Віхи українського парламентаризму – в цифрах і фактах

9. Парламентські вибори, старт політреформи, акція «Повстань, Україно!»

17 січня 2002 року парламент уніс першу поправку до Конституції України (ст. 98 Основного Закону), яка передбачала, що парламентський контроль за формуванням та виконанням державного й місцевих бюджетів від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата України. Цього самого дня було ухвалено чергову редакцію закону «Про Кабінет Міністрів України». Серед його основних новацій варто виділити віднесення посад членів уряду до політичних. Також народні депутати проголосували за утворення ТСК Верховної Ради з розслідування випадків порушень закону під час парламентських виборів 2002 року. Головою цієї комісії, як і під час попередніх президентських виборів, було обрано народного депутата Олександра Єльяшкевича. Зауважимо, що хоч комісія зафіксувала чимало фактів порушення виборчого законодавства, її робота не мала юридичних наслідків. А сам О. Єльяшкевич невдовзі був змушений виїхати за межі України.

18 січня завершилася восьма сесія Верховної Ради України третього скликання.

29 січня збіг термін подання документів до Центрвиборчкому для реєстрації кандидатів у народні депутати в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі — загалом у похід за депутатськими мандатами вирушили представники 33 партій та виборчих блоків.

15 березня Президент Леонід Кучма під час зустрічі з журналістами повідомив про свій намір виступити з посланням до нового складу Верховної Ради ще до формування її керівних органів. За його словами, послання матиме назву «Концептуальні засади стратегії соціально-економічного розвитку України на 2002-2011 роки: європейський вибір» та міститиме заклик до формування дієздатної та стабільної парламентської більшості, яка разом із Кабінетом Міністрів та Президентом візьме на себе відповідальність за все, що відбувається в країні.

31 березня 2002 року — день виборів до Верховної Ради України. Оскільки вони відбувалися за змішаною, мажоритарно-пропорційною системою, то одну половину депутатського складу було обрано в одномандатних виборчих округах, а друга пройшла до парламенту за партійними списками. Зокрема, за блок Віктора Ющенка «Наша Україна» проголосували 23, 57 відсотка виборців, що дало цій політичній силі 70 депутатських мандатів, Компартія одержала 19, 98 відсотка голосів (59 мандатів), блок «За єдину Україну» — 11, 77 відсотка голосів (35 мандатів), Блок Юлії Тимошенко — 7, 26 відсотка голосів (22 мандати), СПУ — 6, 87 відсотка голосів (20 мандатів), СДПУ(о) — 6, 27 відсотка голосів (19 мандатів).

4 квітня відбулося заключне засідання дев’ятої сесії Верховної Ради України третього скликання. Голова Верховної Ради Іван Плющ, підбиваючи підсумки роботи третього українського парламенту, зазначив, що ним було ухвалено більш як 1130 законів, а також Бюджетний, Цивільний, Господарський, Сімейний, Земельний, Кримінальний та Митний кодекси.

14 травня розпочала роботу перша сесія Верховної Ради України четвертого скликання. Відповідно до ст. 79 Конституції України Ярослава Стецько, як найстарший за віком парламентарій, виголосила присягу народного депутата України. Цього ж дня у Верховній Раді було зареєстровано шість депутатських фракцій: фракція «За єдину Україну» налічувала 175 народних депутатів, фракція «Наша Україна» — 119, КПУ — 63, СДПУ(о) — 31, Блоку Юлії Тимошенко — 23 та СПУ — 22 народні депутати. До тимчасової президії Верховної Ради на період до обрання керівництва парламенту увійшли Валерій Коновалюк («Єдина Україна»), Віктор Мусіяка («Наша Україна»), Адам Мартинюк (КПУ) та Станіслав Ніколаєнко (СПУ).

15 травня парламент ухвалив постанову про утворення 23-х профільних комітетів. Після цього на пропозицію чотирьох опозиційних фракцій відбулося таємне голосування бюлетенями за керівництво Верховної Ради. Проте хоча на вибір народних депутатів було запропоновано три пакети кандидатур на посаду Голови Верховної Ради та його заступників, жоден із них не набрав необхідних 226 голосів.

