Страшною казкою із щасливим продовженням можна назвати історію, яка сталася із господарством «П’ятихатське», що в Петрівському районі на Кіровоградщині. Нині в ньому панує діловий спокій і упевненість у майбутньому, а ще кілька місяців тому переважали безнадія і відчай.

Майно сільськогосподарського виробничого кооперативу (СВК) було описане й за борги мало піти з молотка, більш як 200 працівників підприємства чекали на безробіття і повне зубожіння.

— Колись процвітаюче господарство було доведене до повного краху, — розповідає заступник директора ТОВ Віра Коваленко. — Чи свідомо, чи через невміння керувати. Страшно навіть згадати, ми не могли знайти 50 літрів пального, щоб заправити трактор й привезти корм худобі...

Терпець людей увірвався, коли наприкінці осені не було зорано жодного гектара землі. На правлінні СВК керівникові висловили недовіру. Однак радикальний крок проблеми не розв’язав. Лишалися мільйонні борги і жодної перспективи на майбутнє. Вирішили шукати допомоги у сусідів. Звернулися до Олександра Поворознюка. Його сільгосппідприємство вже протягом кількох років є одним із найкращих у районі. Спочатку селяни мали намір лише взяти борг, щоб розрахуватися з податками і розблокувати банківські рахунки, а заодно попросили Олександра Григоровича порадити кандидатуру на посаду голови СВК.

— Питання про те, щоб самому очолити господарство «П’ятихатське», далося мені нелегко. Я ніяк не міг зрозуміти, чому в господарстві не ладяться справи, адже все є для процвітання: і люди працьовиті, і фахівці кваліфіковані... Вирішальним моментом, мабуть, стало те, що вже наближалася зима, а техніка в поле так і не вийшла...

Ще за тиждень до зборів, на яких його мали обирати керівником, Олександр Поворознюк вивів техніку свого господарства «АВІЛ» на поля сусідів. Пощастило з погодою. Одну проблему вирішили.

— Старі люди плакали, коли побачили вночі на полі трактори, вони вже не вірили, що господарство зможе вибратися із прірви, — каже голова профкому ТОВ

«Агрофірма «П’ятихатське» Ніна Цапенко.

Чи не страшно було брати на себе такий тягар? Адже попервах, окрім клопоту, жодного зиску нове господарство дати не могло. Мало того, селяни розповідають: щоб розрахуватися з боргами, новий керівник під банківський кредит заставив і власний будинок, і автомобіль.

— Справді, мені не раз доводилося чути від знайомих застереження, мовляв, навіщо мені все це потрібно. Он скільки землі запасу гуляє, бери не хочу. Тільки я звик мати справу з людьми. Й люблю з ними працювати. Знаєте, коли я в листопаді минулого року щойно приступив до виконання нових обов’язків, одразу поповзли чутки, що я всіх позвільняю й поставлю на керівні посади своїх людей. Цього не сталося. Я не звільнив жодного спеціаліста й не збираюся цього робити. Люди на своїх місцях і професійно виконують свою справу...

На загальних зборах трудового колективу СВК «П’ятихатське» було змінено статус господарства. Воно стало товариством з обмеженою відповідальністю. І це не просто забаганка заради задоволення власних амбіцій. Як пояснює Олександр Поворознюк, така вимога часу. Банки не хочуть мати справи із господарствами зі спільною власністю. Життєвий досвід показав: кредитувати їх — це все одно, що викидати гроші на смітник. Для нормальних ділових стосунків потрібен господар, який нестиме повну відповідальність за власні дії.

— Вас не бентежить ризик, який звалили на свої плечі? — запитую в Олександра Григоровича.

Слово ризик йому не подобається.

— Земля любить працьовитих людей, і хто за неї дбає, в накладі ніколи не залишиться, — переконаний він.

Нині господарство «П’ятихатське» не впізнати. Поряд із заржавілими монстрами радянської індустрії з’явилася нова сучасна техніка: трактори, сівалки тощо. Закуплено мінеральні добрива, елітні сорти посівного матеріалу. Трактори в полі закривають вологу. Люди мають зарплату, роботу, працюють на рідній землі в своєму колективі.

— Знаєте, я сам родом з цих місць і не можу спокійно дивитися, як гинуть підприємства, які колись були взірцем для всіх, і гинуть через звичайне невміння, ледарство, а, можливо, й через жадібність керівників, які живуть за принципом «після нас — хоч потоп!». А тому зроблю все, що від мене залежить, аби земля давала гарні врожаї, а люди, які на ній працюють, були щасливі.

Олег БОНДАР.

Кіровоградська область.

На знімку: генеральний директор ТОВ «Агрофірма «П’ятихатське» Олександр Поворознюк.