Юрій Тернавський, заступник генерального директора відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» — начальник управління громадського харчування та торгівлі Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча: «М

Юрій Іванович Тернавський народився 26 березня 1968 року в Маріуполі в родині робітників. У 1985 році після закінчення ПТУ прийшов на роботу до відділу робітничого постачання Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. 1986—87 р. — служба в армії. Після повернення продовжив роботу на комбінаті. Без відриву від виробництва одержав дві вищі освіти.

З квітня 1998 року — заступник генерального директора ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» — начальник управління громадського харчування та торгівлі. Заслужений працівник сфери послуг України. Нагороджений орденами Української православної церкви: повний кавалер ордена Рівноапостольного Великого князя Володимира та кавалер ордена Преподобного Нестора-літописця ІІ ступеня. Кількаразовий переможець міського конкурсу «Маріуполець року». За значні досягнення у професійній та громадській діяльності удостоєний золотого знака «Герб міста».

Але трудовий колектив не хотів погоджуватися з вироком. У числі інших представників заводу Світлана Якимівна прийшла на прийом до голови правління Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча Володимира Бойка. Делегація просила взяти міськмолокозавод під крило комбінату й відродити виробництво молока в Маріуполі. І одержали на це «добро». Металурги відстояли молокозавод у судових процесах, погасили борги. І в квітні 2002 року підприємство ввійшло до складу комбінату імені Ілліча як дільниця з переробки молока № 1 управління громадського харчування та торгівлі, очолюваного Юрієм Тернавським. З цієї пори починається його відродження.

Іллічівці прийшли на практично повністю зруйноване виробництво, порослу бур’янами й закидану сміттям територію. Завдяки ефективній системі господарювання комбінату за цей час було проведено повну реконструкцію і технічне переозброєння молокодільниці: відремонтовано приміщення, встановлено нове обладнання провідних виробників Італії, Фінляндії, Польщі. І сьогодні дільниця з переробки молока УГХТ може суперничати з провідними підприємствами молочної промисловості України. Це велике сучасне підприємство, що приймає взимку до 100 тонн, улітку — до 150 тонн молока за день. Уся сировина надходить з ферм агрокомплексу комбінату. «У лабораторії з приймання встановлено спеціальні лічильники, що аналізують параметри привезеного молока», — показує довгі стрічки роздруківок Світлана Радченко. Завод перейшов на європейську систему стандартів: оцінює сировину за вмістом білка, найціннішого компоненту. У супроводі інженера-технолога йдемо цехами, що сяють стерильною чистотою.

На заводі триває реконструкція: модернізується устаткування сирної дільниці, дільниці з випуску вершкового масла. Адже попит на продукцію іллічівців росте: тільки торік перероблено близько 30 тисяч тонн молока — на 13 відсотків більше, ніж у попередньому році. Тут же успішно працює нове виробництво — дільниця з розливу питної води та безалкогольних напоїв. У степовій зоні України, в умовах жорсткого водного режиму ця дільниця повністю забезпечує питний режим металургів і населення Приазов’я. Завдяки соціальній політиці комбінату кожен працівник щодня одержує півторалітрову пляшку з очищеною водою «Іллічівська джерельна». Крім того, на ній готують страви в їдальнях комбінату. Такого нема на жодному підприємстві України. Також водою «Іллічівська джерельна» забезпечують бюджетні організації та установи міста, лікарні, дитячі шкільні та дошкільні заклади, дитячі оздоровчі центри, пансіонати, санаторії міста. Тільки в 2006-му на дільниці вироблено більш як 27 тисяч тонн води.

Повноцінний обід — за дві гривні

Дільниця з переробки молока — лише частина величезного підрозділу: управління громадського харчування та торгівлі комбінату. Попервах відділ робітничого постачання підприємства забезпечував працівників металургійного комбінату харчуванням і необхідними товарами. Потім коло «підопічних» розширилося: до нього ввійшли підшефні дитячі садки, школи, лікарні. Зі створенням найбільшого в області агрокомплексу управління стало потужною переробною й торгівельною структурою, добре відомою мешканцям Маріуполя та сусідніх сільських районів. У її складі — виробничі дільниці (а по суті, міні-заводи), 68 підприємств громадського харчування, в тому числі мережа кафе й ресторанів, 101 підприємство роздрібної торгівлі, зокрема найбільша в області аптечна мережа «Ілліч-фарм». Про унікальний досвід і перспективи ми говорили з заступником генерального директора — начальником управління громадського харчування та торгівлі ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» Юрієм ТЕРНАВСЬКИМ.