17 травня фракція «Наша Україна» запропонувала іншим політичним силам у парламенті підписати договір про спільні дії, який не тільки передбачав розподіл керівних посад у Верховній Раді й парламентських комітетах, але й усюди, де керівників затверджує Верховна Рада — в Рахунковій палаті, Раді Нацбанку, Нацраді з питань телебачення й радіомовлення, Конституційному Суді, Вищій раді юстиції, наглядових радах Ощадбанку й Укрексімбанку. Розподіл також поширювався на посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

23 травня опозиційні фракції «Наша Україна», КПУ, СПУ та БЮТ подали на розгляд парламенту два пакети кандидатур керівництва Верховної Ради. Після того, як за перший пакет ( Голова Верховної Ради — Адам Мартинюк, Перший заступник — Роман Безсмертний та заступник — Юлія Тимошенко) проголосували лише 149 народних депутатів, другий варіант (Р. Безсмертний — Голова Верховної Ради, А. Мартинюк — Перший заступник та С. Ніколаєнко — заступник) у зв’язку з порушенням принципу домовленості (за словами лідера «Нашої України» Віктора Ющенка) було знято з голосування.

28 травня мінімально можливими 226 голосами Головою Верховної Ради було обрано Володимира Литвина, його Першим заступником — Геннадія Васильєва й заступником — Олександра Зінченка. За це рішення проголосували представники фракцій «Єдина Україна», СДПУ(о), частина депутатів-мажоритарників та деякі представники «Нашої України» і КПУ. Після цього «Наша Україна» заявила, що «адміністративний ресурс, який цинічно використовувався під час виборів, було брутально застосовано і в стінах парламенту», і оголосила про виключення із фракції народних депутатів Сергія Бондарчука, Олександра Буряка, Ернеста Галієва, Тараса Довгого, Дмитра Сандлера, Володимира Щербаня та Олексія Ярославського, які проголосували всупереч її рішенню.

1 червня Президент України Леонід Кучма направив до Верховної Ради щорічне послання «Про внутрішню й зовнішню ситуацію в Україні в 2002 році» та послання «Про концептуальні основи стратегії економічного й соціального розвитку України на 2002—2011 роки».

7 червня Верховна Рада підтримала узгоджений проект постанови про обрання голів, перших заступників голів комітетів Верховної Ради та голови й заступника голови Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації: 10 комітетів очолили представники «Нашої України», 6 — КПУ, 4 — «Єдиної України», по 2 — СПУ і БЮТ та 1 — представник СДПУ(о). Головами комітетів Верховної Ради було обрано: з питань правової політики — Василя Онопенка; з питань держбудівництва та місцевого самоврядування — Анатолія Матвієнка; з питань соціальної політики та праці — Василя Хару; з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства — Миколу Поліщука; з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму — Катерину Самойлик; з питань науки і освіти — Станіслава Ніколаєнка; з питань культури і духовності — Леоніда Танюка; з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій — Станіслава Гуренка; з питань бюджету — Петра Порошенка; з питань фінансів і банківської діяльності — Сергія Буряка; з питань промислової політики і підприємництва — Юрія Єханурова; з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки — Андрія Клюєва; з питань будівництва, транспорту і зв’язку — Валерія Пустовойтенка; з питань аграрної політики та земельних відносин — Івана Томича; у закордонних справах — Дмитра Табачника; з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи — Івана Різака; з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності — Володимира Мойсика; з питань боротьби з оргзлочинністю та корупцією — Володимира Стретовича; з питань нацбезпеки і оборони — Георгія Крючкова; з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради — Валентина Матвєєва; з питань свободи слова та інформації — Миколу Томенка; з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин — Геннадія Удовенка; у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів — Петра Цибенка; з питань євроінтеграції — Бориса Тарасюка, а головою Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації — Валентину Семенюк. 18 червня Президент України Леонід Кучма представив у парламенті щорічне послання до Верховної Ради «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році» та послання «Про концептуальні засади стратегії економіки й соціального розвитку України на 2002—2011 роки». Головні акценти послань — необхідність проведення адмінреформи, сформування дієздатної парламентської більшості та коаліційного уряду, боротьба з корупцією та реформування судової гілки влади, набуття членства в СОТ та послідовний рух до набуття членства у Європейському союзі і НАТО.

