Грошей ніколи не буває багато

Верховна Рада збільшила доходи держбюджету-2007 на 4,6 мільярда гривень (до 152,5 млрд. грн.), видатки — на 7,6 мільярда гривень (до 169,4 млрд. грн.) для підвищення заробітних плат і пенсій.

Серед тижня запитання — чи піде народ з нашим високим ВВП у крамницю, яке муляє багатьом економістам, постало руба в парламенті. Держкомстат повідомив, що економічне зростання за два перші місяці сягнуло 8,6 відсотка проти аналогічного періоду торік. Попри його кумулятивне уповільнення (в лютому проти січня), це — один з найкращих показників на європейському континенті. Результат «зробила» додана вартість, яка зросла в будівництві на 18,7 відсотка, у деревообробній промисловості — на 15,5 відсотка, у торгівлі — на 14. Цьому неабияк посприяла кредитна активність банків минулого місяця, переважаюча динаміка експорту над імпортом продукції і зростання продуктивності праці. Водночас згасання високих темпів виробництва фактично в усіх базових галузях промисловості (окрім торгівлі) свідчить про наявність істотних ризиків, які з огляду на високий попит на гроші так само, як і наприкінці 2004-го, посуваються у бік споживчого ринку. Від уряду і Нацбанку залежить не тільки, яка частка суспільного доходу, фігурально кажучи, поповнить бюджети домогосподарств, а й те, на які матеріальні та духовні блага її вистачить. Загроза інфляції ставатиме дедалі виразнішою по мірі того, як згасатимуть темпи економічного зростання, тому для уряду завдання номер один — втримати високу динаміку ВВП. Тепер поміркуємо.

Підвищувати заробітні плати і пенсії перехідними залишками коштів держбюджету-2006 у розмірі майже 3 мільярди гривень означає наростити грошову масу, за якою ще не стоїть товарне покриття, вироблене цьогоріч. Нинішня товарна пропозиція, справді, не рівня минулорічній, проте не усуває потенційної появи товарного дефіциту на окремих ринках. Згадайте хоча б розпорядження Віктора Януковича провести товарні інтервенції борошна і пального в окремих областях, де виявили зростання цін. Ці три мільярди гривень плюс готівка поза банками, яка стрімко зростає, апріорі провокуватимуть потужний тиск грошей на ціни. По суті, надпланові перехідні залишки коштів мають ту саму природу, що й надходження від приватизації, за якими не стоїть товарне забезпечення, бо продані об’єкти — результат праці попередніх поколінь. І саме тому надходження від приватизації зараховують до видаткової, а не доходної частини загальнодержавного балансу. До слова, на сьогодні до держбюджету надійшло менш як 200 мільйонів гривень від продажу об’єктів, а мало б уже щонайменше 2 мільярди. Тож практично поки що лишаються два джерела покриття дефіциту бюджету — позики на внутрішньому і зовнішньому ринках і зростання ВВП.

Наприкінці минулого року Кабінет Міністрів напозичав стільки, що має в Нацбанку майже утричі більший ресурс за ті 7,5 мільярда гривень, які були потрібні для підняття заробітних плат та пенсій. Але міністра фінансів Миколу Азарова можна зрозуміти, бо грошей ніколи не буває багато. І, пам’ятаючи про те, що інфляції байдуже — чи то урядовий ресурс, чи то ВВП, індекс-дефлятор якого у січні-лютому вже становив 115 відсотків, він підняв мінімуми заробітної плати на мізерні відсотки. Одразу скажу, квітневі заробітні плати не пробудять у громадян хвилю весняних почуттів до влади. Суперечки в парламенті між політичними опонентами стосовно того, хто перший і хто більші параметри мінімальних заробітних плат і прожиткового мінімуму пропонує, видавалися зворушливими і лукавими, бо ділили гроші платників податків. Як і слід було очікувати, міністр фінансів Микола Азаров став чи не найпомітнішою постаттю тижня. Люди похилого віку почули від нього, що середній розмір пенсії цього року зросте на 17 відсотків. Для цього Мінфін виділить Пенсійному фонду з держбюджету 2,5 мільярда гривень. Органи місцевої влади почули про 2,7 мільярда гривень на оплату праці пільговикам бюджетних установ. Вкладникам знецінених заощаджень було адресовано «з голосу» обіцянку повернути частину заморожених у попередні роки заощаджень. Поза тим дефіцит держбюджету автоматично зріс на 16,9 мільярда гривень, а з врахуванням надання і повернення позик — і того більше. Простіше кажучи, в нашому великому державному домі саме стільки забракне, щоб звести доходи з видатками. Сидячи за калькулятором, я згадав свого сусіда, котрий також вважає, що грошей ніколи не буває багато. Заробляє він, справді, нівроку, але днями, ніяковіючи, прибіг перед роботою позичати — життя змусило. На цьому можна було б поставити крапку. І закинути калькулятор подалі, щоб не породжував дошкульних спогадів про 2004 рік, коли дефіцит держбюджету в 3,4 відсотка від рівня ВВП і падіння інвестицій стали одними з важливих передумов економічного спаду.