У країні відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі понад 1500 осіб. Однак декілька десятків судових рішень є сумнівними з огляду на їх справедливість. Принаймні про це йшлося днями в столиці на прес-конференції на тему: «Прокуратура своєю бездіяльністю покриває злочинців», котру організувала Харківська правозахисна група.

На заході були присутні відомі правозахисники, адвокати та родичі «вбивць, які не вбивали». Як зазначив старший науковий співробітник Інституту держави і права імені Корецького Микола Сірий, нині кожен 5-й засуджений у країні сидить незаконно. При цьому оскаржити вирок практично неможливо через небажання судів виносити виправдувальні рішення.

«Сьогодні потрібні зміни. В правозахисників уже є чітка пропозиція: парламент повинен повернути усі повноваження Верховному Суду, які той мав до 2010 року, і забезпечити механізм перегляду справ у порядку виключного провадження, наприклад, за зверненням Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Однак одне питання — це налагодити систему комплексної оцінки тисяч справ, підключити до них фахівців, знайти несправедливість. А інша справа, коли є абсолютно очевидні обставини катування, примусу давати показання, фальсифікації доказів. На це не можна закривати очі, — зазначив він.

У свою чергу, Андрій Діденко, координатор програм Харківської правозахисної групи, сказав, що без рішення Європейського суду нині є лише один шлях для перегляду справи засудженого до довічного ув’язнення — це нововиявлені обставини. Однак їх має встановити суд. Крім того, пояснює правозахисник, її переглядатиме та сама судова інстанція, яка фактично помилилася у рішенні. Відтак шансів добитися повторного розгляду практично немає, не кажучи вже про справедливий процес.

Правозахисники стверджують: згідно зі своїми повноваженнями, прокуратура повинна здійснювати нагляд за дотриманням законності проведення кримінального провадження і перевіряти на порушення прав людини. І якщо це не робилось до Євромайдану, то потрібно, щоб проводилося сьогодні. Принаймні на це сподіваються як родичі засуджених, так і їхні захисники. Після прес-конференції вони пікетували Генеральну прокуратуру з вимогою виконувати свої функції, а саме — здійснювати нагляд за додержанням законності.

Олександр Рафальський за ґратами вже майже 13 років. Його засудили до довічного ув’язнення за вбивство чотирьох осіб. Він хотів побудувати магазин у місті Тетіїв Київської області, але зіткнувся з рекетом, який «кришували» правоохоронці, запевняє його мати пані Тамара. Останні десять років жінка бореться за права свого сина. До прокуратури вона прийшла з купою документів: свідчення катувань її сина правоохоронцями, численні результати експертиз, показання очевидців, висновки медиків, міжнародних фахівців. Ця справа вже стала однією із найгучніших у країні, однак домогтись справедливості і звільнення сина пані Рафальська так і не змогла до цього часу. «Ми довіряємо Генеральному прокурору, поки що, і просимо зустрічі з ним особисто. Ми надамо йому докази. По-друге, ми хочемо, щоб це була показова справа про фабрикацію кримінальних справ в Україні і хочемо, щоб покарали тих, хто її фабрикував», — зазначила жінка.

Заслуговує на увагу й історія Вячеслава Полішка. Чоловік уже понад 10 років перебуває за ґратами. Його засудили до довічного ув’язнення за нібито вбивство двох жінок. Родичі чоловіка переконують: він нікого не вбивав. Мовляв, жодного доказу правоохоронці так і не знайшли. «Голос України (від 28. 08. 2013 р.) уже розповідав про цей випадок.

Утім, усі ці справи — лише крапля в морі, кажуть правозахисники. Мовляв, українські суди справно призначають понад 100 довічних термінів щороку. І це найвищий показник у Європі.

У свою чергу, в прокуратурі всі зауваження пообіцяли врахувати. Втім, нагадали, що країна перебуває в обставинах розриву цілісності. Відтак через наявність інших нових справ переглянути понад тисячу справ засуджених на довічне ув’язнення зможуть нескоро.

В’ячеслав Полішко в кімнаті для побачень. 

Суд над ним пройшов надзвичайно швидко — лише за чотири засідання.

Олександр Рафальський — з листами підтримки, котрі йому надіслали з усього світу. 

 

Незважаючи на тортури, він так і не підписав жодної явки з повинною.

Фото Дмитра КУПРІЯНА.