У Жабинцях, що у Чемеровецькому районі, як і в багатьох інших селах, такого дивного слова ще не знають. Але вже декілька останніх місяців тут неспокійно. Воно і раніше життя не було солодке. Але на колишній славі, минулих здобутках ще якось трималось господарство. Як могли — обсівалися, ще п’ятеро доярок на ферму ходили. Хоч і зарплати путньої люди не бачили, але якесь мішча зерна чи дерті приносили додому на свої заробітки. А восени вже й цьому прийшов край. Як грім із ясного неба вдарила людей звістка: господарство — у глибокій борговій ямі. Всім винне, а найбільше — банку, в якого брало кредити. Віддавати треба майже мільйон. Про такі гроші в Жабинцях вже давно не чути. А позичальники виявилися людьми серйозними: не віддаєте борг — заберемо заставу.

Люди за голови взялися, коли на фермі почали різати останню худобу. Кажуть, хто хитріший, ще встиг у свій хлів забрати корівчину. Але то одиниці. А в селі понад півтисячі пайовиків. В один день їм стало зрозуміло, що вже не бачити ні тих решток майна, ні грошей, ні сподівань на щось добре.

Здається, і людей в масках не було, і автоматники не стріляли, а вже не стало ні ферми, ні ставу, ні лісу, чужі руки потягнулися до тракторів і зерна...

Тепер винних не знайти, чому Жабинці скотилися в таку прірву. А колись у мільйонерах ходили. Не самі, правда, а в купі з Летавою, відомим не те що на область — на всю країну селом. Це ж там збирали знамениті хліби, з яких художниця Тетяна Яблонська писала чи не найвідоміше своє полотно. Це там разом із хлібами та буряками виростили понад півтора десятка Героїв Соціалістичної Праці та різних орденоносців. І Жабинці до всієї цієї справи докладали своїх мозолів та поту.

«А потім людям як щось поробилось, — розказують жіночки біля клубу, — не хочемо та й не будемо в одному господарстві, давай відділятись. От і поділились». Тоді летавському керівникові хоч як прикро було, що валиться велике господарство, проте жабинецьких людей не образив: поділився технікою, худобою, зерном та ще й півтора мільйона гривень сплатив.

Не міг дати одного — доброго керівника. А ті в Жабинцях довго не тримались: рік-другий минає, і вже новий на його місці. Кажуть, одного разу районне начальство привезло такого, що вже мав судимість і не міг певний час займати керівної посади. То замість нього головному бухгалтеру доводилося ставити свої підписи на фінансових документах.

Але все, що відбувалося в Жабинцях, мало кого турбувало навіть в районі, не те що в області. Ніхто не питав, чому з кожним керівником господарство стає дедалі бідніше і бідніше. Аж допоки не розгорівся останній скандал із банківським боргом, котрий поклав таки край сільськогосподарському кооперативу «Збруч». Восени вже майже нічого не сіяли. А за зерном, що залишилося в коморах, та рештками техніки вишикувалась черга кредиторів.

Коли село не тільки на коліна, а й з колін вже впало, а люди навіть по мішку ячменю за свої паї не отримали, на Жабинці, як круки, налетіли доброчинники. І цукровий завод готовий землі в оренду взяти під буряки, і місцева філія «Оболоні» під ячмінь... Всі добре життя і плату за пай обіцяють. Єдине: ніхто не каже, як людям із боргової ями вибратись і далі жити.

— Коли мені до рук потрапили документи із цього села, просто за голову взявся, — розповів голова комісії обласної ради з питань приватизації та власності Михайло Стадник. — Я сам керую великою сільськогосподарською компанією, котра нинішньої весни оброблятиме вже майже дев’яносто тисяч гектарів землі в області, тому добре знаю, чим і як живе село. Людей відверто грабують, відбирають останнє, і ніхто, а влада насамперед, не стає на захист їхніх інтересів. А Жабинці лише один із прикладів того.

Тамтешнім селянам невтямки, куди міг подітися чвертьмільйонний кредит, і чому тепер від них забирають останнє. Адже ніхто їм не роз’яснив, що віддавати майно під банківську заставу можна було лише на основі рішення зборів співвласників. Та ні про які збори і документи в селі не знають. Імовірно, що кредити отримували за фальшивими рішеннями. Але тепер за все це треба платити людським майном.

Тепер районна влада запевняє, що у Жабинцях наведуть порядок, бо вже порушено кримінальну справу. Але людей цікавить не те, чи буде покарано горе-керівника, а те, як вберегти хоч рештки свого майна.

— Наша компанія «СТІОМІ-Холдинг» готова допомогти селу, — продовжує Стадник. — Ми не раз відгукувалися на прохання людей взяти їх землі в оренду, і тепер працюємо майже у половині районів області. У нас немає проблем ні з обробітком землі, ні зі створенням нових робочих місць, ні з виплатою зарплати та розрахунками за оренду, тому люди готові співробітничати із потужним інвестором. Звичайно, було б лукавством сказати, що, беручи в оренду землі того чи іншого села, ми беремо на себе і повну відповідальність за їхню соціальну сферу. Це не наше завдання. Як великий товаровиробник, котрий сплачує солідні податки державі, ми маємо право розраховувати на те, що саме вона візьме на себе функції піклування за своїх громадян. На жаль, цей принцип не спрацьовує. Тому компанія дуже часто допомагає своїм орендодавцям.