20 червня у Верховній Раді оголошено про утворення на основі фракції «Єдина Україна» та депутатів-позафракційників семи нових фракцій: Партії промисловців і підприємців та «Трудової України» — 35 депутатів, «Регіони України» — 35, Народно-демократичної партії — 18, «Народовладдя» — 17, «Демократичні ініціативи» — 16, «Аграрії України» — 16 та «Європейський вибір» — 15 депутатів.

4 липня Верховна Рада 347-ма голосами призначила Святослава Піскуна на посаду Генерального прокурора України, а Комітет Верховної Ради з питань правової політики ухвалив рішення рекомендувати парламенту внести до порядку денного проект постанови про початок процедури імпічменту Президенту Л. Кучмі.

5 липня Прем’єр-міністр України Анатолій Кінах представив у парламенті Програму діяльності Кабінету Міністрів України на 2002-2004 роки. За його словами, у 2001 році зростання валового внутрішнього продукту становило 9 відсотків, що є одним із найкращих показників серед країн СНД та країн Східної Європи. Проте 11 липня Верховна Рада своєю постановою доручила уряду доопрацювати програму з урахуванням пропозицій і зауважень усіх суб’єктів законодавчої ініціативи та подати до парламенту після прийняття Державного бюджету на 2003 рік. Цього самого дня утворено тимчасову слідчу комісію з розслідування обставин убивства журналістів Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, замаху на життя народного депутата Олександра Єльяшкевича й фактів порушення державними діячами Конституції та законів України. Головою ТСК було обрано Григорія Омельченка.

12 липня завершилася перша сесія Верховної Ради України четвертого скликання. Голова Верховної Ради Володимир Литвин серед найголовніших результатів роботи назвав завершення політичної структуризації парламенту та порівняно швидке, до 11 червня, сформування керівних органів, оскільки попередній склад Верховної Ради впорався з цим завданням лише до 15 липня.

24 серпня Президент Л. Кучма, звертаючись до українського народу з нагоди 11-ї річниці незалежності України, заявив про необхідність переходу до парламентсько-президентської форми правління. За його словами, пропонований механізм «включає коаліційний уряд, який спирається на сталу парламентську більшість. Парламентська більшість формує коаліційний уряд і несе відповідальність за його роботу». Ще одним кроком у напрямі політичних реформ Л. Кучма назвав запровадження в Україні пропорційної виборчої системи.

3 вересня розпочала роботу друга сесія Верховної Ради України четвертого скликання. Голова Верховної Ради Володимир Литвин заявив, що Президент відкрив дорогу реформуванню політичної системи держави, але відповідальність за втілення політреформи лежатиме на парламенті. У зв’язку з цим він застеріг від намірів маніпулювати державною владою, внаслідок чого політреформу буде зведено лише до перерозподілу повноважень у трикутнику: Президент — Верховна Рада — Кабмін.

12 вересня Верховна Рада повернула до Генпрокуратури подання про отримання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності й арешт народного депутата Юлії Тимошенко як невмотивоване та малодоказове.

16 вересня по всій Україні розпочалася акція опозиції «Повстань, Україно!». На київській Європейській площі для участі у спільній акції вперше зібралися разом лідери «Нашої України» Віктор Ющенко, БЮТ — Юлія Тимошенко, СПУ — Олександр Мороз та КПУ — Петро Симоненко. Серед вимог учасників всеукраїнських зборів — створення парламентської більшості на базі політичних сил, які під час виборів здобули найбільше голосів, усунення Л. Кучми від виконання президентських обов’язків, проголошення дострокових виборів Президента і в цьому розрізі — вимоги до Голови Верховної Ради про термінове скликання сесійного засідання для визначення дати позачергових президентських виборів.

