У грудні 2004 року Верховною Радою України були внесені зміни до Конституції України, що у повному обсязі набрали чинності після парламентських виборів 2006 року. Метою конституційної реформи ставилось посилення парламентаризму і перехід до парламентсько-президентської форми правління, які мали б сприяти зміцненню демократичних засад державного управління.

Однак реальне запровадження нової форми правління з перших днів зіткнулося із серйозними проблемами, причиною яких стало протистояння парламентської більшості та політичних сил, які підтримують Президента України.

Подібна конфігурація політичних сил є серйозним випробуванням для держави, тим більше що зміни до Конституції не мали цілісного і системного характеру.

Так, у Конституції відсутні чіткі норми, які врегульовували б формування уряду та його відставку, здійснення Президентом України своїх конституційних повноважень у сфері зовнішньої політики та національної оборони. По суті, оновлена Конституція так і не усунула проблему множинності центрів виконавчої влади.

На думку Товариства, корінна причина ситуації, що склалася, полягає в ігноруванні фундаментальних принципів класичного конституціоналізму, який передбачає верховенство влади народу, підпорядкування державної влади народу та її обмеження. В Конституції не забезпечено принципу верховенства права, чіткого розподілу владних повноважень.

Незважаючи на перехід до парламентсько-президентської форми правління, не передбачено механізмів забезпечення політичної відповідальності парламенту, оскільки чинні норми практично унеможливлюють розпуск неефективно працюючої Верховної Ради.

Недоліком чинної Конституції є, зокрема, передбачений її перехідними положеннями характер виборчої системи, який не забезпечує реалізацію принципів народовладдя і по суті обмежує обсяг виборчих прав громадян.

Як наслідок, виникла неминуча в таких умовах політична криза, яка загрожує втратою державного суверенітету.

За таких обставин особливого значення набуває, по-перше, виваженість політичних дій та кроків всіх владних інституцій, політичних еліт України, їх відповідальність за стабільність політичного, соціального та економічного розвитку країни, по-друге, усвідомлення необхідності завдань забезпечення стабільності конституційного ладу країни, в основі якого має бути якісно нове бачення діяльності державної влади, її обмеження конституційними нормами та принципами.

Необхідно зберегти конституційно-правовий статус Президента України як глави держави і гаранта Конституції України з відповідним уточненням його повноважень і механізмів їх здійснення. Водночас необхідно забезпечити єдність і цілісність виконавчої влади з метою подальшого вдосконалення роботи державного механізму, упорядкування організаційних засад політичної відповідальності парламентської більшості. Необхідно передбачити належну політичну відповідальність парламенту за результати діяльності уряду, привести виборчі системи на парламентських та місцевих виборах у відповідність до базових норм Конституції про народний суверенітет.

Усі політичні сили повинні нарешті усвідомити, що тільки народ має право безпосередньо, шляхом всеукраїнського референдуму, визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, що ним установлений.

Ми переконані, що будемо почуті у суспільстві. Ми чекаємо від політиків, представників правлячих кіл конкретних і зрозумілих дій, що якнайшвидше виведуть державу з конституційної та політичної кризи. Задля цього ми вважаємо за необхідне створити спільну парламентсько-президентську комісію з опрацювання оновленого тексту Конституції, а на час роботи комісії накласти мораторій на розгляд у Верховній Раді України будь-яких законопроектів, прийняття яких зачіпає повноваження суб’єктів конституційної юрисдикції.