Дрімаюче «око государеве»

Граки прилетіли, а з ними і лист із Генеральної прокуратури. У перший день весни редакцію повідомили, що газетні публікації під заголовком «Дрімаюче «око государеве» розглянуто за особистим дорученням Олександра Медведька.

У відомстві, зокрема, перевірили факти, оприлюднені в першій подачі серії журналістських розслідувань («Крутили, як циган сонцем», «Голос України» за 13.01.07). За результатами перевірки «на вирок Центрального районного суду Сімферополя внесено касаційне подання через невідповідність призначеного Аблякімову Я. Д. покарання». Нагадаю: у статті йшлося про «інтелігентне» захоплення кондитерської фабрики в Сімферополі, до якої мали безпосереднє відношення брати Аблякімови і Ко.

Після публікації другої подачі («Не смикатися, сказала прокуратура», «Голос України» за 3.02.07), як повідомили з Різницької, 13/15, «за фактом розбійного нападу і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Котову М. Д. порушено кримінальну справу»...

Так «активно» і «цілеспрямовано» почалося офіційне слідство. Чому по гарячих слідах не проводилося розслідування, рідні загиблого зрозуміли через тиждень після трагедії. І місцеві сищики, і прокурори чомусь розробляли одну версію: самогубство. Про інше і слухати не хотіли.

Запитання пінкертонів опитуваним кружляли-бродили довкола примітивного мотиву зведення рахунків з життям: чи дружив Сашко з дівчиною? Чи не посварився з нею в день смерті? В якому настрої перебував? Чи телефонував їй?..

Слідство ведуть... незнатоки

Шупарські повідали, як вони шукали свідків, умовляли друзів і знайомих сина дати показання, як установлювали хронологію подій останніх дня і ночі загиблого. Тобто виконували функцію правоохоронців, які почивали на лаврах, мліючи від гордості геніально відпрацьованою версією? На жаль, це не єдиний випадок, коли рідні та близькі ведуть власне розслідування, а шерлоки холмси з дипломами й апломбом лише користуються результатом, не додаючи власних зусиль до розкриття злочинів.

Світлана Шупарська поділилася добутою інформацією, сподіваючись на об’єктивне, всебічне розслідування. І доки вона розривалася між домом, роботою і міською прокуратурою, слідчий Олександр Гончар уже 20 квітня 2005-го відмовив у порушенні кримінальної справи за фактом смерті Сашка Матвіюка. Здогадуєтеся, чому? Так-так: «смерть наступила внаслідок акту самогубства — падіння з висоти, яке сталось внаслідок розриву відносин з коханою...». Одне слово, немає події злочину, забудьте!

Але як матері забути про втрату найдорожчої людини?! Як вибачити погононосія, котрий навіть не повідомив її про прийняте рішення? Мало того: Гончар, за словами Світлани Леонідівни, багато днів після того запевняв, що активно ведуться слідчо-оперативні дії... Мати чекала результатів, але ні хвилини не сумнівалася в насильницькій смерті сина. Чи мала на це підстави? Вважаю, достатньо.

На момент підписання постанови слідчий не мав ще результатів судово-медичного дослідження трупа. А, отже, не міг відповісти на запитання матері про походження численних ран і синців на обличчі, слідів на зап’ястях та інших. Залишилися без реагування заяви про зникнення мобільного телефону, годинника, портмоне. Розумію: візьми це до уваги, треба шукати грабіжника, а, може, в його особі й вбивцю. Але ж простіше усе списати на депресивний стан жертви, яка зробила крок з обриву вниз.

А чи відома професіоналу Гончару думка психіатрів: у стані психотичної депресії людина не може накласти на себе руки. Тобто сильний, самодостатній, котрий мав мету в житті, освіту і роботу Сашко Матвіюк, за словами матері, не міг кинутися в каньйон через розрив з дівчиною. Тим паче що розійшлися вони за два місяці до трагедії. Добровільно йдуть в інший світ, за твердженням фахівців, у разі так званої субдепресії — коли суцільна чорна смуга: туга і безпросвітність у родині, у колі колег і товаришів, на службі. Сьогодні ніхто з тих, хто знав загиблого, не скаже, що два роки тому Сашко перебував у зоні нелюбові та дискомфорту. Так, сварку з коханою переживав, так, намагався помиритися, але щоб стрімголов у небуття — ніхто не вірить. Крім слідчого Гончара. Оскаржуючи його бездіяльність, Шупарська повідомляла в міськпрокуратуру, обласному і Генеральному прокурорам: не встановлено осіб, які приєдналися до компанії Сашка у ресторані 10 квітня; незрозуміло, хто телефонував хлопцю і кому він; у справі немає фотознімків; вчасно не проведені експертиза крові на одязі і слідчий експеримент...

Усі скарги поверталися до Кам’янця-Подільського на стіл... слідчого.

Що в казані, те й у черпаку

У вересні 2005-го він повторно відмовив у порушенні кримінальної справи. Щоправда, у його постанові помітно акцентовано увагу на сильне алкогольне сп’яніння Сашка, з’явилися нові свідки з’ясувань його стосунків з дівчиною. Сенсація місцевого розливу: сищики знайшли хлопця, в якого виявилася «мобілка»... загиблого! І що? Нічого — підібрав він її, нібито, з підлоги в кафе. Крапка. А те, що той, хто знайшов телефон, того вечора не був у компанії Матвіюка, мабуть, правоохоронців не зацікавило. Як і те, що Сашко, як встановив судмедексперт, у фатальну ніч перебував у стадії легкого алкогольного сп’яніння. А ще завідувач міжрайонної експертизи В. Ільницький відзначив, що безліч легких тілесних ушкоджень Матвіюк міг одержати «як від дії тупих твердих предметів... так і при ударах об останні...» А важкі травми «могли утворитися внаслідок ударно-струсуючої дії на тіло тупих твердих предметів, можливо, при падінні... зі значної висоти...».