17 вересня лідери СПУ, КПУ та БЮТ під час зустрічі з Головою Верховної Ради виступили з вимогою провести 18 вересня позачергове засідання Верховної Ради для розгляду на ньому проектів постанов про початок процедури імпічменту Президента Л. Кучми та про відставку міністра внутрішніх справ Юрія Смірнова і глави адміністрації Президента Віктора Медведчука. Цього ж дня рішення про необхідність проведення позачергового засідання парламенту для заслуховування інформації Генпрокурора, міністра внутрішніх справ і голови Служби безпеки про затримання майже 20 активістів акції громадського протесту «Повстань, Україно!» ухвалив Комітет Верховної Ради з питань правової політики. Проте погоджувальна рада парламенту з участю голів парламентських комітетів, лідери фракцій та груп, а також Прем’єр-міністр України Анатолій Кінах цю ініціативу не підтримали.

24 вересня у парламенті з інформацією про дії силових структур 16 вересня виступили міністр внутрішніх справ Ю. Смирнов та Генпрокурор України С. Піскун. Не вдовольнившись відповідями силовиків, лідери опозиційних фракцій О. Мороз, Ю. Тимошенко, П. Симоненко та низка народних депутатів прибули до приміщення Національної телекомпанії з вимогою надати їм можливість викласти свою точку зору у прямому ефірі. НТКУ потрактувала такі дії народних депутатів як «захоплення ефірної студії» та відмовилася надати їм прямий ефір. Цього ж дня група народних депутатів від БЮТ, СПУ, КПУ та «Нашої України» прибула до адміністрації Президента, щоб передати главі держави резолюцію Всеукраїнських народних зборів «Повстань, Україно!». Після того, як Л. Кучма не побажав їх прийняти, народні депутати оголосили голодовку та відмовилися залишати будинок адміністрації. Серед ночі стало відомо, що Генпрокуратура порушила проти голодуючих депутатів кримінальну справу за ст. 344 ККУ за «незаконний тиск із метою перешкоджання виконанню Президентом України та іншими вищими посадовими особами своїх службових обов’язків». Проте невдовзі до адміністрації прибув Голова Верховної Ради В. Литвин, який повідомив, що Президент таки погодився 25 вересня зустрітися з керівниками фракцій. Коли ця зустріч відбулася, народні депутати вручили Л. Кучмі звернення з вимогою залишити посаду, але він у відповідь заявив, що є законно обраним Президентом і у відставку не піде.

26 вересня представники фракцій СПУ, КПУ, БЮТ та «Нашої України» оголосили, що не братимуть участі в голосуванні доти, поки не буде розглянуто питання про політичну ситуацію в державі, та залишили сесійну залу. 27 вересня у Верховній Раді керівники дев’яти утворених на базі блоку «За єдину Україну» парламентських фракцій і груп та СДПУ(о) оголосили про створення парламентської більшості. У заяві наголошувалося, що більшість візьме на себе відповідальність за законотворчу діяльність парламенту й утворення коаліційного уряду відповідно до пропозицій Президента. Окрім того, було заявлено, що у разі блокування роботи Верховної Ради з боку опозиції парламентська більшість піде на перерозподіл комітетів Верховної Ради.

3 жовтня Президент Л. Кучма підписав Указ «Про організацію роботи з підготовки законопроектів про внесення змін до Конституції України та виборчих законів», що мало розвинути його серпневу ініціативу про перехід до парламентсько-президентської форми правління.

8 жовтня Голова Верховної Ради Володимир Литвин зробив офіційне оголошення про утворення постійно діючої парламентської більшості у складі 231 народного депутата. До неї увійшли 41 народний депутат із фракції Партії промисловців та підприємців і «Трудова Україна» (лідер фракції — Сергій Тігіпко), 37 — із фракції «Регіони України» (лідер — Раїса Богатирьова), 36 — із фракції СДПУ(о) (лідер — Леонід Кравчук), 18 — з групи «Демократичні ініціативи» (лідер — Степан Гавриш), 18 -із групи «Європейський вибір» (лідер — Володимир Пєхота), 17 — із фракції НДП (лідер — Валерій Пустовойтенко), 18 — із групи «Народовладдя» (лідер — Богдан Губський), 16 — із фракції «Аграрії України» (лідер — Катерина Ващук), 14 — із групи «Народний вибір» (лідер — Микола Гапочка).

