...Задушлива літня ніч. Здавалося, усе поглинула тиша. У цю мить хтось крався в кромішній пітьмі... Виття сирен обрушилося, наче сніг на голову. Звуки пострілів і шалений гавкіт собак. Двоє намагалися втекти із в
’язниці, але...Це одна зі сцен спектаклю
«Євангеліє від каторжника» молодого київського театру «P. S.» («Постскриптум»). Ролі в ньому виконують колишні засуджені. У трупі 28 осіб. Їхній загальний термін перебування в місцях заслання — двісті років. Але передовсім, на думку художнього керівника театру Володимира Сокола, важить те, що ці люди змогли «зав’язати» зі своїм кримінальним минулим.—
Наше завдання, — каже Володимир Сокіл, — своїми прикладами показати прийдешньому поколінню, що злочинність — це погано. Ми не маємо наміру пропагувати принади тюремної субкультури. Але тим, хто оступився, хочемо підказати: вихід є, незважаючи на вік і строк.Постійного місця прописки
«P. S.» нині не має. Поки що тривають переговори про пошук приміщення. Але виступи на цьому не закінчуються. У репертуарі — п’ять вистав. Кожна з них — історія життя окремої людини, її злетів і падінь. Актори на сцені не просто грають, а заново переживають моменти зі свого минулого. «У нашому театрі немає зірок. Ми всі — одна рівноправна родина», — каже художній керівник.Глядацька аудиторія театру, вважає Сокіл, не поділяється ані за соціальними, ані за віковими критеріями. Нещодавно
«P. S.», у рамках профілактики злочинності в суспільстві, давав вистави для школярів Деснянського району столиці. Попереду — гастролі в Естонії і Польщі, Вінницькій і Харківській областях. В останній планується відвідати 13 місць позбавлення волі. Володимир Сокіл твердить, що їхні виступи дають засудженим надію на майбутнє. Багато хто пише листи, а звільнившись, приходить у театр. Дмитро Сапронов, актор, так і зробив. Відсидівши сім років, прийшов у «P. S.». Уже майже два роки він на волі, виступає, виховує маленьку дочку. Можливо, за кілька років вона гратиме на сцені театру разом з батьком, як це роблять діти Сокола.Фото з архіву театру.