На підтвердження цих слів сільський голова із Вільховець, що у тому самому районі, розповідає про те, як вони першими в області розпочали співпрацю зі «СТІОМІ-Холдинг». Коли 800 пайовиків віддали землі в оренду, вона одразу поставила охорону на майновому комплексі. Хоча цей машинно-тракторний парк компанії не потрібен, вона давно працює за найсучаснішими технологіями на новеньких комбайнах і тракторах, але людське майно охороняє. А за потреби можна створити свій сільський кооператив, котрий і городи виоре, і зерно збере, і вантажівку дасть...

Вільхівці — село не таке вже й бідне. Бюджет сільради дотягує майже до 200 тисяч гривень, і значною мірою цьому допомагає компанія, вчасно сплачуючи місцеві податки. До того ж допомогли з газифікацією школи, 30 тисяч гривень надали для будівництва церкви. А коли треба підсипати щебенем сільські вулиці, то за безоплатним транспортом теж ідуть до орендарів. Щороку майже на кожне село, де працює компанія, на різні потреби вона витрачає до 30 тисяч гривень. Якщо врахувати, що більшість сільрад ніколи не дочекаються таких сум із районних бюджетів, то стає очевидним, що така співпраця вигідна.

Такі самі умови доброго співробітництва «СТІОМІ -Холдинг» готовий запропонувати і Жабинцям. Компанія ще не укладала договорів, ще не працювала на жабинецькій землі, але, розуміючи, що правова і юридична допомога людям потрібна вже тепер, готова допомагати негайно. Тільки-но люди дадуть свою згоду, вона одразу виставить цілодобову охорону майна, досвідчені юристи допоможуть захистити інтереси громади і відстояти це майно в суді. А навесні готова засівати місцеві поля.

Про все це її представники хотіли розповісти людям на зборах. Адже вони мають право вибирати, з ким жити і працювати на одній землі. Ще звечора ледь не в кожній хаті знали, що наступного дня відбудуться збори. Але коли люди почали сходитись, хтось дуже вміло пустив селом чутки: розходьтесь, нічого не буде. І кожен знову закрився у своїй хаті, махнувши на все рукою: не буде для людей правди, а для Жабинець добра.

Згодом, щоправда, від того, що відвертали людей від клубу, всі відхрестились. І заступник голови РДА, і сільський голова стояли на одному: наша позиція нейтральна, жодному претенденту на оренду не надаємо переваги, а люди нехай вирішують самі.

Нехай би і справді самі, якби тихе рейдерство вже не пішло селом, не розносило плітки, не заплющувало очі на те, як зумисне доводиться до банкрутства господарство, не прикривалося законом, вивозячи з села останнє людське майно. Усе це спрацювало краще, ніж захоплення озброєними людьми підприємства. «Спробуй тепер вирішити, коли у багачів кишені від грошей лопають, а у нас шкіра», — казали люди. Куди ж дивилося оте «нейтральне» тепер начальство, коли за стільки років людям навіть акти на землю не зробили. Жінки тільки підраховують, як здавали спочатку по 30 гривень, потім ще по 50, а за чотири роки документи на руки так і не отримали. І тільки тепер, коли дедалі сильнішим стає в повітрі запах землі, справа потроху починає сходити з місця.

— Жабинці — не єдиний приклад такого ставлення до села, — переконаний Стадник. — Недавно мені передали лист із Іванковець Старосинявського району. Люди розповідають, що одного року за пай отримали по центнеру зерновідходів, другого — 60 кілограмів жита, а торік — по 10 кілограмів цукру і трохи сіна, яке ще й не всім дісталося. І це за того, що в цьому селі одна з найвищих цін на землю не тільки в районі, а й в області, і плата за пай має становити 670 гривень.

Втім, люди переживають не тільки за паї. Хто ходив на роботу, ніяк не може відвоювати свою тисячу-півтори гривень, що заробили за цілий рік. Не раз прямували делегації із села до районної прокуратури, щоб там розібрались, куди поділось все майно, де гроші, чому село обдерли, як липку. Але правди своєї так і не домоглися. «Допоможіть провести збори і вирішити долю села», — просять, бо далі вже просто край.

Про те, що самі виборсаються із цієї прірви, уже ніхто не веде мову. Хіба не знають, що людське рішення і слово уже давно нічого не варте: кому воно потрібне, і хто його слухає? Їм тепер насамперед потрібна допомога. Вхопляться за надійну соломинку — виживуть. Помиляться — залишаться без останнього свого багатства — землі.

Люди тягнуться до того, чию силу і правду відчувають. В області «СТІОМІ-Холдинг» здали в оренду свої паї вже майже 35 тисяч селян. Майже 60 сіл віддали свої понад 90 тисяч гектарів землі одному господареві. Сподіваються не так на високу платню, як на порядне ставлення і допомогу орендаря, його сильну господарську жилку, котра відродить землю. А з нею, дивись, і сільське життя потроху відродиться.

Хмельницька область.