14 жовтня координаційна рада більшості ухвалила політичне рішення про перерозподіл на свою користь керівництва у парламентських комітетах. 16 жовтня суддя Київського міського апеляційного суду Юрій Василенко на підставі свідчень, викладених у заяві народних депутатів України О. Мороза, Ю. Тимошенко, Г. Омельченка, О. Турчинова та Й. Вінського, порушив кримінальну справу проти Президента Л. Кучми.

21 жовтня в Українському домі з участю Президента, глави уряду та Голови Верховної Ради відбулися збори народних депутатів — членів парламентської більшості, під час яких Л. Кучма висловив готовність підтримати узгоджені більшістю кандидатури Прем’єр-міністра та членів коаліційного уряду. А парламентська більшість та уряд мали взяти на себе солідарну відповідальність за результати роботи коаліції.

24 жовтня парламент звільнив Віталія Бойка за його заявою з посади Голови Верховного Суду України, а в листопаді пленум Верховного Суду обрав новим головою суду Василя Маляренка.

16 листопада Президент Л. Кучма відправив у відставку уряд Анатолія Кінаха. У відповідному указі зазначалося, що це зроблено «у зв’язку з необхідністю реалізації проголошеного курсу на реформування політичної системи в державі, забезпечення з цією метою конструктивної взаємодії й співпраці з Верховною Радою України у створенні відповідального й ефективного діючого уряду».

21 листопада Верховна Рада 234 голосами підтримала пропозицію Президента про обрання на посаду Прем’єр-міністра Віктора Януковича. Хоча сам Л. Кучма після голосування зазначив, що «у парламенті є більшість, і ця більшість запропонувала власну кандидатуру та із сьогоднішнього дня взяла відповідальність і за себе, і за той уряд, який буде сформовано цією більшістю».

25 листопада під час зустрічі Прем’єр-міністра України В. Януковича з Головою Верховної Ради В. Литвином та керівниками фракцій парламентської більшості було узгоджено кандидатури до складу нового уряду. А вже наступного дня Л. Кучма підписав укази про призначення на посаду Першого віце-прем’єра та міністра фінансів Миколу Азарова й віце-прем’єрів Дмитра Табачника, Віталія Гайдука та Івана Кириленка. Через декілька днів уряд було сформовано повністю, і 4 грудня Прем’єр-міністр та лідери фракцій парламентської більшості підписали протокол про закріплення урядових посад за кожною із фракцій більшості.

7 грудня у Маріїнському палаці глава парламенту В. Литвин та глава уряду В. Янукович у присутності глави держави підписали Політичну угоду між Верховною Радою та Кабінетом Міністрів про співпрацю та солідарну відповідальність. У зв’язку з цим Л. Кучма порадив більшості взяти на себе всю повноту відповідальності за діяльність парламенту, в тому числі за діяльність парламентських комітетів.

17 грудня парламентська більшість 229 голосами ухвалила постанову про «ротацію» голів і перших заступників голів комітетів Верховної Ради і перебрала на себе керівництво парламентськими комітетами. У зв’язку з цим опозиційні фракції «Наша Україна», БЮТ, СПУ та КПУ оприлюднили заяву «Про факт початку державного перевороту в Україні», у якій зазначали, що залишають за собою право «не погодитися з незаконними рішеннями, проведеними від імені Верховної Ради групою народних депутатів, котрі діють за вказівкою адміністрації Президента», та закликали громадян стати на захист демократії та Конституції у рамках акцій протесту. «Від імені фракцій заявляємо, що, діючи відповідно до Конституції та наших передвиборних зобов’язань, спираючись на волю більшості виборців України, ми всіма можливими засобами чинитимемо опір сваволі доти, доки не буде відновлено «статус-кво» у парламенті станом на 10 годину 17 грудня цього року», — йшлося в заяві, підписаній В. Ющенком, П. Симоненком, О. Морозом та Ю. Тимошенко. Для захисту своїх прав опозиція вдалася до перевіреного методу — блокування роботи парламенту, тож 24 грудня парламентська більшість була змушена підтримати Постанову «Про деякі заходи щодо забезпечення роботи Верховної Ради», яка накладала мораторій на зміну керівництва парламентськими комітетами. А вже наступного дня Верховна Рада 350 голосами ухвалила Держбюджет на 2003 рік.