Тепер читайте, як Гончар інтерпретував фахівця з 16-річним стажем Ільницького: «... на тілі виявлено й інші тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта утворились при падінні з висоти й удару об тупі тверді предмети».

Який же ви еквілібрист, пане слідчий! Але ж судмедексперт у своїх висновках не такий категоричний! А якщо слідчий неточно цитує принципово важливий документ, як це розцінювати? Утім, ніхто не заперечує, що смерть настала від ран. Питання в іншому: чи сам Сашко кинувся в обійми «дами» з косою чи йому допомогли, попередньо пограбувавши і жорстоко побивши?

Відповідь на це запитання, схоже, ніхто не шукає. Дотримуючись єдиної версії про самогубство, хтось вочевидь прагне вивести з-під удару зловмисників, вважають у Кам’янці-Подільському. І без натяків обвинувачують правоохоронців у бездіяльності.

— Тільки-но в каньйоні знаходять тіла потерпілих, погононосії одразу поспішають заявити про самогубство чи нещасний випадок, — казали мої колеги.

До слова, місцеві газети, явно з подачі правоохоронців, повідомили про те, що 10 квітня «стався нещасний випадок». Чомусь цю версію прокуратура згодом відхилила як неслушну. Хоча, на мій погляд, вона була б переконливіша...

Місце загибелі змінити не можна

...Ми обережно спускаємося крутим слизьким схилом, припускаючи, що це був останній шлях Сашка. По упевнених діях Світлани Леонідівни відчуваю: буває вона в цьому парку (до слова, напроти нього — міліція) часто. Хапаючись за гілки дерев, обходячи перешкоди, досягаємо краю глибокого каньйону. Унизу мирно тече Смотрич, береги кам’янисті, скелі стрімкі.

— Ось тут, якщо вірити міліцейському протоколу огляду місця події, стояв мій син перед смертю, — показує мати. — Струмок, кущі, за які він нібито тримався. Але тієї весни ці кущі були незаймані, хоча половина гілок виявилася сухими. І жодних слідів тут не було. А найголовніше — сина знайшли внизу біля зламаного дерева, яке на сім метрів далі від зазначеного в протоколі місця.

Стороною обходимо крутість каньйону, спускаємося до будинків. Мешканка одного з них згадує, що до неї приходив хлопець, котрий знайшов тіло Сашка, зателефонував до міліції. Це було близько опівдня. На місце події оперативники прибули о 19.20.

Із висновку судмедексперта: «При наданні гр. Матвіюку своєчасної медичної допомоги, після отримання ним травм... здатність до життя... не виключається».

Неприховане знущання над потерпілими помітили в облпрокуратурі аж через рік, і в березні минулого року на чергову скаргу Шупарської відповіли: «За неналежне проведення перевірки з боку... Гончара О. В. перед прокурором області порушене клопотання про притягнення його до відповідальності».

— Вашу справу вестиме інший слідчий, а я матеріали ще не вивчив, тому нічого повідомити не можу, — тільки і сказало нове «око государеве» Кам’янця-Подільського.

Минає місяць, три, сім. Потерпілі стомилися оббивати пороги прокуратури, ловлячи незадоволені погляди її працівників, слухаючи запевнення об’єктивно розібратися. Новий слідчий Віталій Довгань пішов, однак, уторованим шляхом — відмовив у порушенні кримінальної справи. Облпрокуратура знову постанову скасувала. Знущання над сім’єю, одним словом, не припинилися.

І їх вершиною, вважаю, стали кількаразові заяви Довганя про те, що відправлений ним одяг Матвіюка на генетичну експертизу (квітень 2006-го) не досліджений. Довганя «ушли» на підвищення напередодні 2007-го. Шупарська за його рекомендацією (?!) звернулася нещодавно в обласне бюро судмедекспертизи з проханням ознайомити її з результатами. Одержала обґрунтовану відмову.

З’ясувалося, прокурор Ромась, котрий, як і облпрокуратура, обіцяв узяти розслідування під контроль, не знав про гру підлеглого.

У відповіді на лист убитої горем Світлани Леонідівни він у лютому ц. р. зазначив, що ще «31.10.2006 р. в прокуратуру міста надійшов акт судово-медичного дослідження сорочки та джинсових штанів...».

...Ви вірите, що двоє «ментів», найпоганіших, зберігали вдома 16000 наркотичних таблеток? У цьому переконувала співвітчизників донецька прокуратура. Спробуйте її спростувати!

Інша річ — Кам’янець-Подільський, де майже кожного загиблого в каньйоні правоохоронці вважають самогубцями чи жертвами нещасного випадку. Спробуйте довести місцевому «оку государеву», що воно короткозоре. До речі, знайомий батька Віталія Особлюка розповідав, що під час пошуку кросівки потерпілого він наштовхнувся на труп, що розклався, дівчини...

Авжеж, «висяки» для погононосіїв — справи малоприємні. Смерть у каньйоні — теж головний біль. Єдина розрада — не «висяк», списати можна. На нещасний випадок.

Чи на самогубство.

Київ — Хмельницький — Київ.

На знімку: багато хто запам’ятав Сашка таким.

Фото із сімейного архіву Шупарських.