— Юрію Івановичу, в сільських районах Приазов’я магазини «Наша марка» виділяються солідністю й розмахом. Тим часом зрозуміло, що на великі обороти в таких торговельних підприємствах розраховувати не доводиться. Чим же ви керуєтеся, коли відкриваєте черговий магазин, припустимо, за 30 кілометрів від райцентру?

— Саме тим, що село міститься за 30 кілометрів від райцентру. Від самого початку Володимир Семенович Бойко поставив перед нами надзвичайно складне завдання: забезпечити продуктами харчування найнезахищеніші верстви населення. Це в першу чергу робітничі околиці, села і селища. 60 відсотків нашої торгівельної мережі розташовано в селах, віддалених від трас і великих населених пунктів. Коли комбінат імені Ілліча приходить у якесь селище чи село, де живуть наші трудящі (а підрозділи підприємства розташовані в різних містах Донецької області, в Черкаській, Запорізькій областях, у Криму), відразу відкривається робітнича їдальня. Повноцінний обід у ній коштує трохи більше двох гривень. Спочатку люди навіть не можуть наїстися — замовляють по три-чотири порції, наприклад.

Якби ви бачили, скільки листів надходить до нас із проханнями відкрити «Нашу марку» (так називається мережа підприємств роздрібної торгівлі УГХТ) в якомусь селі чи на хуторі! Звичайно, ми не можемо виконати функції держави. Але там, де доцільно, відкриваємо їдальні, аптеки і магазини. Це соціальна підтримка ветеранів праці, малозабезпечених громадян, бюджетників, у яких дуже низька зарплата. До речі, свого часу ми пропонували керівництву Маріуполя розробити план розвитку сфери послуг по місту: де треба відкрити аптеки, де — магазини і які саме. Але нам відповіли: мовляв, ринок вирівняє все. Поки що виходить протилежне. Всі рвуться в центр міста, а околиці залишаються неохопленими. Однак найзручніша торговельна мережа — і це доведено практикою — та, яка за два кроки від домівки. Саме цим шляхом ми й розвиваємось. За розвиток такої мережі роздрібної торгівлі взялась і компанія Ріната Ахметова «СКМ».

— Поговорімо про конкуренцію. На вашу адресу іноді лунають докори: мовляв, управління громадського харчування та торгівлі демпінгує й не дає можливості розвиватися малому та середньому бізнесові. Що ви на це відповісте?

— По-перше, з двох тисяч маріупольських торговельних підприємств у нас близько 20 магазинів, мала частина, розташовані в Маріуполі, решта в прилеглих сільських районах. Але в «Нашій марці» справді найнижчі ціни, тому що ми самі виробляємо сировину, самі її переробляємо й самі реалізуємо продукцію. Тобто уникаємо потрійного ПДВ. Ми справді демпінгуємо й робимо це свідомо. Тому що тим самим стримуємо необґрунтоване зростання цін. Високий рівень заробітної плати в Маріуполі дає іншим торгівцям змогу накручувати високі надбавки. А ми їх змушуємо знижувати ціни. І це продиктовано турботою про людей.

Бо чому споживання молока, порівняно з радянськими часами, впало у шість разів? Не тому, що його нема, — воно недоступне малозабезпеченим людям. Чому підвищуються ціни на хліб? Нема конкуренції — більшість хлібопекарських підприємств перебуває в одних руках. У нас же на території комбінату ціна на хліб не змінюється ось уже десять років. Півкілограмовий буханець як коштував 65 копійок, так і коштує. Зараз комбінат викупив зруйнований хлібозавод у Новоазовську. Встановлюється нова лінія з виробництва хлібобулочних виробів. Гадаю, комбінат зможе створити гідну конкуренцію в місті.

Бренд комбінату імені Ілліча — це як клеймо Фаберже

— Хто він, ваш покупець? Чим ви його приваблюєте, крім цін? Як тримаєте зворотний зв’язок?

— Від самого початку основним нашим завданням було забезпечення іллічівців, членів їхніх родин, працівників бюджетних організацій, ветеранів праці. Крім того, ми працюємо для всіх мешканців Маріуполя та прилеглих районів, де розташовані наші об’єкти. На наших підприємствах процес торгівлі організовано як у формі самообслуговування, так і в традиційній формі. Хоча це й дорожче. Вигідніше побудувати чотири супермаркети, ніж 44 маленькі магазинчики. Це і зарплата, і робочі місця, і транспортні витрати. Але наші клієнти — найнезахищеніші люди. Це бабуся, що приходить і купує, приміром, 100 грамів масла, 500 грамів стегенець, 500 грамів крупи, 500 грамів цукру. І при цьому людям хочеться почути живе слово, пораду продавця. В супермаркеті чим менша фасовка, тим дорожчий продукт. В усіх країнах поряд із супермаркетами існує також індивідуальна форма обслуговування, вона має своїх прихильників.

