць газета Української греко-католицької церкви «Християнський голос».

А ще загальнонімецькими виразниками думок є тижневі газети «Ді Цайт» (Час), «Дойчес альгемайне Зоннтагсблатт» (Загальнонімецька недільна газета). Вони надають поглиблену інформацію, аналізи, коментарі, розгорнуті репортажі. Недільні газети доповнюють щоденні періодичні видання.

Кожного дня у старих та нових землях, тобто на Заході та Сході ФРН, видається майже 500 газет. Загальний тираж їх сягає 30 млн. примірників. Газети пропонують читачам щоденний огляд найважливіших подій внутрішньої та міжнародної політики, економіки, культури, спорту і місцеві новини.

Понад дві третини видань передплачують, решта йде у роздрібний продаж. Причому реалізують їх не тільки у спеціалізованих кіосках преси, а також у спеціальних газетних ящиках, встановлених на вулицях. Кидаєш у щілину 50, 60 центів і бери собі газету вільно, без жодного автоматичного пристрою. На повній довірі. До того ж кожний такий пункт продажу вже зранку оформлений цитатами із найцікавіших статей та портретами героїв цього випуску, що одразу впадають в око. Щоправда, часто-густо, коли пізно повертаєшся додому, можна побачити у цих ящиках примірники нереалізованих газет. Кажуть, що це менш як 3%, і такі збитки передбачувані.

Фінансуються газети за рахунок здебільшого реклами, яка іноді займає декілька сторінок, а також, звичайно, передплатників. Відомчі газети підтримують відповідні структури. Формат деяких щоденних газет сягає 50 і більше сторінок. А недільних — у півтора разу більше.

Які головні завдання масової інформації, переважно газетних видань, і на яких засадах вони існують?

Конституція ФРН гарантує свободу слова і друку, крім відверто націоналістичного праворадикального, екстремістського напряму, а також гарантує право на отримання інформації із загальнодоступних джерел. Цензури як такої немає. За даними Лондонського інституту преси, який має критичний підхід до свободи друку у світі, Федеративна Республіка Німеччина характеризується як одна із небагатьох країн, де держава поважає сильні позиції преси.

Зокрема, право преси у ФРН регулюється законами земель про пресу. Вони збігаються в основних пунктах. До них належать: обов’язкова подача вихідних даних, обов’язок бути ретельним і точним, а ще — право журналіста відмовитися від свідчень. Їх не можна примусити назвати інформаторів чи джерел інформації, а також визнається право потерпілих на спростування. І все-таки органом самоконтролю видавців і журналістів вважається «Рада німецької преси», яка займається питаннями порушення журналістської етики.

У сучасному німецькому суспільстві всі засоби масової інформації виконують важливу функцію. Вони не тільки інформують громадян, а й дають можливість розуміти й контролювати діяльність парламентів, уряду і органів управління. Федеральний Конституційний суд з цього приводу наголошує, що «вільна, непідвладна державі, ніким не цензурована преса є важливим елементом вільної держави; сучасній демократії необхідна, зокрема, регулярна преса. Перш ніж приймати рішення, громадянин повинен бути повністю всебічно поінформованим, знати погляди і вміти їх зіставляти».

Мюнхен.