Торішньої жнивної кампанії сільгосптехніка Марківського району переважно працювала на біодизелі. Використовували цей вид палива й в інших районах області, що допомогло господарствам значно заощадити свої кошти. Наприклад, у сільгосппідприємстві «Зоря» на Білокуракинщині собівартість літра біодизеля становила 1,72 гривні. Такій економії селяни передусім мають завдячувати ТОВ «Біодизель-Луганськ», що спеціалізується на випуску альтернативного палива, а також виготовляє устаткування для його виробництва.

Кістяк фірми становлять люди, котрі за радянських часів працювали в оборонній промисловості. Тоді вони виконували дуже серйозну справу — робили машини для вирощування напівпровідникових кристалів. Але після розвалу СРСР програму «зоряних воєн» згорнули. Інженери опинилися на базарі, де довелося торгувати галошами і валянками. На щастя, професійні амбіції взяли гору, тому Володимир Карський, Сергій Трухнов та їхні колеги почали думати, як свої знання застосувати на практиці. Власне, ідей було багато. Але вибирали з того, що можуть дозволити наявні кошти. Для початку побудували олійницю в Марківському районі, а три роки тому розробили лінію з виробництва біодизеля з олії соняшнику.

— Будь-яка рослинна олія — це суміш жирних кислот, — пояснює директор фірми Володимир Карський. — Тому потрібні ті самі хімікати. Але є різниця. Олія з тропічних рослин за більш високої температури перетворюється на гель. Чому, наприклад, виробники майонезу використовують пальмову олію? Тому що, по-перше, вона дешевше, по-друге, уже при +20 градусах густішає. Отже, можна заощадити на загусниках. Малайзія сьогодні їздить на біодизелі, яке виготовлено з пальмової олії, але, уявіть собі, як поведеться таке паливо в наших умовах? Рапсова олія, як і соняшникова, теж густішає за -8 градусах, але вона менш енергоємна. Найкраще, звичайно, соняшник. Але німці, до речі, зосереджені саме на ріпаку й всіляко зацікавлюють наших сільгоспвиробників, щоб вони вирощували цю культуру. Іноземцям вигідно вирощувати ріпак на наших землях, вивозити врожай до себе в Німеччину і там виготовляти біопаливо. За великим рахунком, це можемо робити і ми. Перспектива є. Наше біопаливо має гарні кондиції. Скажімо, кислотність витримує європейські стандарти, а що стосується вмісту мила — його взагалі немає.

Розмова про стандарти змусила Володимира зізнатися в тім, що в Україні такого стандарту на біопаливо немає. Є німецький, є загальноєвропейський. На них і рівняються. Що ж стосується параметрів палива луганської фірми, то, з’ясувалося, приватним шляхом його протестували аж в Англії. Отримані результати втішні: якість наближається до європейської. Отож є перспектива, є настрій, а головне — безліч творчих ідей.

Устаткування постійно вдосконалюється. Сьогодні, наприклад, розробляється принципово нова установка, яка працює без участі людини. Залив олію — і одержуй на виході біодизель. Відходи теж мають цінність, оскільки їхня теплотворність вище, ніж у вугілля. І навіть, ніж у мазуту. Мозок фірми —головний інженер Сергій Трухнов. Він розробив пальник на гліцеролі, який не має аналогів. Краплинні вибухонебезпечні, а Трухнов зробив такий, котрим можна навіть обігрівати будинки і цехи. Для виокремлення гліцерола від палива останнє виморожується. Інженер зізнається, що це дороге задоволення, тому шукає інший спосіб. Якщо в нього вийде — паливо буде ідеальним, його якість обіцяє бути вище за біодизель.

Нещодавно на фірму приїздили росіяни. Почули, що на Луганщині є підприємство, яке виготовляє установки з виготовлення біопалива, і зацікавилися цим. У росіян виникла проблема зі збутом соняшникової олії, от і вирішили пустити її на переробку. Установка, яка виготовляє до 10 тисяч тонн біодизеля на рік, на Заході коштує близько 3,5 мільйона євро, а луганчани запропонували свою майже за 250 тисяч гривень. У рік вона може виробити 3,5 тисячі тонн палива. Якщо господарство, скажімо, вирощує тисячу тонн насіння соняшнику, то щоб цілком забезпечити себе пальним, досить 400 тонн насіння.

Торік такі установки придбали чотири господарства області й задоволені результатом. У господарстві «Зоря», наприклад, собівартість літра біопалива стає в 1,72 гривні, а макуха йде на корм худобі.

Цими днями на заводі продтоварів, розташованому в Марківському районі, запустили пілотну установку, яка прискорює виробництво біопалива. Тридцять літрів сировини можна одержати протягом двох хвилин, а за класичною технологією на це потрібно півгодини.

— Це наша авторська розробка, — розповідає Сергій Трухнов. — До того ж тут застосовано класичний вид кавітації, описаний у підручниках. Але ми пішли далі. І будемо йти. Потрібні тільки час і гроші. Ну і мізки, звичайно.

Луганська область.

На знімку: директор ТОВ «Біодизель-Луганськ» Володимир Карський біля своєї установки.

Фото автора.