Ще одна призабута, але збережена в нас традиція, — виїзні ярмарки. Систематично організовуємо їх у всіх районах Маріуполя. Привозимо свіжовиловлену рибу, фрукти, овочі, борошно, курей, свіже м’ясо, молочні продукти. І все це — з музикою, з усмішкою. Правду кажучи, для нас ярмарок — задоволення дороге. Але людям хочеться свята, і ми його влаштовуємо.

— Складається враження, що комбінат імені Ілліча володіє даром перетворювати на «золото» все, до чого не доторкнеться. Розвалені колгоспи стають агроцехами, відроджено «вбиті» молокозавод, швейну фабрику, рибоконсервний завод, аеропорт тощо, встають села і селища. Тим часом і ваше управління, і металургійний комбінат у цілому — підприємства, націлені на заробляння прибутку. Як це поєднується з бажанням зробити ціни найнижчими в регіоні?

— Є ефективний власник, а є рвач. От Володимира Семеновича Бойка я відношу до ефективних власників. І перед нами він ставить такі ж глобальні завдання. Так, як будь-яка сучасна структура, ми не можемо працювати собі на збиток. Усі підрозділи управління прибуткові. Торік роздрібний товарооборот зріс на 15 відсотків і становив майже 300 мільйонів гривень. У нас сформовано плани на п’ять років наперед, і отриманий прибуток цілеспрямовано вкладається в розвиток підприємства.

Кредит довіри до нашого імені настільки високий, що будьте впевнені: якщо стоїть п’ять аптек, але ми відкриваємо поруч «Ілліч-фарм», — усі клієнти будуть наші. Якщо відкриваємо магазин «Наша марка», покупці прийдуть до нас. Ось приклад: недавно в Умані (Черкаська область) відкрилася аптека мережі «Ілліч-фарм». Для міста це була велика подія. І вже надійшли прохання від керівництва області відкрити ще кілька аптек. Це при тім, що в регіоні достатньо приватних фармацевтичних фірм.

Бренд комбінату імені Ілліча — це як клеймо Фаберже. А наше підприємство на передовій. Адже коли люди приїжджають до міста, вони бачать у першу чергу не домни і мартени, а магазини, ресторани, готелі, аптеки. Ми є візитною карткою нашого підприємства.

Ми постійно обмінюємося досвідом, учимося, і передове запозичуємо. Шукаємо новинки, щоб застосувати в себе. Для навчання запрошуємо в наші ресторани найкращих кухарів і кондитерів, постійно проводимо конкурси, співробітничаємо з вузами й технікумами. На сьогодні без відриву від виробництва навчається 330 наших співробітників. У нас дуже хороший соціальний пакет, і люди прагнуть працювати в УГХТ. До речі, красномовна цифра: у відпустці по догляду за дитиною перебуває 312 співробітниць — практично кожна десята. Усі молоді мами одержують підтримку підприємства.

Наше управління існує вже 110 років, ще з часів товариства «Нікополь» і «Російський Провідас». Цікавий факт: під час будівництва одного з магазинів ми рили котлован і знайшли стіни дореволюційної крамниці для робітників. Тож коли ми кажемо, що живемо при капіталізмі, то відроджуймо кращі традиції промисловців XІX століття: меценатство, добродійність, будівництво картинних галерей, лікарень, церков. Приклад нашого підприємства свідчить, що можна жити не одним днем, а працювати на перспективу, вкладаючи отриманий прибуток у розвиток підприємства і міста, забезпечення соціальних гарантій трудящих, як це робить комбінат імені Ілліча під керівництвом Володимира Бойка. Узагалі ж ніякого особливого секрету нема, і ми відкриті для всіх, хто бажає використати досвід комбінату.

Цими днями Юрій Іванович Тернавський відзначає свій день народження. Колектив редакції газети «Голос України» поздоровляє Юрія Івановича зі святом і бажає йому нових успіхів та перемог, невичерпної енергії й цілеспрямованості для здійснення всіх планів.

Фото надано управлінням громадського харчування та торгівлі ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча».